Галина Данильчук

Галина Данильчук

Краєзнавець, музейний працівник, вільний журналіст

У Рокитно на Рівненщині пенсіонери створили літоб’єдання і самвидавом видають книжки

Днями літературно-мистецьке об’єднання «Рокита» дивувало своїми здобутками область. А це десятки поетичних збірок та історико-краєзнавча розвідка про село Осницьк.

30.04.2018 14:18   Автор : Галина Данильчук
Джерело: RvNews

Дивовижа в тому, що  в літературно-мистецьке об’єднання «Рокита», яке діє в Рокитно вже п’ятнадцять років, об’єдналися любителі поетичного слова і образотворчого мистецтва.  Більшість з них відкрили в собі певні таланти лише тоді, коли вийшли на пенсію. І вирішили не чекати, поки хтось дасть їм кошти і дозволить видати збірку. Десятки поетичних збірок вони видали самотужки, вкладаючи у кожну книжку частинку своєї щирої поліської душі. 

Одним із вагомих доробків «Рокити» стало пристойне видання історико-краєзнавчого нарису «Осницьк: село мого життя», який підготувала Ганна Близнюк і видала у Рівненському видавництві «Волинські обереги».

null
Фото Г. Данильчук

Учасники літературно-мистецького об’єднання «Рокита» приїхали до Рівного на зустріч із літераторами і краєзнавцями обласного центру на запрошення голови Рівненської організації Національної спілки письменників України Ірини Баковецької. Зустріч відбулася у Рівненському краєзнавчому музеї і стала для присутніх справжнім відкриттям невичерпного джерела талантів і наполегливої творчої праці рокитнянців.

null
Фото Г. Данильчук

 

null
Віра Іванівна Терещук. Фото Г. Данильчук

Очолює «Рокиту» Віра Іванівна Терещук, яка народилася в селі Осницьк, там закінчила школу, згодом – педагогічне училище. Стала дружиною військового і, за її словами, «доля повела її по білому світу». Працювала в дитячих садках та бібліотеках військових частин, де проходив службу чоловік Григорій Степанович, який захоплювався живописом. Тепер він також є членом об’єднання «Рокита». У довгій розлуці з рідним краєм жінка знаходила віддушину у поетичних рядках, які вона народжувала ще з шкільних років. Друкуватись розпочала  з 1990-х, а перша поетична збірка пані Віри вийшла у 2004 році. Відтоді в її літературній спадщині вже десять збірок. У 2006 році її прийняли до Національної Спілки журналістів України. Ось така жінка-пенсіонерка, яка тішиться дітьми та онуками і закохана в поезію та творить поетичне слово. А в 2002 році вона об’єднала навколо себе однодумців і досі є незмінним головою об’єднання «Рокита».  

«Наше об’єднання – як одна сім’я, близька родина. Збираємося ми раз у місяць,  і хоча ми вже люди в літах і не завжди нам легко прийти на зустріч, ми усе ж полишаємо усі справи, щоб зустрітись і поділитись своїми новими творами» – говорить Віра Терещук.

Рокитнянці привезли до Рівного свої  збірки і одразу у присутніх виникло питання: як видають? яким коштом? хто сприяє? 

Відповідь була неочікуваною: «Видавець у нас свій – Олена Василівна Горпинич».  Хотілося стоячи аплодувати цій жінці, яка у свій пенсійний вік освоїла усю кухню видання книжок на своєму домашньому комп’ютері. Вона впевнено йде крок за кроком, видаючи книжечки спілчанців, переймається кожним новим рукописом своїх друзів-літераторів, допомагає, підказує, радить, фотографує  і виконує усю технічну роботу свого «домашнього видавництва». Пропрацювавши усе життя бухгалтером, пані Олена після свого 50-річчя відкрила новий світ для творчості.

null
Олена Василівна Горпинич. Фото Г. Данильчук

«Я ще не вмію писати так, як треба, бо я ще учень. Та відтоді, як пішла на пенсію і зробила свої перші книжечки, моє життя змінилося. Адже я знайшла новий особливий колектив, прийшло нове піднесення, відчула поштовх, якого не знала раніше. Я зрослася з цим колективом. Не лише я, а й уся моя сім’я, мої батьки, яким вже далеко за вісімдесят, весь час цікавляться як там «Рокита», що я нового написала чи видала», – розповідає Олена Горпинич. 

Додамо, що у жінки є дев’ятеро онуків, які від бабусі теж одержують науку творення книжок.

Оплесками і щирими усмішками обдаровували присутні поетичні рядки авторства Миколи Трубілка із Рокитного. Вірші – це для нього, водія за професією, просто хобі, але його слово влучне, дотепне і щире. Його вірш «По губяки ми ходілі», що написаний на полвськеому діалекті й був опублікований в «районці», одразу зробив пана Миколу відомим у районі й рівняни також захоплено аплодували йому. Водій, батько двох синів (один з них нещодавно повернувся із фронту російсько-української війни, куди пішов добровольцем)  пише вірші й віддає свій талант людям.

null
Микола Трубілко. Фото Г. Данильчук

Неймовірної поваги і вдячності заслуговує краєзнавча дослідницька робота Ганни Іванівни Близнюк про рідне село Осницьк. Дослідниця за фахом зоотехнік. До виходу на пенсію все життя працювала лаборантом на каменедробильному заводі у с.Томашгород  Рокитнівського району.  Виростила трьох синів, має шестеро онуків. Після смерті чоловіка, у віці майже 50 років, почала писати.

null
 Ганна Іванівна Близнюк. Фото Г. Данильчук

 

null
 

«Я завжди  цікавилась історією рідного краю, а село – це найрідніший куточок моєї землі.  Опубліковані в газетах історії про своє село, складала в папку. Збирала свій власний архів. Згодом  вирішила написати свою історію села. Таку маленьку, коротеньку, куди б увійшли легенди та ще щось із раніше опублікованого в газетах, щось додала своє. Така в мене вийшла книжечка про історичні дороги села Осницьк. Та на цьому я не зупинилася, мене потягнуло далі до пошуку. Пішла по селу, по старожилах. Стала писати запити в архіви, зокрема у Польщу та Литву. Ось і вийшла у 2016 році ця книга у Рівному, всього 500 примірників. Кошти на видання трохи дала свої власні, а більше допомогла Осницька сільська рада. Книга – це не тільки моя заслуга, адже дуже багато допомогли мені люди, які розповідали й давали фотографії» – розповідає Ганна Близнюк.

Мріє авторка про продовження цієї книжки, хоча здоров’я вже е те. Односельці добре знають і поважають цю жінку, яку найчастіше бачать на велосипеді, що їде по селу в пошуках нової краєзнавчої інформації.

null
В.І. Терещук. Фото Г. Данильчук

«Рокита» – це острів справжнього творчого ентузіазму, щедрого мудрого слова, багатої духовності нашого поліського народу. Самоорганізація і самореалізація задуманого без бюрократичної тяганини і офіціозів.  Вони живуть в творчості, бо цього потребує їх душа, вони знайшли свою стежину  в світ цікавого і вимріяного з дитинства. Своїм прикладом люди поважного віку, об’єднані в творче об’єднання, дають зрозуміти усім, кого страшить думка «піти на пенсію», що починати щось нове, чого прагне душа не пізно в будь-якому віці й усе тоді у цьому непростому світі буде добре.


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews