Іванна Сивак: «Я візьму в руки голку і цінним зроблю полотно!»
Джерело: TeNews
За безтурботною усмішкою цієї жінки із зовнішністю кінозірки ховається непроста життєва доля. Вона запалює своєю енергійністю і надихає бачити прекрасне. Бо саме це є одним з її дарів від Бога. Жінка відкрита до людей, світу. Її безпосередність та щирість відчувається з першого слова в діалозі. Багато-хто нею захоплюється, хтось намагається копіювати, а дехто навіть заздрить її успіхам та досягненням. Проте нікого її роботи не залишають байдужими. Знайомтесь – дизайнер та майстер вишитого одягу, чудова дружина та мати двох синочків Іванна Сивак.
Вона знайшла час для інтерв’ю, хоча це їй зробити було дуже непросто. Майстриня багато працює, також на її плечах лежить робота по домогосподарству та опіка над малими дітьми.
– Іванно, ваша сторінка у Фейсбуці привертає увагу яскравими барвами. Очі розбігаються від такої кількості красивих вишиванок. Як ви прийшли до цього свого захоплення?
– Почнемо з того, що за освітою я філолог, але спробувала себе вже у багатьох сферах. Все, до чого я бралася, вправно вдавалося. Я людина, яка не стоїть не місці чи пливе за течією, мені цікаво проявляти себе, випробовувати, тим більше, що у світі стільки незвіданого і цікавого. Не скажу, що мені легко все вдається, але я людина слова і діла, якщо взялася за щось, то доводжу справу до кінця. І я ніколи не зупиняюся на чомусь одному, а завжди шукаю щось нове, цікаве. Адже життя надто коротке та швидкоплинне, тож треба прожити його з користю для себе і світу, достойно і з гідністю!
Я впевнена, що кожній людині Богом даний якийсь талант, декому й не один, лише треба або час, або глибше в себе зазирнути, щоб його віднайти і ним скористатися. До сьогоднішнього дня я змінила багато професій. Пробувала себе в ролі (чому саме ролі? Бо життя – це театр, а ми в ньому актори) офіціантки, продавчині, бухгалтера, була пакувальницею подарунків, також пробувала себе в ролі акторки, моделі, дизайнера інтер’єру, працювала флористом та педагогом. Також багато років (приблизно півжиття) співаю в церковному хорі. Впевнена, що це ще не кінець! (Сміється, - авт.). Окрім того, я займалась художньою фотографією, найбільше до вподоби знімати дітей. Хоч їх і важко фотографувати, але мені подобається.
– Тобто вам більше до душі творчі заняття?
– Так, творчість – це однозначно моє! До вишивання душа лежала ще в юні роки. Моя бабуся мала хист до цього, і мати розказувала, що вона теж вміла дуже красиво поєднувати кольори, використовуючи їх у цікавих орнаментах. Мабуть, генетично це передалось і мені. А моя прабабуся була чудова швачка і шила в селі й жінкам з довколишніх сіл вбрання! Тому можна сміливо сказати, що є щось таке і в мене від них.
У дитинстві я дуже хотіла бути акторкою, співачкою чи моделлю. Тобто вже тоді хотілося бути в центрі уваги, щоб мені аплодували, сцена вабила мене. Та зірки стали по-іншому!
– Можливо, у майбутньому ще спробуєте себе й у кіноролі? Тим паче, зовнішність у вас відповідна.
– Життя непередбачуване, хтозна. Ніколи не кажу «ні». Але на все свій час. Час розкидати каміння минув, і безтурботною мрійницею я вже не є. Я реаліст, людина, яка ставить перед собою цілі і йде до них. У мене є сьогодні і завтра, а завтра невідомо яке буде і що життя мені приготувало, які випробування, злети чи падіння. Треба каміння вже збирати!
– На цьому етапі вишивання – головне ваше захоплення?
– Так. Усе почалося з того, що мав народитися мій молодший син Адам і я захотіла одягнути нас усіх у вишиванки на чин хрещення. Отже, першою моєю роботою була сорочка для чоловіка. Вона створена за авторським дизайном і взором. Пригадую, вона полонила серце не одної серйозної майстрині, навіть музейні знавці не проходили повз без уваги. Потім вишила сорочку для старшого сина Максима, далі – красивий, насичений костюм для себе і комплект для хрещення для ще ненародженого синочка. Отож, згодом захотілося більшого, і я спробувала вишити собі взуття – й воно теж сподобалося багатьом. Потім почали з’являтися перші замовлення. І тепер, за три роки, мої вироби носять не лише в Україні, а й у Штатах, Італії, Іспанії, Німеччині, Голландії, Бельгії і Канаді. Я дуже «вогняна» і запальна людина, тому без діла просто сидіти не можу. Все вперед і вперед, і тільки вперед!
– Ваші роботи – це не звичайні вишиванки. Вони неповторні, усе підібрано по стилю.
– Коли мене просять: «Візьми мені відший те, що вже хтось колись таке вишивав», - я відмовляю або намагаюся переконати людину, що спробую створити саме його річ, одну, яку ніхто не зможе повторити. Люди погоджуються і віддають все в мої руки. І я творю! З великим задоволенням та любов’ю.
– Тобто, голкою і нитками ви малюєте, як художник?
– Так, я дуже багато імпровізую. Напевно, в цьому і є моє, те, по чому впізнають мою річ, моє авторство. Я ледь не щодня отримую листи у вигляді висміювань, чи то критики за те, що я не є майстром, і що речі, які я роблю є нічим іншим як «безталанним примітивізмом». Що ж, і критика мусить бути. Адже люди різні, і це було б дивно і неприпустимо, якби планета була заселена людьми, які думають однаково і мають однакові вподобання.
Свої взори я імпровізую. Звичайно, користуюся й інтернетом, і там теж багато чого можу запозичити, але в мене є багато речей, які я сідаю, беру голку, полотно і просто малюю волошку чи якісь бохо-мотиви. І це в мене виходить значно краще, ніж малюнок пензлем на папері. Так і народилася моя творча цитата: «Я ВІЗЬМУ В РУКИ ГОЛКУ І ЦІННИМ ЗРОБЛЮ ПОЛОТНО»!
– Як ви відкрили в собі такий талант?
– Я не хочу себе возвеличувати, бо я тут якась занадто ідеальна виходжу (сміється, - авт.), але є люди, мої поціновувачі, які часто кажуть, що мої роботи – унікальні і, цитую: «Вашими руками, Іванно, малює Бог!» І я впевнена, що так і є. Бог подарував мені таку можливість, за що я Йому безмежно вдячна.
– Натхнення вишивати є завжди? Де черпаєте його? Звідки ідеї?
– Різні дні бувають, але вишивати хочеться завжди. Є дні, коли просто не можу без цього! Єдине, коли не хотілося вишивати – це в перші місяці вагітності, і це, я думаю, нормальна допустима забаганка кожної жінки у такому цікавому стані (сміється, - авт.).
– Можливо, через те, що, кажуть, вагітним не можна вишивати?
– Я віруюча людина, і в жодні забобони, в тому числі й пов’язані з вишиванням, не вірю. Я не дотримуюсь їх. Наприклад, всі майстрині пишуть, що в четвер треба починати нове вишиття. Я починаю роботу негайно, якщо це потрібно. Я роблю «на вчора». І тим людям, які зі мною співпрацюють, мабуть, дуже складно, бо я – воїн, людина з наганяєм у руці. Я дуже вимоглива до себе і до тих, хто в моїй команді. Ну ось така вже я є, працюю, падаю ,підіймаюсь і далі йду! (Сміється, - авт.).
– За скільки часу найшвидше ви вишивали роботу?
– Залежить від різних обставин. Було таке, що я не могла ніяк дошити комірець, а потім сіла в один вечір і вишила. Натхнення звідки черпаю? Природа – це ідеальне джерело натхнення! Квіти, захід та схід сонця, небо, крила метелика чи шерсть леопарда – натхнення є довкола, лишень зупинись і придивись. Якщо не знаєш, які кольори підібрати, дивишся на квітку, і там все є. Серединка, пелюстки, листок – і маєш гаму кольорову.
Також буває, що лягаю ввечері спати і мені може блиснути якась гама кольорів. І я одразу беру свою кольорову мапу (карта з нитками) і відтворюю по пам’яті, записую, бо на завтра можу забути і вже побачу якусь нову гаму.
Ідея в мене народжується вже в крамниці, коли бачу мереживо, нитки, тканину. Вони на мене самі дивляться. Обираю лише натуральні і якісні матеріали. Я перфекціоністка і ЛЮБЛЮ ВСЕ ПРЕКРАСНЕ.
– А яка ваша ідеальна вишиванка? Ви вже створили її?
– Ідеальна вишиванка – це всі мої роботи, адже всі вони мною викохані! Думаю створити собі сукню, вона має бути надзвичайна! Я мушу зібратися з силами і багатьом відмовити, щоб зробити собі оцю свою ідеальну сукню, яку я бачу. Не хочу детально розповідати наперед, але вона має бути довга, біла, лляна, легка, повітряна і яскрава. Точно не знаю, але скоріш за все, це будуть елементи борщівської вишиванки на сучасний лад. Це буде, однозначно, неформат, вишиванка не 21-го сторіччя, а 31-го в поєднанні кольору не скажу якого (сміється, - авт.).
– Чи прислухаєтесь до моди, створюючи вишиванки, а, може, сама диктуєте моду?
– «Я сама – мода, а стиль – мій бойфренд» – улюблена моя фраза щодо моди. Я живу і творю в сучасному світі. Більше того, мій замовник вибагливий, з почуттям стилю та смаку, тому в цьому питанні ми добре розуміємо одне одного. Люди мені довіряють, віддають усе в мої руки, і я викладаюся на повну. В результаті задоволені і вони, і я. Намагаюся «відчути» людину. І все виходить!
– Чи рідні підтримують ваше захоплення?
– Так. Найперше, хто допомагає – це чоловік. Возить по крамницях, бавиться з маленьким Адамом, коли треба, розуміє. Ми – сім’я, єдине ціле. Тому в цьому мені також дуже пощастило!
– Ви щаслива людина?
– Так, я абсолютно щаслива, тому що маю чудову сім’ю, власне житло, хліб, воду, повітря і клаптик тканини, на якій вже завтра народиться щось нове й цікаве.
– Яким є ваше життєве кредо?
– Підкова ніколи не принесе тобі щастя, допоки ти не приб’єш її до свого копита і не почнеш працювати! Тобто, щоб чогось досягнути, потрібно працювати, вірити у свої можливості і не боятися пробувати, починати!
– Чи є у вас мрія?
– Звичайно, людина не може жити без мрій. Мрію створити свою крамничку в автентичному стилі. От у дитинстві я часто їздила в село до бабусі, там було все таке старовинне! Така старенька хата, кужіль, старий бамбетель, рушники на образах, невтомні руки моїх дорогих… Я там була дуже щаслива! Це все хотілося б перенести у свою майстерню, цей дух старовини і такої магії авентики! От щось подібне я планую створити і спокійно собі працювати. Вірю в Бога, вірю в свої сили та вірю в дива! (Посміхається, - авт.).
– Ви – неймовірна жінка. Дякую за цікаву і відверту розмову і щиро бажаю, щоб чудеса у вашому житті ставалися якнайчастіше, бо дива трапляються з тими, хто у них вірить.
Розмовляла Лілія Лобур.
Читайте більше на TeNews.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews
Жіночі джинси мом: купити та не помилитися 
Олеський замок – початок історії 
Рівне в пошуках донорів крові: потрібні майже всі групи
