Людмила і Микола Кінащуки – випускники Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського, для яких шлях в медицину розпочався 30 років тому. Сьогодні вони живуть і успішно працюють за фахом у США. Нещодавно Людмила Ярославівна і Микола Богданович відвідали наш університет і зустрілися з ректором ТДМУ, професором Михайлом Кордою.

Під час зустрічі було домовлено про започаткування в нашому виші такої системи фінансової чи майнової пожертви, як ендавмент.

Зазначимо, що ендавменти набули широкого використання у вищій освіті США та Великої Британії. Спонсори надають їх для неприбуткових організацій з метою фінансової підтримки цих інституцій. Як правило, це є відкриття депозитного рахунку, відсотки від якого йдуть на діяльність неприбуткової організації. Університети та коледжі у США та Великій Британії володіють великими ендавментами. Найбільші мають Гарвардський та Принстонський університети. Ринкова вартість ендавменту Гарвардського університету становить 26 мільярдів доларів, Принстонського університету – майже 21 мільярд доларів. Третім за величиною ендавментом володіє Єльський університет, ринкова вартість якого становить 16,3 мільярди доларів, і четвертим за величиною є ендавмент Стенфордського університету величиною 12,6 мільярдів доларів. Згідно з Законом України «Про вищу освіту» «сталий фонд (ендавмент) вищого навчального закладу – сума коштів або вартість іншого майна, призначена для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якої використовуються вищим навчальним закладом з метою здійснення його статутної діяльності у порядку, визначеному благодійником або уповноваженою ним особою».

Щодо започаткування цієї практики в ТДМУ, то в нашому університеті вона здійснюватиметься вперше. Отже, наші випускники за допомогою системи ендавменту вирішили підтримувати кращих студентів Тернопільського медичного університету. Отримані відсотки від депозитних коштів ітимуть на виплату стипендії імені Кінащуків тому представнику четвертого курсу, який матиме найвищу академічну успішність, є активним у волонтерській, громадській, благодійній, творчій діяльності в університеті. Орієнтовний розмір стипендії – 2000 гривень.

Як зазначив ректор ТДМУ, професор Михайло Корда, сьогодні триває робота над розробкою положення щодо стипендії імені Кінащуків. Михайло Михайлович також додав, що така практика в університеті буде розвиватися надалі – і уже у наступному навчальному році отримувати стипендії завдяки ендавменту зможуть іноземні студенти.

Нагадаємо, що минулого року в навчально-науковому інституті медсестринства ТДМУ було започатковано надання стипендій з боку громадян Канади українській молоді за досягнення у навчання. Під час офіційного візиту у липні 2017 інструктор-методист кафедри медсестринських наук Університету МакЮена Христина Шумка запропонувала підтримати кращих студентів, які здобувають фах медичної сестри. Оскільки її батько родом з України, він виявив бажання зробити особистий внесок у розвиток талановитої молоді. Найкращі студенти ННІ медсестринства уже отримують стипендію. Критерії відбору стипендіатів визначили канадські колеги.

Щодо наших випускників, які стали успішними лікарями у США, то вони щороку приїжджають в Україну, аби провідати своїх батьків.

Людмила Кінащук розповіла, що її лікарська спеціалізація – терапія, чоловікова – хірургія. «Старенькі дідусь і бабуся Миколи жили в Канаді і у 1989 році ми поїхали їх відвідати. Дідусь на той час вже важко хворів і потребував нашого піклування. Коли дідуся не стало, ми вирішили залишитися й почати нове життя в Канаді. Записалися на мовні курси для емігрантів при Українському центрі в Торонто. У мене були добрі знання англійської ще зі школи, тож я швидко опанувала навчальну програму. Одночасно  працювала в українському магазині, а чоловік – на будові. Серед багатьох факультетів університету в Торонто є й медичний. Звернулися туди за інформацією про іспити, які треба скласти, щоб підтвердити свою кваліфікацію лікаря. Нам дали маленьку брошурку, перша сторінка якої починалася так: якщо ви вирішили пройти цей шлях, ви повинні зрозуміти, що у вас майже нема ніяких можливостей стати лікарем в цій країні. І це була свята правда. В Канаді випускники медичних шкіл змагаються за вступ до резидентури (аналог української інтернатури), а оскільки кількість місць обмежена, то в іноземців шансів майже нема.  Але лише після закінчення резидентури лікар має можливість отримати ліцензію і працювати за фахом. Тому я почала готуватися до іспитів, успішно їх склала і  розіслала в медичні заклади, де була резедентура, аплікації (заявки) на вступ. А далі було те, про що попереджали: я не отримала жодної відповіді. Засмутилася страшенно, але від своєї мети не відмовилася і продовжувала відвідувати медичну бібліотеку при університеті в Торонто. Якось зауважила, що за такими ж підручниками, за якими я готувалася до іспитів, навчалися й деякі іноземці. Вони виявилися лікарями з Індії. Ми познайомилися – і я розповіла, що успішно склала іспити, але місця в резидентурі не отримала. «Ми готуємося вступити не до канадської, а до американської резидентури, тому що в Канаді у нас нема можливості працювати за спеціальністю. А в США це цілком реально», – сказали колеги з Індії і дали кілька практичних порад щодо процесу вступу. Так розпочалася нова сторінка у нашому житті», – розповіла пані Людмила.

Вона знову успішно склала відповідні іспити і  розіслала свої резюме в медичні заклади для проходження лікарської резедентури в США. Через певний час отримала перше запрошення на співбесіду, потім друге, третє… «Запрошення надходили з різних міст. Ми з чоловіком розгорнули карту, склали маршрут, позичили в Миколиних батьків, які на той час теж приїхали в Торонто, машину і поїхали від однієї лікарні до іншої.  В коштах були обмежені, тому заощаджували на всьому, в тому числі і на харчах, але вірили в краще. І наші надії справдилися. Після закінчення післядипломної спеціалізації мене запросили працювати в лікарні Сагино. Чоловік склав необхідні іспити і теж продовжив освіту в резидентурі на базі цієї лікарні. У нас народився другий син – Микола. Спочатку ми обоє працювали в лікарні, потім відкрили свою приватну практику. Відтоді минуло більше 20 років. Маємо свій офіс, де щодня приймаємо амбулаторних пацієнтів. Нам допомагає асистент лікаря, який теж обстежує хворих, але план лікування затверджуємо ми. В Сагіно є медична школа, де я викладаю студентам дисципліну «Внутрішні хвороби». І ця праця мені теж дарує насолоду», – додала пані Людмила.

Старший син Олег Кінащуків закінчує перший рік трирічної резидентури зі спеціальності «внутрішні хвороби» в Філадельфії.  Його дружина теж навчається в резедентурі. Її спеціальність –  «акушерство і гінекологія».  Молодший син Микола перед цьогорічною поїздкою в Україну склав вступний письмовий іспит в медичну школу. Людмила Ярославівна і Микола Богданович вдячні своїй Альма матер за відмінні знання, а своїм вчителям за добру науку і цінний досвід.

Ми ж висловлюємо їм подяку за любов до України, до ТДМУ та бажання підтримати українську молодь у прагненні бути лікарями високого ґатунку.