Один із найцікавіших замків Тернопільщини може стати туристичним брендом

07.09.2018 08:43   Опубліковано : Новини Тернопілля
Джерело: Репортер

За ступенем збереженості українські фортеці дуже умовно поділяються на руїни, напівруїни та музеї. Теребовлянський замок можна віднести до другого типу з непоганими шансами на відновлення. Якщо його «розкрутити», то він цілком може стати одним із туристичних брендів Західної України.

Столиця сліпого князя

Теребовля – це райцентр Тернопільської області з населенням у 13,5 тисячі людей, розташований за 113 км від Франківська. Є кілька варіантів пояснення назви міста. Історики виводять топонім від давньоруського дієслова «теребити», тобто корчувати, вирубувати ліс. Колись територія Західної України була вкрита непролазними хащами, і першим поселенцям довелося добряче «потеребити», аби розчистити ділянку для зас­нування міста.

А ось народні перекази розповідають інше. Кажуть, колись краєм пронеслись кочовики, які спалили сусіднє село. Серед загиблих було троє рідних братів, яким на пагорбі, де тепер замок, поставили кам’яні хрести. Кожного дня до могили приходила невтішна мати, плакала й повторювала: «Три сини мої, три болі мої!». Через ті «три болі» місто і отримало своє ім’я. До речі, польською назва звучить як – Трембовля.

Вперше місто згадується у «Повісті минулих літ» під 1097 роком. Тоді відбувся з’їзд руських князів у місті Любеч, на якому був і теребовлянський князь Василько. Можновладці домовились про припинення міжусобних війн та відмовились від взаємних територіальних претензій. Однак не встиг завершитись з’їзд, як домовленості були порушені.

Дорогою додому київський князь Святополк запросив Василька в гості, а там наказав схопити та осліпити. За нього вступився брат Володар Перемиський. Спалахнула чергова усобиця, в якій Святополк програв, і Василько повернувся додому. Вже сліпий він княжив довго і мудро, розгромив усіх своїх ворогів і розбудував Теребовлянську фортецю. Вона стояла на тому ж пагорбі, що й теперішня, але була дерев’яною. До сьогодні у замковому парку збереглись залишки оборонних валів. Єдиною мурованою спорудою стала церква на подвір’ї, де й поховали князя. Нині цент­ральна вулиця Теребовлі носить ім’я князя Василька.

Бойові корови

Коли у XIV столітті поляки захопили Галичину, вони звели тут кам’яну твердиню. Як виглядав другий замок, наразі невідомо, оскільки не збереглося жодних зображень. За польського королівства місто було центром староства, тобто належало державі, а не магнатам. Твердиню здобували молдавани, українські повстанці Северина Наливайка, а протягом 1605-1629 років замок пережив близько 20 татарських облог. На той час його фортифікації вже не відповідали оборонним умовам і на початку 1630-х теребовлянський староста Олександр Балабан зробив грандіозну розбудову замку, більша частина якого дійшла до наших часів.

Фортеця отримала більшу площу, стіни сягали 3,5-5 м завтовшки і до 18 заввишки, загальна довжина мурів становила понад 300 м. «Капремонт» обійшовся казні у 9000 злотих, але гроші були витрачені не дарма. Мешканці Теребовлі казали: «Наша фортеця лише самому Кам’янцеві поклонитися може». Трохи шкода, що при розбудові знищили фундаменти церкви, де покоївся прах князя Василька.

Зміцнена твердиня успішно витримала дві облоги козаків Хмельницького, а також кілька наїздів турок і татар. Є легенда, що перед тим, як татари оточили замок, туди збіглися люди з навколишніх сіл і притягнули з собою худобу. Ворог розбив табір внизу та активно плюндрував передмістя. Ввечері, коли бусурмани полягали спати, оборонці замку приготували їм сюрприз. Зібравши у жінок хустки, солдати прив’язали їх до рогів та хвостів волів і корів. Потім велетенське стадо зібрали перед відчиненою фортечною брамою, хустки вимастили олією та підпалили. Перелякана худоба кинулася вниз, викликала пожежу у татарському таборі та добряче потоптала загарбників. Коли там зчинилася паніка, гарнізон здійснив вилазку і змусив ворога до втечі.

Однак у 1688 році татарам таки вдалося здобути і спалити замок, після чого він уже не відновлювався. Австрійці розмістили там військові казарми, а з 1880-го почали розбирати фортечні мури для…мощення доріг. У міжвоєнний період поляки Теребовлі зробили первинну реставрацію замку. Відновлювальні роботи продовжили у 1980-х, але завадив розпад СРСР. Нині фортеця перебуває у складі Національного заповідника «Замки Тернопілля», працівники якого хоч і повільно, але відбудовують твердиню.

Скарби, руїни, краєвиди

Замок оточений великим парком, що розкинувся між вулицями Підзамче та Зазамче. Під браму можна під’їхати автобусом, далі треба купувати квитки (з дорослих 12 грн, дитячий – 6 грн) і йти пішки. Висота Замкової гори становить 51 м, на вершину веде викладена каменем стежка, що робить кілька крутих петель. Раніше схили були вкриті настільки густим лісом і чагарниками, що замок знизу не було видно. Тепер дерева прорідили й на фоні неба добре проглядається найбільша вежа-бастея, що має напівкруг­лу форму.

Наприкінці стежка утворює фінішну пряму, яка біжить уздовж замкової стіни. В її тло вмуровані кам’яні таблички з польськими написами – це згадки про меценатів, які у 1930-х долучилися до реставрації фортеці. Аби потрапити всередину, доведеться піднятись кам’яними сходами. Вони сучасні – у ХVII столітті в’їзна брама розміщувалась на триметровій висоті і до неї вів похилий дерев’яний поміст, що легко розбирався в разі небезпеки.

Опинившись на замковому подвір’ї, відчуваєш легке розчарування. Очікуєш побачити палац коменданта, якісь господарські споруди, а там лише галявина із висохлою травою та руїнами по периметру. І хоч деякі споруди вже почали відновлювати, про що свідчить свіжа кам’яна кладка, роботи тут, як то кажуть, – кінь не валявся. Посередині подвір’я, прямо на землі, лежить великий дерев’яний щит. Він закриває замкову муровану криницю зав­глибшки 45 м.

Повернувши ліворуч, підходимо до вежі-бастеї, що колись мала два яруси. За Польщі її реставрували, перекрили й відкрили корчму. Нині перегородки обвалилися, але добре видно пази для дерев’яних балок. З бастеї відкривається гарна панорама Теребовлі. Серед міської забудови виділяються комплекс колишнього монастиря кармелітів, ратуша та українська церква Святого Миколая XVII століття.

Кажуть, під замком є мережа підземних ходів, де зберігаються скарби. Ніби вхід до них відкривається раз на рік – коли священик читає Євангеліє у Страсний Четвер. Якось одна бідна вдова з маленькою донечкою зайшла вночі на замкове подвір’я. Раптом перед нею відчинився вхід до підземелля. Вона зайшла всередину, побачила купу золота та ошаліла. Набирала монети у спідницю, вибігала на вулицю і зсипала до купи. Аж раптом провалля зникло, й лише тоді жінка зрозуміла, що під землею залишилась забута дитина. Кожного дня невтішна, але заможна, мати приходила сюди і шукала таємний вхід до скарбниці. Але – марно. Лише у наступний Страсний Четвер провалля знов відкрилося. У підвалі виявилась жива і здорова донечка, для якої рік пролетів як один день.

Жінка з двома кинджалами

Після прогулянки замковим подвір’ям можна вийти назовні та, обійшовши Порохову вежу, потрапити до скверика, за яким розкинулось Співоче поле зі сценою та глядацькими лавками. Трохи далі починається парк із напіврозваленими фігурами запорізьких козаків, бетонними польськими басейнами та земляними валами князя Василька.

Та найбільшу увагу привертає пам’ятник жінці, що стоїть на високій кам’яній гірці. Це Софія Хшановська– дружина коменданта фортеці. У 1675 році до Теребовлі підійшло десятитисячне турецько-татарське військо під керівництвом паші Ібрагіма Шишмана. Замкова залога становила 80 солдатів, плюс 200 озброєних містян і шляхтичів. Дев’ять днів тривав жорстокий артилерійський обстріл, кілька разів турки ходили на штурм. Коли у стінах з’явились величезні пробоїни, а запаси пороху і провіанту добігали кінця, офіцери влаштували нараду – вирішували, що ж робити далі. Більшість, на чолі з комендантом Яном Самуелем Хшановським, зійшлися на думці, що замок треба здати в обмін на безперешкодний вихід до своїх. Але розмову підслухала пані Софія. Розгнівана, вона увір­валась до кімнати, тримаючи у руках два кинджали. Приблизний зміст її промови до чоловіка був такий:

«Якщо тільки спробуєш здати фортецю, то одним кинджалом я вб’ю тебе, а інший встромлю у своє серце. Ви військові чи хто? Якщо ви справжні чоловіки, то мерщій битися на стіни і жодних перемовин із загарбниками!». Офіцерам стало соромно, вони продов­жили опір і дочекалися підмоги, що змусила турків зняти облогу.

Потім відважній Софії встановили пам’ятник, який зруйнували у радянські часи. Але у 2012 році його відновив місцевий скульптор Роман Вільгушинський. Кам’яна Софія зображена у старовинній сукні, один кинджал за поясом, інший тримає у правій руці. Точніше тримала, адже нещодавно його відбили якісь невідомі вандали.


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Репортер