Після показу «Бандераса» тернополяни довго аплодували стоячи

11.10.2018 17:13   Опубліковано : Валентина Семеняк
Джерело: TeNews

І коли на екрані з’явились перші титри з прізвищами тих, хто зіграв у детективній воєнній стрічці «Позивний «Бандерас»… присутні в залі Сінема сіті встали, не змовляючись. Тернополяни стояли й довго аплодували. А очі у багатьох – були вологими…

На допрем’єрний показ (за підтримки Тернопільської кінокомісії) завітали грузинський режисер Заза Буадзе (творець «Червоного»), продюсер Сергій Баранов, виконавиця однієї з головних жіночих ролей Юлія Чепурко та юна тернополяночка Соломійка Закордонець, яка зіграла сільську дівчинку Тоню. Згаданий вже фільм опинився серед переможців 9 пітчингу (кіно відбору) Держкіно, тому й отримав майже 50 відсотків фінансової підтримки.

 Фільм відзнятий у жанрі детективу, через те просто так не випускає із своїх «обіймів», постійно тримає у напруженні впродовж всього перегляду. Воно й не  дивно, адже в основі – події, які відбуваються навесні 2014 року на Донбасі. Для України це вже історія. Але ж як важливо було відтворити її правдивою, реальною, з перших вуст. Твердо переконана, усім творцям фільму вдалося це зробити. В основі сюжету розповідь про групу розвідників, яку очолює Антон Саєнко (позивний «Бандерас»). Вони намагаються запобігти диверсії і знешкодити російського підривника Ходока. В основі сценарію (автори – чернігівський письменник Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов) щоденники нацгвардійця Сергія Башкова (позивний «Індіанець»), розповіді колишніх воїнів АТО. А ще понад сто інтерв’ю режисера Зази Буадзе із очевидцями і реальними людьми, які брали, або беруть участь у цій абсурдній і нікому не потрібній, загарбницькій російсько-українській війні. Особисто я прожила дві години фільму на одному диханні. Це те кіно, коли реально забуваєш, що ти сидиш у глядацькому кріслі. Відчуття твоєї присутності на Донецькій землі не покидає ще й досі. Незважаючи на те, що фільм знімався на Одещині та в селі Тягинка Херсонської області. В останньому, до речі, мені довелось колись побувати разом з відомим українським письменником, автором роману про війну «Прапороносці» Олесем Гончарем. Можливо, ця деталь ще більше підсилила мої відчуття і переживання.

Заза Буадзе, грузинський режисер і сценарист, кіностудія «Три-я-да Продакшн», творча група якої знімала фільм: «Коли ми відчули, що стилістика нашого фільму – жовтий колір (степ, сонце), а це не північ, і не захід, то зрозуміли, що шукати потрібно десь у південних краях: Херсонська, Миколаївська, Одеська області. І перший же об’єкт, куди ми поїхали, виявився нашим – на горі. Там був закинутий кар’єр, де видобувають черепашник. Звідти відкривається долина, дуже схожа на Донбас, тільки терикону не вистачає. І це стратегічно ідеальна висота. Навіть видно невелику річку. Потім виявилося, що це Хаджибейський лиман. Вся команда була у захваті. А продюсер запропонував переконатися, чи справді були такі опорні пункти на Донеччині. Тоді ми проїхали від Маріуполя до Харкова всю лінію фронту. Десь за 30 кілометрів від Донецька є Курахове, де ми заблукали. І раптом перед нами відкрилася абсолютна копія того закинутого кар’єру з південних областей. Особисто у мене щелепа відпала».

Олег Шульга (актор із Дніпра) – виконавець головної ролі, уже встиг «понюхати» порох війни, адже служив у свій час добровольцем на Донбасі, командиром мотопіхотного взводу. Для нього зйомки про реалістичну війну не були «новизною». Він вже мав військовий досвід. Ще під час роботи над фільмом, якось зізнався: «Служив у піхоті, а там трохи по-іншому працюють, інші завдання виконують. Тут я маю зіграти роль розвідника, і це набагато серйозніше. Ідеальний актор – різноплановий і може зіграти все, що завгодно. Тому я прагну до того, щоб бути таким». Олег справді проявив себе високим професіоналом. Адже, на відміну від інших, практично не вдавався за допомогою до каскадерів. Небезпечні для здоров’я трюки виконував сам. Перед початком зйомок  вся акторська група тиждень проходила тотальний вишкіл під керівництвом досвідчених військових інструкторів на одному з полігонів неподалік Кропивницького. Для цього Міністерство оборони України виділило справжню військову техніку. Олега Шульги на кінопоказі не було, він зараз знімається у новому художньому фільмі «Довбуш». Втім, мені здається, що детально випитати у будь-кого з акторів про роботу у фільмі, це все одно що намагатись розповісти, що таке любов (зі слів відомої української режисерки Кіри Муратової). Однозначно, це важка виснажлива праця (як фізична, так і ментальна), яка не знає відпочинку доти, доки фільм не засяє всіма гранями на екрані. З цього приводу Іван Миколайчук колись казав, що «У роботі над роллю багато таких речей, які не піддаються раціональному поясненню. Тут надто багато таємничого, несподіваного, незрозумілого навіть для самого себе».

Звична річ чути про війну з теле-, радіо новин, читати про неї в мережі-Інтернет… Коли не знаєш, кому насправді вірити і де та межа між правдою і брехнею, вигадкою і реальністю. І ось ти опиняєшся у самому її гирлі. Бачиш сповнені страху очі звичайних жителів села Веселе, життя яких на волосині від смерті, бо не знають, що з ними буде за мить, і для яких єдиний місточок із зовнішнім світом, це «зомбоящик» з російськими каналами. Режисер не акцентує увагу глядача на цій деталі, але це неможливо не помітити і не звернути увагу. Тут на кожному кроці чатує зрада. Село розділилось на тих, хто ідентифікує себе із Росією, і тих – хто з Україною. Останніх, звісно, менше. Місцева мова тут і не чисто російська, і не українська: осоружний суржик. Але пісню на весіллі (спогади головного героя) співають таки українську народну. І нічого дивного, бо корені українськості тут глибокі і давні. Це захоплююча детективна історія. Волею випадку розвідник Антон Саєнко із позивним «Бандерас» опиняється за кілька кроків від рідного села, яке покинув ще двадцять років тому. У нього важливе завдання. Односельці впізнають його. Для них він зрадник, фашист. Як довести, що це зовсім не так? Як переконати у протилежному? Як знайти того, хто підірвав маршрутку із живими односельцями? У цій стрічці є все: відданість і зрада, помста і людяність, доброзичливість і жорстокість, кохання і ненависть. «Знімати фільм на таку тему досить складно, – ділиться голова Держкіно Пилип Іллєнко, – адже ці події ще тривають, і від художнього висловлювання творчої команди залежить не лише сприйняття стрічки глядачем, а й правильність культурного меседжу, який ми доносимо до міжнародної спільноти кінематографічними засобами. У режисера цього фільму Зази Буадзе вже є досвід зі створення якісного глядацького кіно, яке демонструє нового українського героя».

До слова. «Три-я-да Продакшн» – це назва колишньої української кіностудії у Києві (Panopticum), яка була заснована ще у 2005 році і спеціалізувалася на виробництві російськомовних телесеріалів та повнометражних фільмів. Віднедавна маємо добротне сучасне українське кіно, яке щойно спинається на ноги, вчиться «ходити». Після «Бандераса» вся знімальна група автоматично стає невиїзною… до Росії. Невелика втрата. Маємо творити своє, рідне, українське, людяне і правдиве кіномистецтво. Свідками чого ми зараз і стаємо.

null

 

null

 

null

 

null

Валентина Семеняк

фото автора


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   28