Іван  Вербицький

Іван Вербицький

оглядач, журналіст, "UA-Футбол"

Про «божевільних» акуратистів і «порядних» засранців

23.10.2018 19:13   Автор : Іван Вербицький
Джерело: TeNews

Є в нас у Пронятині дивний чоловік. Його звуть Михасько Дідик. Дивний на кшталт бородатого дядька з шуфлею чи цьотки з голубами в кіні "Один удома". Такі люди є, мабуть, у кожному суспільстві.

Михаська вважають відлюдьком. Він живе у своєму світі - десь працює, майже ні з ким у Пронятині не спілкується. У вільний час той чоловік заходить до лісу, який розпочинається метрах у ста від його хати. І прибирає.

Про це знав, ще коли сам був малий. Що не змінилося нічого зараз, переконався, приїхавши на батьківщину зараз, на Покрову. Михаська видають вичищені майже до ідеалу невеличкі території з купками сміття посередині. Таких клаптиків у соснині, де він зазвичай прибирає, можна зустріти десятки. Постійно.

Тим часом ті ґречні й ревносні, котрі щонеділі ходєт до церкви, а Михаська називають божевільним, не соромляться зсипати у ту ж соснину цілі верети сміття, залишають непотріб у мішках. Їх вирізнити складно. Бо такої худоби, хай вибачають корови зі свинями і козами, багато. А Михасько один.

І те, що він відлюдько - теж дуже умовно. Принаймні, коли ми були малі, він був радий дитячій компанії. Мало говорив, мовчки прибирав і був вдячний, коли хтось йому допомагає. Власне, спростовував плітки про себе точно так само, як ті вікові друзі малого Кевіна з "Один удома".

Зрештою, загал не переконаєш. Для них дивні всі, хто вибивається з загальної маси.

Впродовж останнього місяця мав нарешті змогу трохи більше часу бути на природі. Осінь цьогоріч дивовижна і дуже добре, що випала нагода насолоджуватися нею не лише з вікна квартири.

Ліси у Пронятині, Витачеві чи Богуславі, парки на Сирці чи в Луцьку - всюди гарно. І всі вони мають одну ваду - засранців. Тих, хто сере під ноги і не прибирає за собою під час пікніків. Тих, хто виносить сміття на стихійні звалища, бо "куда я то маю викидати?"

Біда в тім, що у критичній меншості на такому тлі навіть не такі михаськи - їх одиниці. Замало тих, кому просто небайдуже, що так відбувається. І в цьому - найбільше лихо нашої країни.

А Михасько - він як Марко ван Бастен. У мене немає його фото та й взагалі в останнє бачив його, мабуть, ще тоді, коли жив у Тернополі, тобто понад 15 років тому. Можливо, побачивши, навіть того хлопа не впізнав би. Але за Михаська "говорять його бутси".


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   25