Віра Прохира

Віра Прохира

солдатка

Чому я пішла служити

27.10.2018 23:43   Автор : Віра Прохира
Джерело: TeNews

Обережно: много_букв та "незручні" зізнання. Знаєте, мене трохи вганяють в ступор питання типу: "ну, як? тобі подобається служба? не жалкуєш?", "не скучаєш за "гражданкой?". І коментарі типу: "о, тобі так личить камуфляж!", "ти така сексі у мілітарі!", "так круто, що ти знайшла себе у війську" і т.п.

Поясню, для мене служба - це не "покликання", а швидше робота, виконувати котру я "підписалася" виключно через те, що "брАДскій" нарід окупував частину моєї країни, а в лавах нашої армії, скажімо так, трішки не комплект. Так, наразі, робота, котру я виконую - здебільшого цікава, вимагає включати в справу, в першу чергу, мізки, а не м'язи. Серед людей, з якими я цю роботу роблю - чимало тих, хто заслуговує на повагу і з якими носити однакову форму та шеврони - для мене особисто велика честь.

Щодо військових вишколів, у яких доводиться брати участь, - це НЕ щось із серії "тренінгов лічностного роста" та "пошуку себе". Фізуха - це НЕ із серії "хочу красіву попу, щоб нравіцо крутим пацанам" чи "хочу плаский живіт - щоб баби наші вмерли". Це, передусім, питання особистої безпеки при виконанні покладених завдань (а деколи ще й безпеки людей з підрозділу, бо ситуації бувають усякі). Чим спритніша/витриваліша я буду - тим більше шансів повернутися із завдання. Тобто все просто: хочеш жити - біжи, паши, єбош.

Відносно того, чи мені пасує хакі? Так, пасує, знаю. А ще мені пасують мережива, та спідниці "в пол" з тонкого трикотажу. У меня є колекція взуття на височенних підборах, що з 2014 року лежить у мами на горищі й чекає на час своєї "реінкарнації".

Але зараз, навіть у не робочий час та у вихідні, я все частіше ходжу по-формі. Чому? Бо маю таскати по всій країні туди-сюди купу снаряги, змінні бєрці, кітель, а восени ще й бушлат. Коли постає питання: взяти з собою "в дорогу" (дорога для військового - це перманентний стан) ще одну, хай не статутну, фліску чи колись улюблене платтячко - обираєш кляту фліску, бо вона і в лісі зігріє, і по Львову в ній не в лом погуляти, раптом, випаде нагода та буде час.

Ще мене тіпає від "жалю" та "співчуття" типу: "така тендітна дівчина - і в армії", "і як ви в казармах живете?! це ж трішки кращє, ніж хлів?", "а, хоч годують?", "а зарплату вчасно платять?", "а літом ти не могла у відпустку піти?", "а, як взимку? не мерзнеш?" т.п. Гайс, так, армія і комфорт - у нас досі, часто, не сумісні речі. Зарплата - для райцентру може й норм, але до служби я заробляла, м'яко кажучи, значно більше.

Попри це все - я до війська пішла не "по повєсткє" і знаючи (хоч епізодами) деякі прєлєсті армійського побуту (правда приїхати на тиждень-два в ці умови і жити в них майже рік - трішки різні речі). Але загалом я знала, на що підписуюсь, і психіатр дав довідку, що при тому я була "в здравом умє".

Це мій вибір - за даних обставин в країні, бути там, де я є. Я його не соромлюся і не вважаю "подвігом" чи "жертвой на алтарє свабоди". Так, іноді, наслідки (і даякі аспекти) цього вибору змушують думати, чи варте воно того? Деколи хочеться кинути все і поїхати в тижневе "сзч" до Одеси. Деколи хочеться просто зануритися у банальний комфорт. Але найчастіше хочеться просто більше часу на близьких та рідних.

Ще одне питання, відповідаючи на котре мені важко не хамити: "а, там, на Сході, страшно? і що, там дійсно стріляють?". Перша думка (за інерцією), сказати, що за допомогою воєнкома легко можна самому поїхати й побачити все на власні очі. Ще й форму дадуть і годувати будуть, краєвиди - агонь, компанія - зазвичай весела. Але стримуюсь, нагадую собі, що є люди охочі вступити до війська, але які не придатні до служби з медичних показів - ніколи не знаєш, хто саме навпроти тебе стоїть. Потім пригадую, а як воно було на Сході. І розумію, що справді страшно було не там, страшніше у тилу.

Страшно, коли бачиш в знайомих очах відверте нерозуміння того, що змусило тебе укласти контракт із ЗСУ, коли бачиш скільки молоді з твого рідного міста валить з країни, коли бачиш, як люди, маючи головне - життя та здоров'я - видумують собі неіснуючі проблеми.

Висновок всього вище написаного? А його я робитиму, коли все це закінчиться. Поки лиш спостерігаю, як оточення невпинно ділиться на "своїх" та "чужих"...


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   35