Економічний націоналізм — найкраща політика для українців
Джерело: TeNews
Почну з заяви Президента США Трампа про те, що економічні війни — це добре і їх легко вигравати. Як доказ, він вводить мито на імпорт сталі — 25% та алюмінію — 10%. Вона — ця заява Трампа — базується на зміні глобальних трендів сучасного світу: вільну торгівлю, глобалізм та інтеграцію все більше країн міняє на ізоляціонізм і протекціонізм. Цей тренд дійсно дає переваги великим країнам. Економічний націоналізм вже став не лише загрозою, але і важливим дієвим елементом економічної політики президента США Трампа, Великобританії після BREXIT, Німеччини з її Північним потоком 2 і навіть сусідньої маленької Угорщини, яка відкрито втручається у внутрішні справи України.
Я стверджую, що в таких умовах українці не мають ефективної альтернативи політиці економічного націоналізму принаймні в найближчі роки. Я розумію хибність і примітивізм економічної політики а-La Тамерлан, яка базується на тому, що одна нація виграє стільки, скільки втрачає інша, і що взагалі нації існують завдяки тому, що ошукують сусідів. Я також розумію і приймаю майже всі аргументи видатних критиків економічного націоналізму Людвіга фон Мізеса та Нормана Енджелла.
Останній, наприклад, ніби правильно зазначав: «Можливо до певної міри стягувати данину силою, але неможливо силою примусити купувати ваші товари, якщо їх не бажають купувати, чи не мають для цього грошей». Але Україна (її влада) довела, що цілком можливо! Нема грошей — беруть кредити, а далі через корупцію купують все більше товарів з Росії, на шкоду економіці України і зиск — олігархів з найближчого оточення Путіна!
Для мене очевидна істина, що маленька країна не може впливати на поведінку сусідів і не вона встановлює правила гри в міжнародних економічних взаєминах. Якщо твої сусіди тебе ошукують і грабують за встановленими ними правилами, ти маєш захищатись (краще взагалі нападати першим), а не розслаблятись і відкриватись, що притаманно українцям (синдром гіпертолерантності).
Отже, Україна стрімко увійшла у найнебезпечніший історичний період (2013–2019 роки) з часів здобуття незалежності. Її очікує надзвичайна геополітична турбулентність без перспективи швидкої та законної стабілізації. Виникає питання: як вижити в ці роки або пережити їх із мінімальними політичними та економічними втратами? Або, простіше кажучи, як зберегти державу, врятувати більшість українських компаній від банкрутства, а сімейні бюджети — від виснаження?
Історія вчить, що під час затяжних політичних і економічних криз практично у всіх країнах починає відроджуватися, а в деяких і домінувати економічний націоналізм.Україна не має бути виключенням. Зрозуміло, що йдеться більше про раціональний та емоційний націоналізм. Більш небезпечним для українців є радикальний націоналізм великих країн, який є базисом, основою інтегрального націоналізму та його крайньої форми: комплексу національної меншовартості. Цей комплекс національної меншовартості штовхає деякі країни, наприклад, Росію на ірраціональні, здавалося б, вчинки, які принижують інші (як правило, малі) країни: Грузію, Молдову і за великим рахунком Білорусь, — жертви свавілля та міжнародного цинізму. Зрозуміло, що в сучасній Європі, на відміну від довоєнної (мається на увазі Друга світова війна), економічний націоналізм добре замаскований, але від цього він не стає менш небезпечним, особливо для України.
Які тенденції сьогодні домінують у Європі? Насамперед, посилення ролі держав і державної бюрократії загалом. Такі тенденції зрозумілі. Саме держави та їх центральні банки взяли на свої плечі проблеми і борги фінансового сектору після глобальної фінансової кризи 2008 р. Ба більше: нині більшість країн Європи та Європейський центральний банк вже беруть на себе проблеми і борги цілих країн, причому йдеться не тільки про Грецію. Об’єктивно, що роль урядів у розвитку економіки Європи посилюється. Як наслідок, ми спостерігатимемо потужний тиск на владу в Європі і США націоналістів.
Крайні праві і ліві партії Італії, Угорщини, Чехії і навіть Польщі, в тому числі, і за допомогою і фінансовою підтримкою В. Путіна, будуть дедалі більше втручатися векономіку, заохочувати торговельні бар’єри, згортати фінансову допомогу висхіднимкраїнам, шукати зовнішніх ворогів або ізгоїв (слабкі, беззахисні і незрозумілі країнитипу України). Чого варті, наприклад, заклики президента Угорщини про надання громадянства етнічним угорцям, які мешкають на території України: це прояв зухвалого втручання у внутрішні справи іншої держави. Чи інша ініціатива уряду Угорщини щодо витіснення з країни приватних університетів, які надають дипломи інших іноземних університетів. Насамперед, уряд хоче закрити приватний Центрально-Європейський університет, який заснував відомий міжнародний інвестор і філантроп Джордж Сорос.
Я впевнений, що у перспективі відкрите суспільство, міжнародна торгівля, європейська інтеграція переможуть автаркію та ізоляціонізм в Європі і у всьому світі, але зараз, я ще раз повторюю, треба готуватися до нової ситуації в Європі та світі, — де не глобалізація та міжнародна торгівля без бар’єрів, а економічний націоналізм і навіть економічні війни стануть реальністю. До речі, вони вже стали реальністю не лише у відносинах Україна — Росія, але і у відносинах Європа — Росія, США — Європа, США — Китай.
Тут буде доречним процитувати Людвіга фон Мізеса, котрий опублікував у 1944 р. книжку «Всемогутній уряд: тотальна держава і тотальна війна»: «Фатальною помилкою, яка зірвала всі плани збереження миру, було саме нерозуміння людьми того, що тільки у світі чистого, досконалого і необмеженого капіталізму відсутні стимули для агресії та завоювання. Де немає економічної свободи, там усе зовсім інакше. У сучасному світі етатизму, де кожен народ прагне до ізоляції та автаркії, не можна стверджувати, що людина не одержує ніякої вигоди від завоювання. У наш час торговельних і міграційних бар’єрів, валютного контролю і експропріації іноземного капіталу війна та завоювання можуть дати чимало вигід. Майже кожен громадянин кровно зацікавлений у протидії політиці іноземних держав, яка може обмежити його матеріальний інтерес. Тому немає нічого дивного в тому, що майже кожен громадянин хоче бачити свою країну сильною і могутньою: він розраховує одержати вигоду від її воєнної могутності».
Я узагальнив основну ідею цієї геніальної книги Л. фон Мізеса. Суть моєї гіпотези ось у чому: вільний ринок — це мир та інтеграція, а втручання держави в економіку — це війна та ізоляція. Зараз у світі почалася епоха війн і ізоляції!
Коли в Європі та світі було все добре, економіка і міжнародна торгівля зростали, разом з усіма країнами зростала і Україна (попри локальні, але дошкульні економічні удари Росії). Зазначу, що економічне зростання в 2000–2008 рр. відбувалось завдяки сприятливим умовам міжнародної торгівлі. Українці лише плили за течією. Зараз усе змінилося. Зростати треба буде не з усіма, а всупереч усім, за рахунок своїх ресурсів або ресурсів сусідів (якщо їх можна буде залучити), а удари Україна буде отримувати вже не тільки від Росії… Водночас українці мають завжди пам’ятати, що багатство її країни буде тим більшим, чим більш багатими будуть її сусіди. Звичайно, якщо ці країни торгують з Україною, а не воюють з нею.
Для мене є очевидним те, що малі народи не мають сил захиститися самостійно від економічного націоналізму інших, більших народів. Не готова до такої нової світової політики і Україна, економіка якої маленька, а націоналізм, попри війну, все ще майже лайливе слово — принаймні для половини українців. Тому ще раз зазначу, що в найближчі роки нема розумної альтернативи економічному націоналізму, він вигідний усім: і уряду, і українським компаніям, і українським родинам. Що означає економічний націоналізм? Купувати українські товари, інвестувати в Україну, підтримувати українські банки і компанії (точніше ті, які платять податки в Україні), навчатися і лікуватися в Україні, слухати українських артистів, дивитися українські фільми, читати книжки українських авторів, мандрувати по Україні — адже все це робить Україну і українців багатшими. За вмілої інкорпорації ідей економічного націоналізму у свідомість людей та економічну політику держави, більшу частину антиукраїнців, саме через шлунок, можна перетворити якщо не на патріотів, то просто на лояльних громадян України. До речі, з економічної (не моральної) точки зору не варто забороняти українським артистам виступати в Росії, головне щоб зароблені там гроші вони витрачали в Україні! І взагалі, економічний націоналізм передбачає стимулювання будь-якого експорту українських товарів і послуг в Росію, в тому числі і на окуповані території Криму і Донбасу (звичайно, якщо це не посилює її військовий потенціал), В той же час політика економічного націоналізму має блокувати будь-який імпорт товарів і послуг з Росії та окупованих нею територій України (за винятком виконання міжнародних угод чи критичних імпортних товарів).
Ще раз підкреслю: економічний націоналізм має поширюватись не лише на економіку товарів, але і економіку послуг і людського капіталу, а це означає жорсткий протекціонізм розвитку української культури, українських церков, української освіти. У нас такого протекціонізму ніколи не було і зараз нема. Ба більше, де-факто, українська влада все ще заохочує імпорт товарів і послуг (навіть релігійних) з країни агресора!
Лише вибори можуть змінити цю ситуацію. Ідеї економічного націоналізму мають домінувати в програмі, але головне в діях правильного кандидата в президенти…
Читайте більше на TeNews.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews