Віталій Тарасюк

Віталій Тарасюк

журналіст, репортер з Млинова

За Україну голови поклали. На Ужинецькому перехресті автотраси Дубно-Луцьк пом’янули вічно молодих

31.05.2018 12:37   Автор : Віталій Тарасюк
Джерело: RvNews

Стало доброю патріотичною традицією на третій день по Святій Трійці збиратися біля могили-пам’ятника загиблим борцям за волю України на Ужинецькому перехресті на автотрасі Дубно-Луцьк , щоб схилити голови у молитві і пом’янути хлопців і дівчат, які поклали своє життя на вівтар незалежності Української держави в сорокові роки XX сторіччя. Підгаєцький сільський голова Жанна Голоюх зазначила, що ми їх називаємо Героями, хоча вони себе такими не вважали. Це були звичайні українці, які хотіли зовсім небагато: жити і працювати на рідній землі, розбудовувати свою країну, народжувати дітей, розмовляти рідною українською мовою. І лише сьогодні ми усвідомлюємо: у складне і трагічне післявоєння вони звершили справжній подвиг в ім’я України.

null
Фото Віталія Тарасюка

Незалежність ніколи не давалася без втрат, без крові. На жаль, цю істину підтверджує сьогодення – війна на Донбасі. Буквально напередодні поминальної панахиди в Ужинці у Дубно поховали Героя України, уродженця села Озліїв, добровольця Івана Жукова, який за Україну голову поклав. На жаль, нині таких жертв в Україні тисячі. Жанна Ярославівна з гіркотою констатувала: прикро, що світ досі не може зрозуміти, як наша незалежність створює політичний дискомфорт деяким сусідам, які зі зброєю нахабно зазіхають на наш суверенітет, територіальну цілісність. Однак жертва на вівтар незалежності України – неоціненна і незмірна. І, дай Боже, аби вона була немарна.

null
 Віталій Омельчук. Фото Віталія Тарасюка

Священики Млинівського благочиння УПЦ Київського патріархату на чолі з благочинним о. Володимиром (Левандовським)  за участю священиків УАПЦ відправили поминальне богослужіння.  Скорботну промову виголосив о. Володимир Левандовський.

Навічно двадцятирічні

Під час поминального заходу обійшлися без промов, політичної тріскотні. Але було б гріхом не надати слово патріоту-краєзнавцю Віталію Омельчуку, який озвучив цікаву інформацію і водночас трагічну статистику. Річ у тім, що донедавна вважалося: у могилі на Ужинецькому перехресті поховані одинадцять повстанців, четверо з них – невідомі. Завдяки аналітичному мисленню і дослідницькому ентузіасту Олександра Ковальчука з Млинова і Віталія Омельчука з Озлієва, вдалося з’ясувати прізвища невідомих героїв. Отож відтепер кожен із нас має знати і закарбувати в своєму серці їх імена:

1.Ананій Лук’янович Потапчук з Мошкова, псевдо «Недоля», 1923 року народження; загинув у 21 рік;

2.Петро Лук’янович Потапчук з Мошкова, бунчужний, псевдо «Голуб», 1919 року народження, загинув у 25 років;

  1. Степан Феодосійович Сацюк з Головчиць, псевдо «Шуляк», 1918 року народження; загинув у 26 років;

4.Петро Григорович Антонович з Каролінки, псевдо «Сокіл», «Малий»,  1925 року народження, загинув у 19 років.

А ще вдумаймося ось у цю скорботну статистику, яку оприлюднив Віталій Омельчук. На терезах власного сумління зважмо і візьмімо її у свою життєву дорогу, бо, стаючи на життєве крило, відійшли у безсмертя зовсім юні дівчата і хлопці, яким боліла Україна: Василь Савонюк – 19 років; Борис Лебідь – 18 років; Люба Лебідь – 18 років; Федір Походяй – 19 років; Петро Марцинкевич – 21 рік; Ганна Лесик – 20 років; Захар Шевчук – 23 роки; Яким Никитюк – 30 років. До речі, Яким Никитюк похований в іншому місці, а в Ужинці в нього символічна могила поряд з побратимами. Отже, середній вік повстанців, похованих на Ужинецькому перехресті, – 20,5 років.

Рокові сорокові…

Безцінними спогадами поділилася очевидець трагічних подій сорокових років , 87- річна Ємілія Ярославівні Яремчук,  на життєвому календарі якої в 1945 році заквітчувалася тринадцята весна.

– Жила поряд із місцем нинішнього поховання героїв-українців. Якось вранці сусіди заметушилися, забігали до тата, перешіптувалися, хвилювалися і були зажурені. На дорозі, що вела з Рівного, з’явився автомобіль – на той час рідкість у наших краях. Не доїжджаючи до перехрестя,  автівка завернула праворуч і зупинилася біля черешень – саме тут нині могила-хрест борцям за волю України. Люди у військовій формі відчинили борти і почали ногами та якимись прутами чи, може, прикладами, зіштовхувати тіла вбитих. Один, другий, п’ятий… Ціла купа тіл.

Автомобіль від’їхав, а вбитих повстанців так звана «похоронна команда» почала складати в ряд. Лежали хлопці, дві дівчини, а за ними – ще один хлопець. Хто проходив чи проїжджав мимо, то члени «похоронної команди» завертали, спонукаючи подивитися на вбитих. Для чого? Настрахати чи для впізнання? Хтось придивлявся, хтось голову завертав.

Я щороку тут. І думаю: чого так мало людей сюди приходить? Уже четверте покоління нащадків тих героїв. Невже їх це не цікавить?

null
 Емілія Яремчук (ліворуч). Фото Віталія Тарасюка

Ємілія Яремчук навела такий приклад. Біля Ужинецького перехрестя було поховання гітлерівських вояків. І кожен мотоцикліст чи водій автівки, який проїжджав біля могили, віддавав честь загиблим співвітчизникам. А ми впродовж десятків років не мали права підійти сюди, перехреститися чи помолитися за душі земляків, що поклали голову за свій рідний край. Тому й не дивно, що пані Ємілія закликала єднатися, аби не повторилося страхіття рокових сорокових років…


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews