Кілька останніх опитувань привернули увагу до можливості очолити державу Святославом Вакарчуком. Та який з нього може бути президент?

Він не політик, а співак

Зауважу, сам доволі скептично ставлюся до походів митців у політику. Так вже склалося, що політики намагаються їх використати відомих та авторитетних людей, як ширму, а за нею продовжувати вести свою “велику політику”. Ймовірно, що саме така роль була не до вподоби Святославу Вакарчуку під час першого походу у політику у якості народного депутата.

Проте, якщо частково Вакарчук імпонує, як митець і співак, особисто мені багато в чому його погляди не є близькими. Надто ліберально-глобалістські вони є. Ймовірно, це і є одна з причин, чому Вакарчука не готова сприйняти значна частина громадян національного світогляду. Але...

Рокер і корумпована система

Дещо змінити своє ставлення до потенційного президентства Вакарчука змусила одна репліка доброго знайомого. Її суть полягає у наступному:

“Ти можеш уявити, щоб до Вакарчука президента прийшов хтось з олігархів, щоб “порішати” за свої кілька тисяч га землі, чи отримати якесь державне підприємство, чи отримати допомогу”

І я зловив себе на думці, що уявити таку ситуацію можу, але реакція президента Вакарчука, ймовірно, буде іншою. В кращому випадку співрозмовника відправлять “рішати все у рамках закону”, а в гіршому - можуть бути проблеми. Підстав для цього є декілька.

• За останній час Святослав Вакарчук значно виріс, як політик. Це стосується і публічних виступів і тем, які він піднімає. Очевидно, що людина багато навчається і перебирає досвід людей із глибокими знаннями. При цьому йдеться про політичні еліти, що добре розуміють, що таке політика, як мистецтво управління, для чого потрібна демократія і правова держава.

• Мотивацією цієї людини у політиці будуть точно не гроші, не влада, як самоціль. Перше в нього є і рівно стільки, скільки потрібно, а можливо навіть більше. Ймовірно, вже настав той етап у житті, коли головною мотивацією походу у політику є саме бажання зробити щось значне і отримати за це повагу і визнання у суспільстві, як політика. Тут треба зробити невелику ремарку. Вакарчук у першу чергу рокер. Тобто, рушієм у музиці було не бажання заробити, а, у першу чергу, бажання реалізувати талант. Тобто, йому не потрібні екстравагантні тачки, яхти, палаци. Система цінностей і важливих речей у житті, швидше за все, відрізняється від фетишизму сучасних українських “еліт”. З людьми, які мають цінності важко “домовлятися” і “рішати”, бо протилежна сторона не має чого запропонувати взамін.

• Проштовхувати таку людину, швидше за все, будуть ті, хто зацікавлений у сильній Україні, котра здатна самостійно стримувати своїх “агресивних сусідів”, маючи сильну економіку для цього. А сильна економіка можлива за існування однакових правил для всіх, коли інструменти “рішал” не працюють. При цьому сили, котрі підтримуватимуть такого політика діють цілком прагматично. Вони теж мають економічні та політичні інтереси в Україні. Враховуючи, що багато часу за словами самого Вакарчука, він зараз проводить у Стенфорді, де вчиться бути лідером, таку підтримку надаватимуть США. Як США вміють впливати на “українські еліти” ми побачили у ситуації із спробою створити “ручну НАБу”, коли після короткого твіту керівника Держдепу США в українському парламенті за кілька годин зник “закон про НАБу”, що дозволяв взяти цю організацію під контроль. Ми бачимо, як різко змінюється думка українських політиків після легкої критики з боку американських партнерів. Маючи таку спину, можна зробити багато.

Тож виходить, що для руйнування корупційної системи, саме така кандидатура кандидатура може бути доволі успішною, оскільки незалежна від теперішніх політичних еліт (бо коло спілкування і близьких друзів у рокера, навіть суто з світоглядних орієнтирів, різниться).

Не до сміху

Не варто порівнювати Вакарчука із “слугою народу”, хоча з тієї причини, що Святослав таки вчиться бути управлінцем, а не бавиться у “політичне шоу”, де що більше матюків, то краще сприймають тебе у колі споживачів дешевого пива. Зрештою ресурси по просуванню “слуги народу” і можливого реального слуги народу, що діятиме об'єктивно з різних причин в інтересах народу (саме таким може стати Вакарчук), зовсім різні і не на користь “слуги народу”.

Про аналогії

Чи були успішні політики, що прийшли з поза політики? Були. Рональд Рейган, Арнольд Шварцнегер. Про фігуру останнього варто поговорити окремо. Ця людина довго йшла до політики, кілька разів відмовлялася від публічних посад, бо вивчала. Те ж саме може статися і з новим походом у політику Вакарчука, якщо він таки прийме таке рішення.

Роман Соломонюк