За даними Рівненського обласного центру зайнятості з початку року на Рівненщині знайшли собі роботу понад 20 тисяч осіб. Проте останні вересневі цифри щодо безробітних не тішать. Понад 12 тисяч людей стоять за бортом суспільного життя й очікують. На одне робоче місце претендують четверо. І це лише ті особи, які зареєструвалися в обласному центрі зайнятості. Не виключено, що працездатних громадян, які з певних причин не можуть бути зареєстрованими в центрі зайнятості й отримувати через вимушене безробіття фінансову компенсацію, є не менше. 

Де робочих місць найбільше? На великих підприємствах або ж на ринках. Принаймні так було донедавна. Що тепер? Нещодавно пройшлася між рядів дрібних підприємців, так званих ФОПів, у Рівному на ринку Дикого (Торговому центрі-Д). Чи є у них офіційно працевлаштовані працівники? Якщо нема, то чи готові вони офіційно працевлаштувати у себе людей? Якщо не готові, то чому? Що є перепоною? Як взагалі ставляться підприємці до офіційного працевлаштування? Чи на добре вийшло це законодавче нововведення для представників дрібного й середнього бізнесу? Якщо на зле, то чому?

Щоб люди не боялися висловлювати свої думки, опитування було анонімним. 

«Нема певності в завтрашньому дні…»

Алла в Торговому центрі-Д має крамничку з алкогольною продукцією.

- У мене працюють двоє людей. Працевлаштовані офіційно. Восьмигодинний робочий день. Плачу за них податки. Все законно. Нас на цей рахунок часто перевіряють. Чи тяжко? Так. Невеликий виторг. Алкогольна продукція дорога і весь ринок у «пальонці». До нас йдуть хіба ті, котрі хочуть якісного алкоголю. Тому нам жити нелегко. Нема певності в завтрашньому дні. Ходиш і думаєш, чи вистачить мені коштів, щоб заплатити оренду і податок. І що з того залишиться особисто мені? Чи не дурно я тут час гаю?

 «І раніше нас перевіряли, але таких штрафів, як тепер можуть дати за неофіційного працівника, ніколи ще не було…»

Тетяна тримає контейнер із жіночими сумками, рюкзаками. Працює сама. Найнятих  працівників не має, оскільки неспроможна їх утримувати.

- До 2 тис. грн. за місяць податку за одне місце – пенсійний збір і податковий. Щоб стільки заплатити, це ж треба наторгувати. То за віщо ж мені найняти людину? Тому працюю сама, – розповідає Тетяна. – Такі пішли нововведення, що не те, що працівників не можу найняти, щоб офіційно все було. Ніхто з моєї сім’ї не сміє прийти й допомогти мені. Ні чоловік, ні дочка, ні син – ніхто не вправі навіть доторкнутися до мого товару. Я ж не залізна. Можу захворіти, або кудись треба відлучитися, то чому ніхто з родини не має права мене замінити? Але коли хто побачить, що хтось мені допомагає, то я ризикую отримати штраф за неоформленого працівника. І раніше нас перевіряли, особливо в 2005-2006 роках було багато перевірок. Але таких штрафів, як тепер можуть дати за неофіційного працівника, ніколи ще не було. Особисто мене це обурює. Як можна поставити в один ряд таке велике підприємство, як приміром Оржівський ДОК і мене з моїм контейнером? За неофіційного працівника, якщо знайдуть такого, то перевіряючим байдуже, яке це підприємство: однаково, що великому підприємству, що мені – ФОПу доведеться сплатити 110 тисяч штрафу. Для мене це означає кінець. Бо усе, що маю, доведеться продати. Тому, питаєте, чи я ризикну когось узяти в поміч? Ні. Хоч бачу, як люди бідують. Раніше я наймала працівників. Як долар був по 8 грн., тоді були і працівники, і декілька точок торгових у мене було, а тепер залишився один контейнер і працюю сама. Та й то, у великій тривозі щодо завтрашнього дня. Як починаєш рахувати, що заробила, то нічого для себе чи для розвитку не залишається. А щодо працівників, то чимало приходять таких людей, що хотіли б попрацювати, але офіційно працевлаштовуватись не хочуть, бо тоді втратять субсидії. А ми ж, натомість, не маємо права взяти їх неофіційно. Приходять і пенсіонери, яких теж не оформиш. Та й оформити офіційно такі як я, не можуть, бо бачать, що не потягнуть. Тому й працюємо самі.

 «Ми нічого в держави не просимо. Всі необхідні збори сплачуємо. То для чого нам ускладнювати життя?»

 У Сергія два контейнери з чоловічим одягом, розташовані поруч. Працює чоловік теж сам.

– Найманих працівників не маю. Дорого. Раніше було в мене право оформити жінку, як помічника. Існувала така норма. 50 % мав за неї сплатити податку, а тепер ні, вже не може ніхто з рідних мені допомогти. Якщо б моя жінка взяла в руки гроші, то це вже вважається, що вона найманий працівник і мене за неї можуть оштрафувати на 110 тисяч гривень. Не було такого раніше.

На моє переконання, якщо люди, громадяни держави, самі для себе створили робочі місця, самотужки виживають, годують свої сім’ї та ще й податки платять, то ліпше б держава їх не чіпала. Ми ж не крадемо в держави, не дає вона нам ні кредитів вигідних, ні дотацій. Ми нічого в держави не просимо. Всі необхідні збори сплачуємо. То для чого нам ускладнювати життя? Чому не спростити умови, щоб малий бізнес розвивався? Чому я повинен щодня державі доповідати, що я продав, а чого не продав? Було вже таке раніше, що ми щодня свій товар переписували, а тепер ось знову. Попри те, що діє спрощена система для тих, хто має до 300 тисяч грн.. товарообігу. Ми всі тут на такій системі, на першій категорії. То навіщо змушують вести ще й журнал? Я ж заплатив патент, сплатив пенсійний внесок.

Є в нас такі підприємці, що мають найманих працівників. Так, вони повинні сплачувати податки, але ж не такі високі! Так економіки не побудуєш. При кожному піднятті податків чи мінімалки, відразу ж ціни стрибають. Піднімуть на 300 грн, а ціни стрибнуть на всі 800. Краще б ціни нормалізували. От як на митниці. Ніхто нікому нічого нам,  підприємцям, не пояснив, чому втричі підняли вартість розмитнення. Ніхто нам не дає пояснення, чому ми сплачуємо в пенсійний фонд, а самі пенсії не матимемо. Підняли мінімалку – нас не питали, чи ми спроможні таке навантаження витягти. Ніхто не задумувався, чим це для нас обернеться. Кажуть, це ж задля блага людей. Але коли ціни зразу стрибнули, то яке ж це благо?  

– Як на мене, то найманого працівника вигідніше оформити підприємцем, аніж тримати як працівника і за нього сплачувати, – втрутився у нашу розмову та висловив свою думку сусід Сергія, додавши, що на ринку чимало людей так зробили і це вигідніше, як оформити найманого працівника на роботу і сплачувати за нього податок.

– У мене працюють двоє працівників. Одна вже 14 років, друга 7. Так, мені невигідно їх тримати, бо я плачу податок. Я б їх звільнила, але обсяг роботи такий, що без них не обійдуся, – каже пані Лариса.

Були й інші думки, дуже правильні. Раз, мовляв, ми хочемо жити у правовій державі згідно чинного законодавства, то треба починати з себе, – кажуть підприємці. Приймати на роботу офіційно і сплачувати податки. Так, нам усім тяжко. Але всі в державі отримують з наших податків.

Економіку і справді давно пора виводити з тіні. Але чи так?

З чим тут погодитися, а з чим ні? Влада взялася наводити порядок. Економіку і справді давно пора виводити з тіні. Начебто нічого в цьому кепського нема. Все має бути згідно чинного законодавства. Працювали люди без реєстрації, отримували заробітну платню в конвертах, а тепер їх мусять працевлаштувати офіційно і зарплатню їм дати не нижче встановленого державою мінімуму та сплачувати державі за кожного працівника податки.

Але… Якщо поспілкуватися з людьми, дуже багато випливає цих «але».

- Я  стою тут цілими днями, мерзну, плачу зарплатню працівнику, сплачую в пенсійний фонд, податок, але тривога за завтрашній день не полишає мене ніколи. А той шабашник, який кладе плитку, зробить конкретну роботу, отримає без трудової угоди і працевлаштування гроші на руки, паралельно стоїть на обліку в Центрі зайнятості як безробітний і отримує ще й компенсацію по безробіттю. Потім ще й субсидію йому дають, бо ж він нічого не заробляє. То кому з нас краще? І для чого йому працевлаштовуватися? – не може примиритися з такою несправедливістю Василь, теж ФОП на ринку Дикого.

 Примус до працевлаштування близьких родичів – удар по сімейному бізнесу?

 Нарікають підприємці і на те, що нове законодавство, яке змушує працевлаштовувати близьких родичів – це не що інше, як удар по сімейному бізнесу. Всі ж вони, як розпочинали свій бізнес, – працювали сім’ями. І допомагали, і замінювали одне одного, і за товаром їздили в певні дні кому як виходило, як вирішили на сімейній раді. І при потребі стояли за прилавком удвох – чоловік і жінка, їхні діти, сестри і брати. А нині праця родичів вважається прихованими трудовими відносинами, за що запровадили такий величезний штраф (понад 100 тисяч), що ніхто з підприємців більше не ризикне запросити брата чи сестру прийти допомогти товар переставити чи перенести. Якось не по-людськи це. Організовують же тепер по селах сімейні тваринницькі ферми. Це ж теж мале підприємство. То що фермер має працевлаштувати на домашній фермі всіх своїх неповнолітніх дітей, які доглядатимуть за телятами? Це ж абсурд.

Проте життя йде, як іде, а наші українці чи не в кожному законі знайдуть якусь дірку, або ж якийсь вихід, як його обійти. Ось і тут маємо: замість найнятого на офіційній основі за трудовим договором працівника стоїть поруч власника торгового контейнера особа, яка теж зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності. Працює ж по суті, як найнятий працівник. Чи не є це порушенням законодавства?

З цим питанням я звернулася до фахівця – заступника начальника Рівненського міського управління праці та соціального захисту населення Дениса Наумова. Він сказав, що такий підхід не є порушенням, хоча тут підприємець йде на певні ризики, адже можуть виникнути майнові конфлікти.

Управління Держпраці у Рівненській області не так давно повідомляло про те, як під час виїзної інформаційної акції у Здолбунові фахівці промоніторили на предмет наявності не працевлаштованих офіційно працівників біля 50-ти роботодавців. Побували в закладах громадського харчування, салонах побутових послуг, торгових точках і виявили на місцях працівників, які перебували на робочих місцях без оформлення трудових відносин. Це називалося «стажуванням». І, за словами  перевіряючих, – такий спосіб працевлаштування поширений як у Здолбунові, так і в інших населених пунктах. У піцеріях, кафе, продуктових магазинах виявляють таких «стажистів».

Фахівці управління Держпраці проводять інформаційні кампанії та розповідають підприємцям, що будь-яка наймана праця є порушенням, якщо вона не підкріплена письмовим договором.

Нерідко підприємці замість трудового договору оформляють цивільно-правовий. Тобто, людина працює не постійно, а виконала якийсь визначений обсяг робіт у певних часових межах, з нею розрахувалися та й по всьому. В скрутних обставинах підприємці використовують такий спосіб використання робочої сили, адже коли працюють самі, рано чи пізно скрутна ситуація виникає. Іноді якісь товари віддаються в ремонт, нерідко треба щось ремонтувати на самій торговій точці.

Хоча, коли вести мову в цілому, – процес щодо легалізації найманих працівників у державі пішов. Навіть на ринках люди найманих працівників працевлаштовують, або ж навпаки – звільнили і обходяться без них. Так, оформлення найманого працівника для підприємця справді затратне: тягне за собою витрати як по зарплаті, так і по сплаті податку та різного роду внесків. Але штраф в рази більший. Тож виходу не залишається: або тягнути своє мале підприємство самотужки, або ж таки працевлаштовувати людину офіційно. Директор Торгового центру-Д Олена Нездюр переконана, що підприємці, які працюють на їхньому ринку, пройдуть перевірки без проблем, адже найманих працівників або працевлаштовують, або ж обходяться без них. «Навіть якщо якісь ФОПи на період мораторію на перевірки закрили реєстрацію підприємницької діяльності, то нині її відновлюють, а працівників працевлаштовують. Люди бояться перевірок і штрафів», – каже пані Олена.

Фінансовий тиск на мале підприємництво обертається ростом цін та інфляцією…

Якщо ж, панове, добре подумати: чим зазвичай обертається такий фінансовий тиск на мале підприємництво, на якому, по-суті, тримається економіка країни? Цей тиск позначається на цінах товарів першого вжитку, на вартості продукції, яку реалізовує ФОП. Бо ж кошти йому з неба не падають: тож витрати підприємця на зарплатню офіційним працівникам і податкові та пенсійні внески, вартість розмитнення, вартість пального тощо – все це закладається в ціну. Що в результаті ми, український народ, маємо? Високі ціни. Низьку купівельну спроможність. Інфляцію. Бідність.

Фото автора

Неспроста кажуть: благими намірами стелиться дорога до пекла. З одного боку, начебто непогані у влади наміри: щоб розвивалася економіка її треба вивести з тіні. Так, треба. Але якось не так. Підприємці правильно кажуть, що такий підхід – палиця з двох кінців. Стоять, мовляв, люди на обліку в центрі зайнятості. Отримують там компенсацію за безробіття і десь працюють без реєстрації та й субсидії з них не знімають. Ті ж, що їх утримують, платять за все і вся. А ці надвисокі штрафи – хіба це не занадто? І як можна ставити в один ряд за величиною штрафу за неофіційного працівника велике підприємство і ФОПа, якому задля сплати у 24 зарплатні мінімуми, доведеться продати все, що він має і закрити свій маленький бізнес та їхати в найми за кордон, тому що в своїй країні після такого розорення він зневіриться остаточно. Коли мільйони людей – працездатної, мислячої, з вищою освітою  й потужним потенціалом молоді виїздять за кордон і ми їх втрачаємо, це означає, що щось в країні не так: чи то з реформами, чи то з політиу кою самого уряду.

Чимало представників малого бізнесу змушені були звільнити найманих працівників після того, як підросла ставка мінімальної заробітної платні. Якщо піднімуть її ще, будуть нові звільнення. Чи додав такий стан справ комусь щастя? Може когось дисциплінував. Але якість життя не поліпшилася. Люди невпевнені у завтрашньому дні, а відтак стривожені. А депресивний стан тягне за собою погіршення здоров’я і цілу купу сімейних проблем.