Не встигла одна із стрілок годинника наблизитись до сакральної цифри «12», щоб з’єднати невидимими ниточками минулий рік з Новим, як відразу ж і почалося… передвиборча президентська кампанія. То там вигулькне якесь «личко», то там, а то й два відразу. Та найспритнішим і найхитрішим виявився «слуга»  Коломойського – Зеленський. Скориставшись службовим (шоу-менівським) становищем, почав «мочити» всіх провладних (95-й квартал), найбільше дісталось, звісно ж кому, очільнику. У мить, коли на всіх каналах до українського народу з новорічним привітанням звертався президент,  на одному з медіа-ресурсів Коломойського Зеленський оголошував про своє остаточне рішення… Дуже негарно й неетично. Яким би не був діючий президент, погодьтеся, має бути якась субординація, зрештою, елементарна культура… Чи він так сподівається, що все за нього зробить «телевізор»? Уявляєте, які шалені гроші кинуто на зовнішню рекламу? Навіть важко уявити. А, може, так і треба було, щоб українці, нарешті,  побачили, хто претендує на «булаву» країни? Особисто мені Зеленський був симпатичний до цього моменту як шоу-мен і то – не завжди. А після вчорашнього проступку – повне розчарування. Та гадаю, не тільки у мене… І добре, що так все сталося. Переборщив.

Забігаючи наперед, скажу: українцям було б легше пережити парад планет, аніж цьогорічний парад  фізіономій, якими обліплені віднедавна чи не всі білборди в Україні. Дивує ось що. Чомусь всі політики одностайно вирішили, що це має справити на виборців неймовірний ефект. Однак вони не врахували одного нюансу: виборець змінився. Ще де ті вибори, а одні й ті ж самі «личка» на голубих екранах та щитах (упродовж літа та осені), ВЖЕ набридли бідним українцям гірше редьки. Це говорить про те, що культура  політиків  старої «фактури» не змінилась і не змінюється  – ані на йоту. Вони вперто не розуміють (чи не хочуть?), що засилля їхніх облич (зовнішня реклама) не додає їм успіху, навпаки, шкодить… це ще більше дратує простий народ, який хоче нарешті реальних змін.

Минуло п’ять років від сумних подій на Майдані. Пригадуєте, як всі чекали на нові обличчя у парламенті, на його оновлення, зрештою, на прихід молодих. І що ж? Упродовж згаданого часу та жменька молодих, яка таки потрапила до ВР… ніби як розчинилася у парламентському просторі. Таке відчуття, що всі, хто ТУДИ потрапляє, зростається із «папєрєдніками» і стає одним нероздільним цілим. Через це у чималої кількості наших співвітчизників (і чи не у всіх) – глибоке розчарування, безнадія в очах, опускаються руки… Між тим, незважаючи на ситуацію, що склалась, спробуймо поміркувати. Невже нічого не змінилось за роки Незалежності? Змінилось. Щезли комуністи. Якби у 80-х хтось про подібне «навангував», погодьтесь – не повірили б. Наразі залишаються… колишні комсомольці, які спритно зорієнтувалися із тодішніми фінансовими потоками. І ось спадає на думку, що в Україні все налагодиться тільки тоді, коли з політичного Олімпу остаточно зникнуть усі, хто ще пам’ятає і живе спогадами про радянський союз. Бо молодь, яка прийшла у цей світ на зорі Незалежності – вона вже ІНША. З інакшим мисленням, світоглядом. Між нею і, перепрошую, совковим поколінням, тріщина. Спочатку вона була незначною, але з кожним роком, з кожним десятиліттям вона збільшується і розширюється. Це вже прірва, яку нічим не залатати. Хто б що там не робив і не вдавався до якихось маніпуляцій. Відомо ж, щоб з’явилось щось нове, має зникнути старе і непотрібне, те, що себе віджило. Істина стара, як світ.

150 років тому у Великій Британії було  те, що й у нас: виборців підкуповували всілякими пакунками з харчами (не гречкою). У нас це вже минається – тиснуть (маніпулюють) на свідомість через зомбоящик, не враховуючи одного моменту… Чимала кількість людей похилого віку і не тільки – не дивляться телевізор, не передплачують газети, не слухають радіо, не мають Інтернету з відомих усім причин. «Залізна завіса», яка від’єднувала союз від усього світу, давно канула в Лету. Я помітила, що ті люди, які не були в Україні 5 і більше років, після повернення додому, кажуть, що у нас є зміни. Не погодитись не можу, бо збоку таки видніше. Просто ми вже звикли до них і не помічаємо. Від себе додам. Українці напрочуд сердечно-емоційні. Легко впадають у розбурхане «море» колективної свідомості. І як результат – мають те, що мають. Мабуть настав час обирати очільника країни не серцем, з ейфорійною надією на месіанство, а, все ж таки, розумом.