Рівненський обласний краєзнавчий музей сьогодні найбагатший у нашому краї. Тут експонується та зберігається близько 140 тисяч предметів музейного значення, які представляють археологічну, етнографічну, нумізматичну, природничу колекції, твори волинського іконопису, предметам козацької доби, колекції стародруків та роботи уродженця Рівненщини, відомого європейського скульптора Томаша-Оскара Сосновського, а також документи, нагороди, особисті речі відомих діячів краю. Щороку музейні працівники шляхом наукових експедицій, праці зі старожилами, колекціонерами, краєзнавцями поповнюють фонди музею новими надходженнями.

І був би наш, обласний краєзнавчий музей, ще багатшим, коли б не ті втрати, яких зазнала ця установа в роки фашистської окупації.

Осередок української культури та історії в окупованому Рівному

У роки війни місто Рівне було визначене окупантами як центр рейхскомісаріату «Україна». Тож німецько-фашистські урядові й адміністративні установи, що розмістилися в Рівному із літа 1941 року запроваджували своїми розпорядженнями «новий німецький порядок». Німецька влада недовго була лояльною до розвитку української культури й освіти. Школи, які з початком навчального 1941 року почали діяти, невдовзі перестали функціонувати. Упродовж всього окупаційного періоду працював лише місцевий театр, про що свідчать постійні оголошення й реклама на сторінках часопису «Волинь», а також численні афіші, які сьогодні можна віднайти в архівах. А щодо музею, то перше повідомлення про його організацію при окупаційному режимі знаходимо у часописі «Волинь» за 1 вересня 1941 року, яке помістив Юрій Шумовський (у той час він займав посаду завідуючого історичного відділу в музеї).

«Міська управа м. Рівного на чолі з п. бургомістром Полікарпом Бульбою прийшла на поміч ініціаторам і науковим працівникам та створила всі необхідні умови на реалізування цього великого загально-українсько-національного діла, даючи технічну і матеріальну допомогу. Збираючи залишки скарбів нашої землі з різних пунктів міста і околиць, засновано у м. Рівному музей, який з бігом часу стане загально волинським музеєм і репрезентаційним осередком української культури та історії нашої Волині. Зараз музей у стадії розвитку й упорядкування. Утворюються відділи: історично-археологічний, етнографічний, мистецький та наукова бібліотека, яка має вже понад 15 тисяч книжок… При музеї запроектовано рівно ж утворення «Товариство Приятелів Науки і мистецтва».

Однак як засвідчила та ж газета «Волинь», відкриття музею на вул. Короленка відбулося 4 листопада 1942 року.

Як німці «переселяли» музей

Раніше, ще в польський період, до 1939 року, музей у Рівному розміщувався в будинку поруч зі Свято-Воскресенським собором (нині вул. 16 Липня, 4-а). Про події, які передували переміщенню музею з цього будинку на вул. Короленка, писав у своїх спогадах Ю.Шумовський: «Одного разу повідомили мене, що наці забрали будинок Кураторіум і що всі книжки викинули на вулицю та обілляли їх бензиною. Випросив я у гебітскомісара д-ра Беєра дозвіл ці книжки врятувати від спалення і забрав з великими труднощами до музеального будинку. Але недовго був цей будинок у наших руках. Прибула до Рівного головна квартира СС і оберштурмфюрер СС забрав найкращі гобелени, кераміку, образи і наказав за один день звільнити будинок для потреб головної квартири СС. Що було нам робити? Я дістав у бургомістра другий звичайний маленький приватний жидівський будинок під музей по вул. Короленка, 6. До того будинку ми перенесли і перевезли все, що було можливе з великого будинку, бо військовики (есесівці), що прийшли нам допомагати, хапали образи, дорогоцінні Коссаката й інші та кидали з другого поверху просто на подвір’я, у болото. Тут я переконався, що німці не «культуртрегери», як я раніше про них думав, а справжні варвари».

Із розповіді працівниці музею Лідії Дзівак

Надзвичайно цінною є інформація, яку надала рівнянка Лідія Карпівна Дзівак, яка під час німецької окупації працювала в музеї.

«Я була малолітньою. Було мені 14 років, але виглядала дорослою дівчиною, тож німці могли мене просто схопити на вулиці й вивезти до Німеччини. Щоб цього не трапилось, мої батьки попросили пана Шумовського, який був тоді директором музею, щоб він мене взяв на роботу секретарем. Пан Юрій погодився, навчив мене друкувати а машинці і я стала працювати в музеї. Музей знаходився на тому місці, де зараз кінопалац «Україна». Там була маленька вуличка Короленка. Це була єврейська хата зі віконницями на вікнах. Ще на горищі було таке місце, де євреї відзначали свої «кучки». Будинок мав два входи – з вулиці та з двору. З двору був вхід до бібліотеки, а в музей – із вулиці. Огорожі біля музею не було. Будинок стояв просто на вулиці, яка була маленькою, всього декілька хатинок. Там я працювала в 1943-1944 роках. У музеї було 5-6 кімнат, в яких розміщувались археологічний та історичний відділи, природа була. Пам’ятаю велике ліжко Потоцького, ще якісь старовинні меблі. Директором працював Юрій Федорович Шумовський. А з нас, працівників, пам’ятаю Галину Гладкевич, Олександра Чайку, Галину Давидюк. Музей мав вихідні дні, робота була за графіком. Зарплату одержували в німецьких марках. Я мала арбайткарту і вже не боялася ходити по місту. В основному працювала в бібліотеці й моїм завданням було видавати книжки на абонемент. Були в бібліотеці і радянські книжки, які в ту пору були недозволені, але їх ніхто не спалював, просто зберігали в окремій кімнаті. Німці в бібліотеку майже не заходили, бо німецьких книжок у нас не було. У музей заходили, а в бібліотеку ні».

Про музей тих часів знаходимо інформацію і в газеті «Костопільські вісті» за 1943 рік: «…Старий, непоказний назовні будиночок. В середині декілька кімнат, наповнених то книгами, то паперами, кілька з них нагадують дійсно музей.»

Науковий потенціал – Шумовський, Панек і Чайка

Рівненський музей окупаційного періоду попри всі проблеми та небезпеки, які чатували на його співробітників, працював, поповнювались його фондові збірки, вивчались і досліджувались місцеві краєзнавчі матеріали. Основним науковим потенціалом музею були археолог і священик о. Юрій Шумовський, вчений-ботанік, дослідник флори і фауни Волині Йозеф Панек і науковець Олександр Чайка.

Шумовський і Панек були постійними дописувачами часопису «Волинь» із краєзнавчої тематики. А гербарії, зібрані Панеком, і донині зберігаються у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Саме він був одним із дослідників унікального природного куточка Волині – Вишневої гори, що знаходиться біля с. Городок неподалік Рівного.

Про формування музейної колекції у той час Юрій Шумовський згадує:

«Коли я довідався про знищення жидівської Святині, то зараз же побіг до гебітскомісара і попросив дозволити забрати з синагоги до музею деякі важливіші священні речі, а саме: одяг для богослужіння рабина, Тору, старовинні священні книги. Гебітскомісар не перечив… Все це ми зложили у нашому музеї для переховання і згодом для передачі у майбутню синагогу. Не знаю, що сталося з тими речами…»

Ю Шумовський: «У моєму кабінеті висіли чудові олійні портрети італійської та французької роботи великих розмірів…»

Читаючи спогади Ю. Шумовського, де він детально описує реліквії Рівненського музею, розумієш, яких втрат зазнала наша національна культура в той страшний час.

«Я особисто працював над створенням історичного і археологічного відділів, в котрому були найновіші знахідки і відкриття нових доісторичних осель і їх індустрії, речі з ранньоісторичної доби та часів вікінгів, зброя з доби козаччини та меблі старовинні з палаців Радзивилів та Потоцьких… У моєму директорському кабінеті висіли чудові олійні портрети італійської та французької роботи великих розмірів та старовинний гобелен «Селянка» польської роботи ХVII століття».

Фондові збірки музею поповнювали в результаті численних експедицій, які організовував Юрій Шумовський у села Волині. В основному це були археологічні й природничі дослідження. Очевидно, в результаті таких експедицій і сформувалися велика і цінна етнографічна колекція, яку ми можемо оцінювати лише з коротеньких газетних публікацій повоєнного часу.

Авторитет і особисті приятельські стосунки з інтелігенцією міста директора музею о. Юрія Шумовського сприяли тому, що музею допомагали в науково-дослідницькій роботі знані рівненські науковці. Серед них Шумовський називає священика Свято-Успенської церкви протоієрея і травознавця М.Носаля, професора ботаніки Й. Панека, професорів Куліша та Костика, п. Жука. Фінансово утримував музей і його співробітників Ковальський, математик, професор колишньої Польської державної гімназії в Рівному, дядько Ю. Шумовського, який в окупаційному місті очолював відділ освіти.

Нерозгадані таємниці

До сьогодні є абсолютно нерозгаданими таємниці зникнення найкращих історичних, мистецьких і етнографічних колекцій Рівненського музею. Звичайно, це був час війни, де вирували пожежі, чинився терор, тисячами гинули безвинні жертви фашистського свавілля. Ось рядки зі спогадів Юрія Шумовського про останні дні фашистського правління в Рівному та про долю музейної збірки.

«10 січня 1944 року німецька жандармерія роз’їзжджала по місту Рівне і голосниками наказувала всім мешканцям міста у віці від 14 років зібратись на пляцах міста о 7-й годині рано з речами більш як 50 кг ваги з ціллю примусової евакуації… Гебітскомісар др. Беєр викликав мене особисто і дав мені наряд на вагон товарний для мене і музею… Працівників у музеї, окрім однієї секретарки, не було нікого і не було можливості в тих пару годинах спакувати щось із музейних речей, котрих було кілька тисяч, а книжок дорогих до 100 тисяч… Шкода мені було кидати його, моє дитя, мій твір, всю свою наукову працю за стільки літ. Був певний, що все згорить вогнем війни, а тому шукав хоч щось дорожче з собою взяти, а після перевезти знов на рідну землю і тим ці річі зберегти від вогню і грабунку. Якби я був певний, що не згорить в огні чи не завалить, чи злодійські руки не заберуть все це, залишив би все спокійно, бо знав добре, що совіти знають вартість музею і охоронять та заопікуються ними належно. Але ж ніколи було надумуватись. Схопив зі стін улюблені мої взірці вишивок, котрі мені здавалися найдорожчими експонатами, для мене рідними, бо це властиво була моя приватна збірка, вміщена в музею, як депозит, на перерахування. Крім того цей багаж не був тяжкий для перевозу. Запакував їх в одну скриню зі своїми речами, звалив у візок і рушив мерщій на двірець».

Колекція вишивок з рівненського музею демонструвалася у Варшаві

А далі було ось що… З 11 по 21 лютого 1944 року у Варшаві діяла «Виставка українських вишивок та гаптів», яка представляла «кілька соток зразків наших вишивок, переважно з терену Волині, спиралась головним чином на приватній збірці Рівненського Музею… Директор Рівненського музею м-р Ю. Шумовський пояснив походження й поширення зібраних зразків українського народного мистецтва». Потрапила ця етнографічна колекція до Варшави в січні 1944 року, куди виїхав і директор музею Ю. Шумовський.

І зберігається у Франції та Нью-Йорку…

Інформація про долю вже згаданої етнографічної колекції надійшла в 1981 році з українських емігрантських газет:

«У серпні 1981 р. Музей українського мистецтва в Нью-Йорку придбав у проф. Павла Шумовського, який перебуває у Франції, колекцію з-понад 500 фрагментів українських вишивок, що свого часу прикрашали одежу селян. Колекцію зібрав і опрацював о. д-р Ю. Шумовський, відомий дослідник Африки. Більшість фрагментів була зібрана на Волині, частина на Поліссі, в роках 1932-1944».

Будемо ж знати й тішитись з того, що десь у далекій Франції чи ще деінде нині зберігаються в музейних чи то приватних колекціях наші поліські й волинські сорочки і рушники, а можливо, й картини, меблі, корецький фарфор…

Однак сумно від розуміння великої абсолютної втрати музейних цінностей, які в сьогоднішніх умовах могли б стати окрасою музейної експозиції Рівненського краєзнавчого музею, цінним надбанням культури та наукової спадщини України.

Галина Данильчук, завідуюча відділом Рівненського обласного краєзнавчого музею