Напередодні щорічного голосування за чергове подовження мораторію на продаж земель голослівне "море популізму" виливалось у цілком конкретну заборону.

За 18 років існування в країні земельного мораторію фермери та землевласники багато чого бачили в українській політиці: намагання "захистити від ворогів рідну землю", зберегти її для нащадків, не дати розпродати невідомо кому.

Рік, що почався, не став виключенням: 6 лютого Закон про продовження мораторію на продаж земель с/г призначення опублікувало офіційне парламентське видання "Голос України", він вступив у силу. Документ передбачає продовження заборони на продаж до 1 січня 2020 року.

Не зважаючи на заклики до Президента, в т.ч. – від МЕРТу, ветувати закон, та потенційну загрозу для держбюджету з виплат численних компенсацій власникам паїв – у разі розгортання процесу подання позовів до ЄСПЛ, – політичний піар і популізм у черговий раз перемогли.

Замість витрачання часу та зусиль на подовження заборони, яка не забезпечує повноцінного захисту інтересів ні власників паїв, ні орендарів, варто було б ініціювати подання до Верховної Ради "Закону про обіг земель с/г призначення".

Адже без відповідної регуляторної політики та нормативно-правової бази регулювання їхнього обігу, захист інтересів тих, хто володіє землею і тих, хто її обробляє, – неможливий.

Закон – критично необхідний, оскільки має встановити правові запобіжники зловживанням в земельній сфері, запустити "прозорий" та цивілізований ринок землі, оформити його дизайн.

Самим лише подовженням мораторію цього не досягти, наразі він і задекларовані функції запобіжника не виконує.

Введення мораторію колись мало свою логіку і сенс, проте сьогодні його існування навпаки стимулює розвиток тіньового ринку, сприяє розвитку рейдерства, корупції, ухилянню від податків тощо.

Зговірливі чиновники вже напрацювали й обкатали на практиці різноманітні схеми отриманнядержавної землі за безцінь, через підставних осіб, в оренду на 49 років та ін.

Державні землі перетворились на "зону впливу" корупціонерів із вкрай неефективним господарюванням. Наразі 10,5 млн га або понад 25% аграрних земель України перебуває в державній та комунальній власності.

На жаль, держава, в порівнянні з приватними агровиробниками, виявилась найгіршим власником: державні сільгосппідприємства генерують менше і доданої вартості, і чистого прибутку, і виручки.

Щороку Україна втрачає через їхню неефективність близько 1,6 млрд грн. Для порівняння: на фінансування програми реімбурсації (відшкодування) вартості препаратів "Доступні ліки", за якою пацієнти всієї країни, що мають серцево-судинні захворювання, бронхіальну астму або діабет 2 типу, отримують їх безкоштовно, у Держбюджет-2019 закладено близько 1 млрд грн.

Кошти, недоотримані державним та місцевими бюджетами через неефективну господарську діяльність сільгосппідприємств, – це непобудовані сільські дороги, школи та амбулаторії.

Відсутність інвестицій в соціальну сферу та інфраструктуру сіл, у т.ч. призводить до їхнього фактичного вимирання. За 27 років незалежності в Україні зникло 468 сіл. У 6 тис. українських сіл взагалі немає молоді віком 16-28 років.

Для вироблення "Закону про обіг…" не потрібно "вигадувати велосипед" у сфері земельних правовідносин, увесь міжнародний досвід до наших послуг.

Наприклад, політика Польщі щодо регулювання ринкового обігу земель с/г призначення спрямована на розвиток сімейних ферм. Таке положення закріплене у Конституції країни, за якою осно­вою аграрного устрою держави є сімей­не господарство (сімейні ферми).

Основними принципами регулювання ринкового обігу земель сільгосппризначення в країні є:

• їхня охорона та збереження;
• формування і зміцнення сімейних ферм;
• створення сприятливих умов для доступу фермерів до с/г земель державної власності та підви­щення їхньої конкурентоспроможності.

На мій погляд, ключові риси, які містять законодавства розвинутих країн світу щодо обігу земель, і які варто взяти за основу й Україні:

• право на придбання земельної ділянки для ведення с/г, як правило, надається фізособам, які проживають на території придбаних земель;
• покупці зобов’язані працювати безпосередньо на цій землі, на своїх сімейних фермах чи господарствах;
• важлива вимога до покупців – наявність диплому про с/г освіту чи інший професійний документ;
• заборона або обмеження на придбання землі іноземцями;
• унормування мінімальних і максимальних розмірів господарств на законодавчому рівні;
• регуляторна державна політика спільно із державною фінансовою підтримкою тощо.

Якщо ми терміново НЕ приймемо закон про ринок землі, через декілька років може виявитись, що вже нема що й продавати. Офіційна інформація існує лише про 1,6 млн га державних земель, зареєстрованих в Держземкадастрі.

Фактично держава не контролює використання понад 80% своїх земель.

Вважаю, саме можливість наживатися на орендних оборудках, "договірняках" із державною землею – одна з основних причин НЕприйняття головного земельного закону до сьогодні.

Усі, хто НЕ приймає чи навіть перешкоджає реєстрації головного земельного закону, фактично захищають корупцію, рейдерство та шахрайство.

"Захисники землі" знаходять голоси продовжувати мораторій, який приносить користь окремим громадянам, замість прийняття "Закону про обіг с/г земель", що запустив би цивілізований ринок і забезпечив дотримання інтересів українських землевласників, фермерів і держави.

"Закон про обіг земель с/г призначення" і мав би бути справжнім мораторієм від дерибану земель. А так це просто булька, яка нічого не варта, стимул до обезцінення і обезземелення.

Вважаю, настав час покласти цьому край. Від заборони варто переходити до обговорення формату ринку землі, тим більше, що підписаний Президентом закон про мораторій безпосередньо зобов'язує КМУ подати такий законопроект до 1 березня.