У світі відзначають День спонтанного прояву доброти. Чому? Що такого сталося з добротою, що її треба було піднести аж на такий глобальний календарний рівень? Вона кудись щезла, її стало менше? Якщо стає актуальним і необхідним робити акцент на такій важливій людській рисі, яка насправді має просто бути і тримати на собі увесь світ, то, мабуть, таки сталося. Чесно кажучи, доброта - це звичний і повсякденний прояв – скрізь, де перебуваємо: у транспорті, на робочому місці, у черзі, ну, і, звісно – вдома. Останнє взагалі обговоренню не підлягає. А спонтанний прояв доброти – це, взагалі, вищий пілотаж. Тож звідки взятися спонтанному прояву доброти, якщо в серцях багатьох сучасних людей вона взагалі відсутня?

Є ще один цікавий бік медалі. «Сильні» світу цього зовсім не зацікавлені пропагувати… приклади доброти. Ні, я не про відому біблійну істину, де йдеться про те, що «нехай  ліва рука твоя не знає, що робить права». Цей важливий момент стосується якраз благодійництва (милостині). О! Тут все відбувається вже за звичним і усталеним сценарієм: ліва рука «роздає», а права тягне за собою (заздалегідь повідомлених) купу журналістів. А наступного дня ця (умовна) ліва рука наввипередки із правою клацають клавіатурою компа чи смартфона у пошуках інформації про самих себе. Їхні прес-секретарі мають купу роботи із тією неспонтанною «добротою». Воно зрозуміло, що про спонтанну доброту ніхто й ніколи не напише, бо вона, по-перше, велика рідкість, а, по-друге, це великий прояв внутрішньої культури, це дар відкритого серця. Хіба можна передбачити спонтанність? «Спонтанний - те, що виникає не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок внутрішніх причин - власного саморуху; самодіючий» - тлумачиться у словнику іншомовних слів. Послухайте, що має аж такого глобального статися, аби всередині людини «щось зарухалося-зрухалося», аби спонтанні прояви доброти в ній ожили і «запрацювали»?  Революція? Ні, це з іншої «опери». Усі секрети у людському серці. Ви колись замислювалися над тим, чому слово «серце» називається серцем, а не якимось іншим словом?  "Серце" - давньослов'янське слово, сучасна форма якого розвинулась з давньоруського сердьце, яка, у свою чергу,  виникла з праслов'янського sьrdьсе, sьrdько. Праслов'янське sьrdь веде до індоєвропейського kerdis - сердце, середина (як бачимо, з давніх часів серце пов'язувалось з центром). Споріднені з ним літ. sirdis, гр. kаrdia, латиш. sirds, давньопруське seyr, вірм. sirt, давньогр. сгіdе, гот. hairto, нім. herz, англ. heart. Сердьце – сердитися, сердитий. І коли хтось часто гнівається і сердиться, не прощає інших, то серце (духовне) закривається. Закривається не просто духовне серце, закривається резервуар, який заповнений любов’ю (агапе – гр.), з якою, між іншим, людина приходить у цей світ. З такою етимологією вже згаданого слова жити не просто, бо ж відомо давно «як кораблик назвеш, так і попливеш». Інша справа його санскритська назва (найдавніша прамова на Землі від якої пішли всі інші) – хрідай’я. Хрі – серце, дай’я – співчутливе. Відчуваєте різницю? Серце, яке «тут і зараз» ніби «запрограмоване» на співчуття. А де співчуття – там і милосердя, там жертовність, там благочестя, зрештою – любов. Багато любові. Там – спонтанність. Ї їй легше пробитися крізь заскорузлу стіну сучасного жорстокого сьогодення.

«Сильним» світу цього, в руках яких зосереджена потужна гіпермегамережа всесвітнього медіа-простору, не вигідно писати не лише про доброту, а й про будь-які її прояви, тим більше, про добро. Бо тоді відкриються серця людей. А там – океан любові. А де любов, там немає страху. Бо страх, це взагалі не з розряду Божественності. Коли ж людська душа перебуває в полоні страху, нею легко маніпулювати, вводити в оману, збивати з пантелику і тоді її легко постійно тримати не лише «на гачку», а й в емоційній напрузі, яка віддаляє від стану природної гармонії не лише із самим собою, а й із довколишнім світом. Зрештою, емоції «з’їдають» психічну енергію, від якої залежить фізичне здоров’я кожного. День спонтанного прояву доброти? Це, насамперед, велика духовна робота над собою, яка не має ні початку, ні кінця, але яка проявляє себе спонтанно через… доброту.