Ось і дожили ми до нових президентських виборів. Україна ще не знала такої кількості кандидатів на президентське крісло. Цього року за цю найвищу в державі посаду змагатимуться аж 39 кандидатів. Тож визначитися з вибором нелегко.

Аби поцікавитися думкою виборців, на ринку підходжу до гурту пенсіонерів, які на ринку Дикого стоять у черзі за дешевим хлібом. Хотілося дізнатися, які у них думки і настрої? Чи визначилися вони з кандидатом і чи взагалі підуть на вибори?

Люди вкрай незадоволені, навіть агресивні. Чоловіки лаються і кажуть, що все їх дістало, всі політики опротивіли, нікому не вірять і тому вибори їх не цікавлять. На мої аргументи, що ваші голоси можуть використати інші, махнули рукою. На питання «Як же ми будемо жити, коли нічого не хочемо зробити аби переінакшити своє життя?», відповіли: «Як жили, так і будемо далі жити. Ось тут хліб дають…»

З думкою, що такий електорат і справді жодної погоди не зробить, підійшла до гурточка жінок, які тут же стояли за хлібом. На моє здивування, вони налаштовані  рішуче: голосувати підуть і з вибором, кажуть, вже визначилися.

Про визначення з вибором я почула не від одного підприємця й покупця, якого зустріла. Люди відмовилися казати лиш за кого саме голосуватимуть. 

На кожних чергових виборах вкотре переконуємося, що наш народ мудрий. Є підстави сподіватися, що не помилиться він із розумним зваженим вибором і цього разу. Були б тільки вибори справді демократичні й правдиві, щоб ні у кого не вкрали голоси. А тут у кожного є сумніви. Бо хоч і запевняють нас, що виборчі списки скрізь перевірені й мертвих душ у них нема, проте чи хто згадає, коли в Україні був останній перепис населення?! Відтоді вже виросло ціле покоління. Тож і мертвих, і тих, котрі давно за кордон емігрували, предостатньо. Та й молодь підросла. Та тільки хто порахує, скільки тієї молоді, а то й старших українців нині живе, працює або вчиться за кордоном? Точних цифр не має ніхто, але можна із певністю сказати: йдеться про кілька мільйонів виборців.

Так, «Європейська правда» пише, що нещодавно у Польщі порахували кількість українців досить цікавим методом – за допомогою смартфонів. Тож у січні 2019 року на польській території перебувало 1,27 млн наших громадян. Польська влада наводить оцінки ще вищі.

Близько сотні тисяч українців легально працюють або навчаються у Чехії, ще кількадесят, як вважається, перебувають там нелегально або напівлегально – приміром, у межах 90 безвізових днів. А ще є Італія, Іспанія, Португалія, Німеччина тощо... Не варто забувати і про Росію. Точну кількість наших громадян на території держави-агресора порахувати непросто. Російська влада каже про два мільйони українців, хоча з урахуванням кримських українців їх, імовірно, набагато більше.

Як голосують закордонні українці? Якщо взяти президентські вибори 2014 року, то явка була рекордна. Але навіть за рекордної явки виборців на підготовлені для них дільниці у посольствах, консульствах, у місцях розташування за кордоном миротворців (в інших місцях не дозволяється) – це мізерна кількість. На фоні 18 мільйонів голосів по всій державі закордонний округ склав лише 0,4%. Так буде, вочевидь, і цього року. Величезні черги, проблема з доїздом до дільниць, мала кількість дільниць – це ті перепони, які  не дозволяють закордонним українцям здійснити своє волевиявлення. Були пропозиції змінити ситуацію системно, запровадивши електронне голосування, як це давно діє в багатьох країнах. Проте законодавці сприйняли пропозицію зі скепсисом. Противники «електронного голосу» переконані, що це не дасть гарантії щодо чесності підрахунку. Немає гарантії вільного волевиявлення (адже хто знає, чи не голосувала ця людина під наглядом своїх родичів, а то й спецслужб країни перебування). І, зрештою, постає питання, чи не отримаємо ми у такий спосіб мільйони голосів з РФ, у чесності яких ніхто не зможе переконатися.

Тож наразі закордонні українці голосуватимуть "по-старому". І ми в Україні також. Тож кожен наш голос на вагу золота. І це треба розуміти та не легковажити долею країни, народу і своїх дітей та онуків.

Варто напередодні виборів повести мову і про ті критерії, за якими ми обиратимемо одного з кандидатів. Дехто пильно стежить за рейтингами. Та чи правильно це голосувати за буцімто «прохідного»? Експерти не раз застерігали, що прямування у виборі за рейтингом – критерій хибний. Адже всі рейтинги так чи інакше підмальовані під кандидата, який їх замовив і не завжди відповідають істині. До того ж, вони так швидко змінюються, що ми навіть не встигаємо цього зафіксувати. Тож вочевидь у першому турі треба голосувати по совісті за того кандидата, з вибором якого ми вже визначилися.

 Серед 39-ти кандидатів є люди помітні й відомі і навіть дуже відомі. А є й такі, прізвища котрих ми чуємо уперше. Отож варто добре до них придивитися, хто є хто. Пригадуєте, як колись на уроках літератури вчили нас, як виражає себе у творі літературний герой? Що каже про нього його портрет, а що каже про себе він сам і чи співпадає це з тим, що кажуть про нього інші люди? Ще важливо прочитати про його оточення, як виглядає його дім, місце роботи та як він позиціонує себе там і там. Проте найголовніший критерій, щоб зрозуміти позитивний той герой чи негативний, це його дії і вчинки. Тож треба звернути увагу, як він виявляє себе у своїх діях і вчинках, що каже про інших людей і як чинить щодо їх на ділі? І дуже важливо те, чи співпадає його слово з ділом. Чи запобігає, або хвалиться (слова «піар» раніше не знали), хизується, пихатиться перед іншими, або ж веде себе скромно. Бачите, скільки всього в романі чи повісті треба перебрати, щоб охарактеризувати якогось одного персонажа? 

Корисна аналогія, чи не так? У житті нашому, особливо перед виборами, усі ці критерії корисно пригадати, щоб не обирати лише за портретом, бо ж ті портрети на велетенських глянцевих плакатах усі так оброблені, що кандидати всі молоді й красиві, і мило так посміхаються, наче промовляють: «Вибери мене!» І гасла на плакатах такі у всіх правильні. Щоб не було все так правильно й красиво, як на глянці, погляньте на їхні статки, маєтки і дачі та на кого вони записані та чи є в кандидата бізнес, бо на ці граблі ми вже якось, було, наступали й було прикро цілому народові. Слово "Думай" на нинішніх бігбордах спонукає думати, воно навіть тисне на нерви, але думати таки треба.

Ще придивіться довиборчих програм. Чи є вони в кандидата? Чи здійсненні вони? Що там написано про закінчення війни, розвиток економіки, зниження цін на газ і ЖКП, продаж землі, зарплати, пенсії й інше, не менш важливе. Коли проаналізуєте, то зрозумієте, що програми є не у всіх. У багатьох кандидатів вони популістські, бо ви вже як читаєте, то відчуваєте, що це здійснити нереально. Коли кандидати бувалі, балотуються не вперше, корисно пригадати, що вони вже обіцяли раніше. А чи виконали?

Насамкінець раджу ролик відомого співака Славка Вакарчука переглянути в Ютубі й справді голосувати не по приколу, а відповідально й виважено. Бо це ж як одружитися: пішов, підпис поставив та й маєш собі долю на все життя. Президент нехай не на все життя, а лиш на п’ять років, але скільки ж за п’ять років можна всього накрутити… І доброго, і злого, і геть поганючого, або ж трагічного, такого, що вже ні не змінити, ані повернути... Роль особистості в історії завжди дуже вагома. І в долі народу також. Все-все від особистості керманича держави, головнокомандувача збройних сил, від його мудрості, честі, патріотизму й професіоналізму і ще багатьох його рис і чинників залежить. І це не лише доля на двох, як у подружжя. Це життя і доля всієї країни. Це для всіх нас, як у народній приказці: або пан, або – пропав.

Дуже хочеться нам, українцям, аби ми в своїй державі панували й господарювали, а не, як у Шевченка «попідтинню сиротами», злидарями по чужих державах за копієчку в найми йшли. Тому голосуймо відповідально. І нехай буде з нами Бог!