Так вважає начальник сектору розшуку злочинців, зниклих громадян та їх оперативно-довідкового обліку Управління карного розшуку ГУНП в Рівненській області Сергій Мазурок.

Уже 24 роки він служить заради безпеки громадян, жителів рідного краю. А починав захищати наймолодших, тому досі болить душа за тих дітей, яким в цьому житті довелося непереливки. Та ні про що не шкодує, любить свою роботу, з якої завжди поспішає до сім’ї.  

— Сергію Миколайовичу, чому вирішили поповнити саме ряди правоохоронців?

— Після закінчення школи вирішальним у виборі професії став приклад мого батька, який тридцять років віддав службі в органах внутрішніх справ, зокрема на оперативних посадах. Відтак, вступив до Івано-Франківського училища міліції, після якого пішов працювати в Управління боротьби з організованою злочинністю в Рівненській області. Але вже через рік стаціонарно продовжив навчання у Національній академії внутрішніх справ. Після закінчення вирішив однозначно піти в оперативну службу. Запропонували – міліцію у справах дітей, де я пропрацював більше десяти років. Утім, коли з’явилася можливість нести службу в карному розшуку, однозначно погодився.

— Якщо порівняти дві служби, то за специфікою, де відповідальніше?

—    Звісно, в карному розшуку, адже тут стоять серйозні завдання над розкриттям конкретних злочинів. Однак із дітьми працювати важче, бо тут спрацьовує психологічний фактор, особливо, коли вони стають жертвами злочинів. Коли маєш своїх дітей, а стався летальний випадок із чиєюсь дитиною, то це закарбовується на все життя.

Як от, приміром, історія однієї неповнолітньої дівчинки. На щастя, все завершилося «хепіендом». До нас звернулися працівники реабілітаційного центру про втечу вихованки і вже не вперше. Ми вийшли на слід чотирьох молодиків, які востаннє бачилися із втікачкою, тому почали підозрювати, що вони можуть бути причетні до позбавлення неповнолітньої життя. Крім того, мобільний телефон її був поза зоною досяжності, а особисту сторінку в соціальній мережі тривалий час дівчина не відвідувала. 

Але нам таки вдалося вийти на слід зниклої. Вона зареєструвалося під іншим ім’ям і прізвищем, вказавши інший номер телефону, але з її особистим фото. Дівчина вказала на своїй сторінці, що проживає у столиці. Звісно, ми одразу вирушили туди, утім пошуки не дали результатів.

Тому прийняли рішення зареєструватися у ФБ теж під псевдонімом і познайомитися із розшукуваною. Доклали максимум зусиль, аби новостворена сторінка не виглядала фейковою. Справа була зовсім нелегкою, адже неповнолітня мала непростий характер.

Дівчина клюнула на наш гачок, і почала переписуватися із потенційним кавалером. Однак не дуже жваво йшла на контакт і не хотіла повідомляти номер свого мобільного. 

Продовжуючи переписку та, аби мати достатньо часу, щоб приїхати із Рівного на ймовірну зустріч у Київ, вигадали легенду, що начебто хлопець частенько їздить до родичів в Івано-Франківськ.

Сконтактувати із нею було складно, адже не раз втрачала мобільний телефон. Однак віртуальне спілкування переписка теж не дала бажаного результату. Так тривало майже два місяці. Та нас це не зупинило. За черговим новим номером телефону вдалося домовитися нібито залицяльнику про зустріч із нею, коли вона перебувала в Тернополі. Таким чином ми повернули неповнолітню до реабілітаційного центру.

Загалом розшуки зниклої тривали десь півтора року і ми постійно потрапляли в якийсь глухий кут, тож знову і знову вигадували нові шляхи. Але справа того була варта. Вона продовжила навчання і більше не втікала, а нині вже — повнолітня. 

— Хто для Вас справжній оперативник?

—    Людина, яка вміє розкривати злочини завдяки своїм розумовим здібностям. Тобто, підвести ситуацію і скласти умови для того, щоб злочинець був викритий і поніс своє покарання. Але це колективна робота. Коли є команда професіоналів – працювати легше, і це дає позитивний результат.

—    А чи бувають колишні опера?

—    Однозначно — ні. І на підтвердження моїм словам в мене є ще одна цікава історія, пов’язана із вбивством відомого у Рівному перукаря. Екстрадувати дружину, обвинувачувану у скоєному злочині, яка встигла втекти до Єгипту, допоміг колишній опер, який на той час працював у консульстві України в місті Каїр. Він зацікавився гучною справою і повідомив про візит жінки поліцейським. 

Ми оперативно підготували матеріали для екстрадиції жительки Рівного з Єгипту та передали їх тамтешнім правоохоронцям для виконання. Тож, коли жінка прийшла по довідку, її затримали поліцейські і доставили до Рівного. Ймовірно вона мала намір, отримавши таку довідку про смерть чоловіка, вийти заміж за іноземця, адже вже була вагітна від нього, а відтак уникнути покарання. Нині відносно жінки триває суд. 

— Що для Вас карний розшук?

— Для мене – це основна служба в поліції, яка на передовій веде боротьбу зі злочинністю. Адже саме від карного розшуку залежить розкриття злочинів і головний принцип самого кримінального процесу – невідворотність покарання. Вважаю, без карного розшуку робота поліції не мала б ніякого сенсу.

— Назвіть три головні зміни, які відбулися в карному розшуку за останні роки.

— Не знаю, чи це позитивна чи негативна зміна: вирішить історія. Але, насамперед, карний розшук змінився через зміну законодавчої бази, а саме після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, який вніс вагомі поправки в роботу. Відтак ця служба більше залежить від органів слідства. Друга зміна пов’язана із технічним прогресом у самому суспільстві, оскільки певні методи оперативно-розшукової діяльності втратили свою актуальність. Тому ми також повинні встигати за цим процесом, адже і злочинність не стоїть на місці. Третя зміна — це скорочення штату карного розшуку, яка відбувається знову ж таки через зміни в законодавстві та технічний прогрес. Адже тепер більше потрібно фахівців у слідство та технічні підрозділи, аби забезпечувати технічний супровід тієї ж нашої оперативної роботи.

—    Маючи за плечима більше 20 років стажу, чи внесли б корективи у життя, зокрема й у службу?

—    У мене ніколи ще не було такої думки, що я змінив би щось у своєму житті. В деяких епізодах – звичайно, але якщо брати до уваги професійну складову, то певно прожив би так життя і вдруге.

— Який злочин за роки служби найкраще запам’ятався?

— Він не зовсім є резонансним, але все ж таки якоюсь мірою особливий, навіть через те, що ми його розкрили командно. І головне – всі працювали, як то кажуть, як книжка пише.

У 2014 році безвісти зник 65-річний рівнянин, приватний підприємець, який займався бурінням свердловин. Його дружина повідомила, що чоловік поїхав на замовлення і зв’язок з ним обірвався. Допускаючи побутові моменти, правоохоронці шукали пенсіонера у звичному режимі. До пошуків долучили місцеві ЗМІ. З’ясувалося, що чоловік збирався на замовлення в Острозький район через лісовий масив. Прочісуючи його, поліцейські підозрювали, що через поважний вік і проблеми із серцем, йому стало зле і він знаходиться у лісі. Утім, поліцейським не вдалося знайти ані рівнянина, ані його автомобіля. Оперативники транспортний засіб перевірили по постах. І коли з’ясувалося, що він виїхав за межі області, стало зрозуміло, що найімовірніше приватного підприємця вбили, а причетні до цього — двоє жителів з іншого регіону.

— Далі десь місяць тривала оперативна робота, яку ускладнювало те, що один із зловмисників постійно перебував у Республіці Білорусь і після злочину ніколи не повертався. Але знати, хто вчинив злочин – то одне, а от довести їх вину, щоб була судова перспектива – то вже інше. Ми розуміли, що нам вдасться це зробити, якщо ми знайдемо викрадений автомобіль, який розшукали у Нікополі Дніпропетровської області. Щоправда, його вже починали розбирати на запчастини. Тому, маючи вагомий речовий доказ та покази свідків, ми впевнено запросили на розмову молодика, який, за нашої інформацією, був причетним до злочину. Він не ухилявся і все розповів, як було, і в подальшому на слідчому експерименті все показав.

Причетні до злочину на той час 20-ти та 22-річні знайомі — уродженці міста Дніпропетровськ. Старший, який разом зі своєю сім’єю проживав в Острозькому району, був давно знайомий із рівнянином, оскільки працювали в одній сфері – займалися бурінням свердловин. Як з’ясували оперативники, хлопці вирішили стрімко збагатитися, заволодівши престижним транспортним засобом «Kia Sorento», належного підприємцю.

Так і вчинили: під приводом замовлення буріння свердловини, заманили чоловіка на «об’єкт», побили його, зв’язали та повезли у лісовий масив. Там, незважаючи на прохання жертви забрати усе і не вбивати, нападники все ж довели свій задум до кінця. І хоча під час відтворення місця події один зі зловмисників стверджував, що залишили його у такому стані, щоб потерпілий зміг врятуватися, обмотані скетчем ноги, закріплений на голові пакет та привалені зверху двометрові колоди, не залишили чоловіку шансу на життя. Після цього душогуби поїхали на новенькому авто.

— У міжнародний розшук було оголошено іншого учасника злочину, який перебував за кордоном. І вже через місяць часу тамтешні колеги допомогли нам його затримати. Суд першої інстанції засудив їх до 14 років позбавлення волі. Та вони були упевнені, що це занадто суворе покарання, тож сторона захисту подала апеляцію.

— Можливо за цей розкритий резонансний злочин Вас заохотили?

— Усіх нагород я не рахую, і не скажу, що це є основна ціль роботи в поліції. Але, дійсно, саме за цей злочин отримав нагороду від Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

(Насправді за 24 роки служби в органах внутрішніх справ Сергія Мазурка нагороджували більше тридцяти разів. І через вихованість та скромність всі свої відзнаки він тихенько зберігає у шафі – авт.).

— То що тоді для Вас є відзнакою за роботу?

—    Як для мене – це думка про мене моїх же колег. Надто голосно буде сказати: думка народу та громадськості. Це неправильно, адже наша робота – вона не є гласною. Тому думка колег є вирішальною саме в цьому аспекті.

— А покарані злочинці є винагородою?

— Це — моральне задоволення. Адже за своїм фахом ми займаємось тим, що розкриваємо тяжкі злочини, зокрема вбивства, тож розуміємо, що це вже невідворотно, це вже сталося. Людина втратила життя і ми її не повернемо. Тож єдине, що ми можемо зробити – це знайти злочинця. І не для того, щоб він поніс покарання, а для того, щоб не дати йому можливості вчинити так вдруге. 

— Що надихає та додає сил у роботі?

— Це, мабуть, оточення навколо мене: як у сім’ї так, і на роботі, коли, як кажуть,  ідеш на неї з радістю, а повертаєшся із гордістю, що комусь допоміг. А вже вдома обійми рідним знімають усю втому та додають позитиву та заряд енергії на наступний день.

Автор: Марія Юстицька, 
відділ комунікації поліції Рівненської області