Минуло вже кілька років від тієї зустрічі, а ще й досі добре пам’ятаю ці не по-дитячому мудрі очі, сповнені болю і страждання. Масивні окуляри на личку п’ятирічного хлопчика придавали йому вигляд дорослого чоловіка. Причина цьому була алергія. Як розповіла мама, проблема з’явилась із його народженням. З перших хвилин нашого спілкування я відчув, що жінка має дуже багато претензій до всього, що її оточує: до медиків, що не можуть допомогти, до чоловіка, свекрухи, навіть мої запитання її дратували. А ситуація склалась дійсно не проста.

Буквально через кілька місяців після народження маленького Артураса, його шкіра почала пересихати, ставала як пергамент, з’являлися ранки і вона потихенько день за днем відпадала невеличкими клаптиками. Натомість з’являлася молода шкіра. Через кожних 3-4 місяці все знову повторювалося. І здавалося, що цьому не буде ні кінця, ні краю. Малюк практично увесь час перебував на знеболюючих.

До слова. Згідно останніх даних ВООЗ майже кожен п’ятий житель планети Земля страждає від цього підступного недугу, що проявляється у різних формах. До 2020 року очікують, що кожна друга дитина народжуватиметься з ознаками алергії. Статистика жахлива. Тому нині багато імунно-алергологів, біологів та інших спеціалістів працюють над цією проблемою століття, бо від них чекають допомоги мільйони людей. І вони її дають. Хтось позбувається цієї залежності, а більшість вимушені зважати на екологію, на їжу, яку споживають, на присутність поряд тварин чи рослин.

Дуже важливо зрозуміти й усвідомити як екологія нашої поведінки, наших думок може бути дотичною до даної проблеми. І як кожен з нас може допомогти медикам полегшити свій стан. Сподіваюся, що приклади з моєї практики допоможуть розставити деякі крапки над «і». Тим паче, що це не потребує жодних фінансових затрат чи капіталовкладень, зміни місця проживання тощо. Потрібен лиш простий аналіз нашого ставлення, наших емоцій до навколишнього світу. Бо, зрештою, те, що маємо біля себе, якраз і є тим віддзеркаленням внутрішнього стану, що наповнює наш інформаційний простір, наше фізичне тіло та наших дітей.

Повернемося до вже згаданих мами з дитиною. Запропонував їй згадати шкільні та студентські роки та запитав прямо: «А правда, що більшість однокласників, вчителів, однокурсників та викладачів викликали у вас алергію?». Відповідь була ствердною. Моя ж впевненість у поставленому запитанні базувалася на тих рисах характеру цієї жінки, які неможливо було не помітити: впевненість тільки у своїй правоті, відчуття винятковості… Такими були наслідки виховання в «особливій» сім’ї (кажучи сучасною мовою – мажорній). Оскільки в статті йдеться про страждання малюка, то ще раз наголошую, інформаційне поле мами і дитинки пов’язане енергетичною пуповиною. І вся інформація в біополі матері стає надбанням донечки або синочка, віримо ми в це, чи ні. І якщо для дорослого певна доза цього негативу спричиняє якийсь дискомфорт, чи легке недомагання, то для дитинки вона іноді є катастрофічною у плані фізичного здоров’я.

Отож, хто готовий прислухатися до даної інформації просто ведіть щоденник, записуйте головні питання, які викликають у вас невдоволення, або алергію до оточуючих. Побачите, якщо зможете контролювати процес, то допоможете собі і дітям. Як це і відбулося в наступній історії, і також у латвійській сім’ї.

Дайга прийшла із своїм первістком – річною донечкою. Обидві мали однакову проблему: алергічну висипку на всьому тілі. Оскільки Дайга раніше не мала подібних симптомів, то ж вирішила, що це є наслідком внутрішньо-сімейних взаємних стосунків. І це практично підтвердилося під час нашої бесіди. У подібних випадках завжди запитую прямо: хто, або що викликає особисто у вас алергію? Що з’явилося таке, чого не було раніше?

Дайга розповіла, що коли завагітніла, то її мама на кожному кроці стала давати поради. А оскільки жило подружжя разом із батьками, то рекомендації сипалися зранку й до вечора. Тож невдовзі стали вони для неї алергічними. Народила донечку, а через рік внутрішня алергія вийшла на поверхню шкіри в обох. І якщо молода мама ще якось терпіла, то дитя вночі не могло спати, бідолашне чухалося і плакало.

Дайга прислухалася до мене: вони з чоловіком купили на хуторі хатинку і, як кажуть, зажили щасливо в здоров’ї. Про що з вдячністю повідомила телефоном.

Але ця історія отримала продовження через два роки. Якось у «ватцапі» побачив повідомлення із знайомим номером телефону. Це була Дайга, яка просила вийти на зв'язок. Виявилося, що вона народила другу донечку, з чоловіком організували екобізнес: сушені лісові ягоди та різноманітні чаї в оригінальній упаковці із сімейною емблемою. Але основне питання стосувалося подібної ситуації, що й минулого разу. Тепер алергія з’явилася вже у всіх трьох. Правда, найменшенька страждала найбільше.

- І що, знову мама? – запитав я.

- Так, розпачливо відповіла жінка. – Просто не знаю, що робити? Як з’явилася друга дитинка, моя мама три дні на тиждень перебуває в нас, «допомагає» мені. Не можу їй відмовити в цьому, а порад від неї стільки, що голова не витримує. Абсолютно до всього має справу: і до дітей, і до нашого бізнесу. Хоча в даній ситуації у мене вистачає сил, аби самій зі всім впоратися. Не хочу образити маму відмовою в цій допомозі, але результат – плачевний.

Врешті-решт ми з Дайгою домовилися, що вона ставитиметься до мами, як до третьої дитини: з любов’ю і радістю. Вислуховує її, погоджується, дякує, а тихцем робить так, як підказує серце. І це їй вдалося. Не минуло й місяця, знову дзвінок з радісним повідомленням: алергія зникла у всіх трьох. Але найголовніше, роздратування більше немає в реакції на мамині зауваження, що були джерелом цієї проблеми. Ще через рік була на моїй лекції і підтвердила, що у них все гаразд.

Подібних прикладів безліч, коли алергія на те, що відбувається довкруж, проектується на нас і наших дітей, і не тільки через шкіру.

Екологія поведінки, вміння керувати своїми почуттями та емоціями є великим чинником не тільки нашого здоров’я, але й успішного та щасливого життя. Бо коли серце керує нашим розумом, а не емоції, простір навколо нас завжди сонячний, а не «алергійний», навіть тоді, коли за вікном падає дощ.    

Борис Семеняк