‒ Віталіє В’ячеславовичу, нещодавні президентські вибори в Україні підняли на новий рівень політичну риторику в суспільстві і супроводжувалися нищівною критикою влади, яка, за їхніми ж словами, отримала «мандат Майдану» на свою діяльність після Революції гідності. Як Ви оцінюєте суспільні процеси, які привели до таких несподіваних для багатьох результатів цьогорічних президентських виборів?

‒ Ніколи не вважав, що влада, яка діяла останні п’ять років, отримувала мандат від Майдану. Просто ряд політичних серфінгістів вдало підхопили хвилю, яку підняла в суспільстві Революція гідності 2014 року і заповнили вакуум, що утворився у владних структурах.

Складні і переважно драматичні процеси правонаступності влади в Україні за роки її незалежності спонукають задуматися над питанням формування професійної політичної еліти, перш за все з числа молоді, яка буде заходити в політику підготовленою, а не в наслідок регулярних проявів народного супротиву в тій чи іншій формі.

Я б не сказав, що результати цьогорічних президентських виборів були несподіваними, якщо мову вести про переможця. Думаю, що на колективному підсвідомому рівні це є ідеологічним продовженням тих суспільно-політичних подій, які історично прийнято називати в Україні Революцією Гідності. Народ України хоче змін. І, в першу чергу, змін політичних еліт, які лише міняються між собою в черзі поуправляти державою. Притому, що всі вони представлені великими фінансово-промисловими групами очолюваними олігархічними кланами. Можливо і наступив той час, щоб розвернути державний апарат обличчям до народу, а не олігархату.

‒ Питання боротьби з корупцією дуже гостро стоїть у суспільстві. Чи маєте Ви власні рецепти, які дозволять побороти це ганебне явище в Україні?

‒ Корупція, як соціальне явище, притаманне будь-якому суспільству. Все залежить від того, які форми прояву вона має і який негативний вплив здійснює на різні сфери суспільного життя, в тому числі на економіку. В українському суспільстві за всі попередні роки незалежності топ-корупціонери уникали суспільно-політичної чи кримінальної відповідальності за свої корупційні дії. Навіть після Революції Гідності анонсовані «посадки» корупціонерів не дали жодного конкретного прикладу, коли суд виніс обвинувальний вирок топ-корупціонеру і він відбував би покарання.

Єдиного рецепту боротьби з корупцією не існує. До вирішення цієї проблеми потрібно підходити комплексно, поєднуючи різні засоби запобігання і протидії. Насамперед ‒ це посилення міри покарання та забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за вчинені корупційні кримінальні правопорушення в поєднанні з відповідною підготовкою фахівців правоохоронних органів, як з точки зору практичної юриспруденції, так і з точки зору психологічної готовності виконувати закон у повній мірі. Це також озброєння правоохоронних органів новітніми криміналістичними засобами виявлення і боротьби з такими порушеннями. Це також низка ідеологічних та виховних моментів, спрямованих на упередження подібних протиправних дій, формування неприйняття корупції як негативного соціального явища.

Можемо скористатися досвідом боротьби з корупцією інших країн. Наприклад, вартий уваги приклад Чеської Республіки, в якій запровадили туристичні маршрути по місцях проявів результатів корупції . Публічне оприлюднення корупціонерів в подібний спосіб ‒ дієвий превентивний захід, який посилює ефективність боротьби з нею.

‒ Чи готова судова система України до боротьби з корупцією?

‒ Сьогодні судова система і судді, які її наповнюють, у силу ряду об’єктивних та суб’єктивних причин ще не готові холоднокровно виносити вироки за доведеними кримінальними корупційними правопорушеннями. І причин цьому є дуже багато. Маємо надію, що запроваджена судова реформа принесе позитивні зміни в системі правосуддя в Україні.

‒ Як Ви оцінюєте результати проведеної в Україні судової реформи?

‒ Будь-які заклики заново провести судову реформу і повністю поміняти склад суддів вважаю не дуже слушними. Це не забезпечить одразу професійну якість суддівського корпусу. Розпочата судова реформа відкрила можливість доступу до даної професії юристів з різних сфер права. Це почало перезавантажувати навіть підходи до вирішення справ різної категорії. На завершальній стадії перебуває реформування Верховного Суду України, наступний етап ‒ апеляційні та місцеві суди. Змінилася практика Верховного Суду щодо прийняття рішень з певних питань. Ці позитивні тенденції вже відчутні на рівні практики апеляційних і місцевих судів. Це результат вливання в систему «нової крові», зокрема,  науковців та адвокатів. Тому судову реформу потрібно продовжувати в тих починаннях, які були закладені ще в 2014 році після Революції Гідності та позачергових виборів Президента України.

‒ Результативність боротьби з корупцією значною мірою залежить від розвитку громадянського суспільства в Україні. Чи існують нині в нашій державі проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування громадянського суспільства?

‒ З точки зору практикуючого юриста і фахівця в галузі права можу сказати, що сьогодні в Україні на достатньо високому рівні забезпечено нормативно-правове регулювання функціонування та розвитку громадянського суспільства. Надані широкі можливості для діяльності політичних партій та громадських об’єднань, відсутня жорстка цензура, забезпечено розвиток громадських об’єднань різного спрямування та принцип політичного плюралізму, надано можливості впливу на органи влади через громадські ініціативи та народні петиції. Але правова культура та правова свідомість громадян ще не в повній мірі сприяє реалізації всіх цих передумов для ефективної діяльності громадського суспільства та використання його механізмів впливу на чинну владу.

Звичайно, нормативно-правове регулювання як формування умов функціонування українського громадянського суспільства також потребує свого доопрацювання. Поки що відсутній Закон України «Про місцевий референдум», який надав би населенню можливість самостійно вирішувати ряд важливих питань, що відносяться до повноважень органів місцевого самоврядування. Закон України «Про всеукраїнський референдум» визнаний рішенням Конституційного Суду України неконституційним, а, отже, втратив юридичну силу. В цьому напрямку попереду дуже багато роботи у майбутніх парламентарів.

Вважаю, що саме спеціальним законом про місцеві референдуми потрібно надати повноваження територіальним громадам вирішувати ряд тих питань, які відносяться до виключної компетенції рад чи їх виконавчих органів. Зокрема в земельних питаннях, коли громада зможе самостійно через ініціювання і проведення місцевого референдуму призупиняти незаконні забудови шляхом відміни рішень корумпованих рад.

‒ Одним із дієвих інструментів функціонування громадянського суспільства та зменшення навантаження на суди є досудове врегулювання спорів. Як сьогодні розвивається подібна практика в Україні?

‒ За останні роки Україна стала на такий шлях, були внесені зміни в базові процесуальні кодекси і в цивільному судочинстві з’явилася спрощена процедура розгляду малозначних справ. Однак, досудове вирішення спорів ще не набуло широкого застосування. На досудове врегулювання спорів немає належного запиту суспільства через низький рівень правової культури населення.

‒ Вагому частку актуальних соціальних проблем можна вирішувати на місцевому рівні?

‒ Саме в такому напрямку зараз проходять процеси децентралізації в державі в рамках адміністративно-територіальної реформи. До органів місцевого самоврядування переходять повноваження з управління в сфері охорони здоров’я, освіти, надання соціальних послуг населенню, контролю за дотриманням трудового законодавства, контролю в містобудівній діяльності тощо. Те, чим колись займалась держава, передано до територіальних громад. На місцевому рівні краще видно пріоритетні напрямки розвитку або кричущі проблеми в тій чи інші сфері.

‒ Як Ви оцінюєте перспективи соціально-економічного розвитку Тернопільщини, і, які механізми для цього варто задіяти?

‒ Майбутнє за цифровими технологіями. Але Тернопіль поки що не є високоінтелектуальним центром із сформованими науковими школами, щоб конкурувати в якості підготовки кадрів та створення інтелектуального продукту з іншими областями, а тим більше ‒ з європейськими чи світовими центрами. ІТ сектор в нас буде складати не більшу частину сектору економіки в порівнянні з іншими регіонами. Тому шляхи реального розвитку регіону вбачаю в іншому ‒ подальший розвиток сільського господарства, переробка сільськогосподарської продукції, залучення інвестицій для відродження легкої промисловості, а також розвиток туризму, насамперед зеленого, для цього Тернопільщина як винятково красивий і привабливий для прихильників відпочинку на природі край має всі необхідні підстави, крім належної туристичної інфраструктури та інформаційного забезпечення. Щодо останнього, то потрібно також формувати в населення культуру ставлення до природніх багатств, а також на законодавчому рівні забезпечити реальний захист природних надбань, якими славиться наш край.

‒ Чи плануєте Ви доповнити свою адвокатську практику участю в політичній діяльності?

‒ Я не виключаю такої можливості, хоча для мене особисто це не є самоціллю. Перехід від юриспруденції до політичної діяльності на тому чи іншому рівні розглядаю виключно як спробу зробити свій вклад у справу розбудови української держави та регіону на засадах справедливості та неухильного дотримання норм права. Маю для цього відповідні фахові знання і великий практичний досвід, які можна з користю для справи використати у виборних органах вдали, маючи для цього відповідні повноваження. Відчуваю в собі моральну та професійну готовність чесно працювати заради загального блага і процвітання регіону та України.

Редакція журналу CITY LIFE дякує Вам за інтерв’ю та бажає подальших професійних успіхів, у тому числі на політичній ниві!

Спілкувався Володимир Уруський