Михайло Апостол

Михайло Апостол

політик, громадський діяч, радник міністра МВС

Ринок землі в країнах Європи

11.07.2019 12:53   Автор : Михайло Апостол
Джерело: TeNews

Політика Франції щодо регулювання ри­нкового обігу земель сільськогосподар­ського призначення спрямована на розвиток фермерства. Про це свідчить Закон Франції «Про аграрну політику» (№ 60-808 від 05.08.1960 р.), який спрямований на:
гарантування соціального захисту ферме­рів і осіб, зайнятих у сільському господарст­ві;абезпечення одержання прибутку від землі – капіталу, еквівалентного тому, який би вони отримували в інших секторах економі­ки;розвиток сільського господарства у кож­ному окремому регіоні з урахуванням його особливостей;підтримку і стимулювання розвитку сі­мейних ферм.

Для реалізації перелічених вище завдань було створено Агентство з управління земе­льними ресурсами та розвитку сільських те­риторій (SAFER), на яке покла­дено три основних завдання: підвищення ефективності сільського господарства та підтримка молодих фермерів; захист навко­лишнього природного середовища, ландша­фтів і природних ресурсів; підтримка та роз­виток сільської економіки. SAFER – товари­ство з обмеженою відповідальністю, є не­прибутковою організацією, що підпорядко­вується Міністерству сільського господарс­тва та Міністерству фінансів Франції.

Купівля земель сільськогосподарського призначення іноземцями у Франції не забо­ронена. Однак у разі, якщо ціна земельної ділянки перевищує 38 млн євро, або предме­том договору купівлі є виноградники – не­обхідно отримати дозвіл від SAFER.

Незважаючи на існування різних моделей державного управління в Польщі, Німеччині та Франції, регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в цих країнах має спільні риси та спрямову­ється на захист національного товаровироб­ника (фермера).

Практично усі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цілеспрямовані програ­ми, які, окрім іншого, передбачають надання пільгових кредитів на придбання земель місцевим фермерам. Аналіз регулювання ринкового обігу зе­мель сільськогосподарського призначення в окремих країнах ЄС засвідчив – відправною точкою у їхній політиці є наявність чітко ви­значеної мети. Так, у досліджуваних країнах регулювання ринкового обігу земель спря­мовується на розвиток фермерства, що є ос­новним вектором аграрної політики, визна­ним на законодавчому рівні.У жодній із країн Європи ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення не є «абсолютно вільним», а навпаки, конт­ролюється і регулюється через спеціалізова­ні агентства.

Згадані агентства відіграють роль ріелтора, який, за визначених законо­давством умов, може брати участь у транс­акціях щодо купівлі-продажу земельних ді­лянок.

Досить поширеною умовою купівлі зе­мель сільськогосподарського призначення є професійна підготовка покупця, наявність у нього засобів виробництва та необхідного ка­піталу.

Стосовно придбання земель сільськогосподарського призначення інозем­цями, то політика досліджуваних країн має характер «м’якого права». Тобто, закріплені законодавством прямі заборони – відсутні.

Досвід Польщі, Німеччини та Франції щодо регулювання земельних відносин мо­же бути цінним для України під час побудови національної моделі регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського приз­начення.

Право на придбання земельної ділянки в Угорщині мають особи, які пов’язані із сіль­ськогосподарською діяльністю, мають від­повідну освіту та здатні забезпечити збере­ження й підвищення родючості ґрунтів, охорону земель і проведення необхідних меліорацій. Нині середня вартість земельної ділянки становить 2,5–3,0 тис. €/га.

У країнах Балтії (Литві, Латвії й Естонії) аграрну реформу було проведено на початку 1990-х років шляхом реституції – повернен­ня прав власності. У Литві 1991 року прийняли Закон про земельну реформу, який передбачав два способи придбання земель: відновлення історичного права власності (реституція); купівля земельних ділянок. Відповідно, була прийнята низка законів «Про землю», «Про реєстр нерухомого май­на» тощо. Згідно з цими законами, фізичні та юридичні особи можуть вільно продавати й купувати земельні ділянки. Першочергове право мають молоді фермери й особи з аг­рарною освітою.

У Болгарії земельна реформа проведена у 1990-х роках. Основною її складовою стала передача земель колективної власності осо­бам, які мали право власності на неї до усус­пільнення земель. У результаті реформуван­ня близько 98% сільськогосподарських угідь перейшли у власність громадян.

В Албанії членам колишніх сільськогос­подарських кооперативів земля була пере­дана у приватну власність безкоштовно. Од­нак на початковому етапі її не можна було продавати, а лише здавати в оренду. Нині продаж земель, переданих селянам у прива­тну власність, – дозволено. Та частина зе­мель, котра залишилася в державній власності, подальшому розподілу й приватизації не під­лягає, але вона може бути орендована на строк до 99 років.

Прикладом країни з найбільш регульова­ним земельним законодавством є Данія. Пе­ред тим як одержати дозвіл на придбання сільськогосподарських земель у власність, покупець має представити документи, які підтверджують його фінансову, технічну й професійну спроможність вести фермерське господарство, обробляти землю, зберігати родючість ґрунту та господарювати на ній не менше восьми років. Особи, які ведуть сільське господарство як на орендованих, так і на власних землях, зобов’язані прожи­вати постійно на даній фермі. Аграрна полі­тика Данії спрямована на перешкоджання зосередженню в одних руках занадто вели­ких масивів земель. Закон також встановлює вимоги до розташування земельних ділянок і відстані між ними з метою формування єдиних масивів. Законом дозволяється купувати чи одержувати в оренду до трьох діля­нок землі за умови, що відстань між ними не перевищує 10 км, та за згоди сусідів на при­дбання таких земель. Юридичні особи не мають права на купівлю сільськогосподар­ських угідь, так само, як вони не мають пра­ва й на оренду. Це право надається тільки фізичним особам, які вже вели сільськогос­подарське виробництво, мають відповідну кваліфікацію та беруть на себе зобов’язання безпосередньо займатися сільським госпо­дарством протягом тривалого часу. Дансь­ким законодавством передбачено, що фер­мер повинен «належним чином вести сіль­ськогосподарське виробництво», в іншому випадку його буде позбавлено права на зе­мельну ділянку.У зарубіжних країнах встановлені обме­ження на розмір земельної ділянки для одні­єї особи. Наприклад, в Угорщині максима­льна площа земельної ділянки становить 300 га для однієї особи; у Литві максимальна площа угідь для фізичних осіб – 300 га, юридичних – 2000 га; у Румунії – 200 га, в Японії – 3 га. У Данії Закон встановлює верх­ню межу землекористування у 150 га сільсь­когосподарських угідь. Винятки можливі лише в тому випадку, якщо фермер зможе довести, що специфіка його виробництва потребує більших земельних площ і ніхто з оточуючих селян не заперечуватиме проти цього.

У Швейцарії при визначенні раціона­льних розмірів господарств розроблені нор­мативи, відповідно до яких мінімальний ро­змір ферми повинен забезпечити зайнятість однієї людини не менше, ніж на 75%, або 2100 годин на рік. Максимальним вважаєть­ся розмір ділянки, яка забезпечує науково обґрунтований рівень доходів від 2,5 до 3 працівників. На рівнинних місцевостях мінімальний розмір ділянки встановлено у 5–7,5 га.Читати до теми: Депутати просять вирішити питання децентралізації перед відкриттям ринку земліВ деяких країнах існують обмеження і щодо площі сільськогосподарських земель, які можуть бути в оренді однієї особи.

Так, в Угорщині максимальна площа земель, що може орендувати одна особа, становить 2500 га, у Данії – 150 га. У Франції макси­мальна площа орендованих угідь має стано­вити не більше 200 га.

Для збільшення пло­щі земельної ділянки за рахунок сусідніх земель орендар повинен подати заяву в преферію (місцеву адміністрацію) про свої на­міри, яка, у свою чергу, робить відповідне оголошення. Якщо знайдеться орендар, який має меншу площу земель, то ділянка нада­ється останньому. У Швейцарії міні­мальний розмір ділянки повинен забезпечу­вати зайнятість 1,5 працівника.Важливою складовою регулювання обігу земель є система оподаткування. Так, для визначення розміру земельного податку в Чехії всі земельні угіддя, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, класифікували на 44 податкові групи за принципом: що вища група, то більший податок. Водночас зем­лекористувачі найбільше зацікавлені в господарюванні саме на землях кращої яко­сті.

У Литві з 2013 року набув чинності За­кон про податок на землі сільськогосподар­ського призначення, який нараховують за­лежно від рівня родючості земель, прибутку й обсягів виробництва.


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews  

Загрузка...