Розкручувався маховик кампанії з позачергових виборів 2019 року до Верховної Ради України, в тому числі набирала обертів їх інформаційна складова. Буквально перший «виборний» номер районної газети «Гомін і К» спонукав взятися за перо і прокоментувати дії деяких кандидатів у депутатів та їх штабів.

Йдеться насамперед про їхню співпрацю з виданням, до якої ніхто нікого не спонукає, але якщо потенційні парламентарії вважають за потрібне поінформувати громадськість про свої плани і, в першу чергу, донести до своїх виборців ідеї, мотиви, стратегію походу у вітчизняний парламент, то нікому не відмовляємо. Однак мали кілька непорозумінь. І не з вини редакції.

 Перший неприємний дзвіночок: представник команди одного з кандидатів у народні депутати по виборчому округу №154 замовив публікацію у «Гомоні і К» на 27 червня цього року. Його люди навіть пообіцяли, що кандидат у депутати особисто зателефонує в редакцію. Минули останні терміни подачі матеріалів до друку, а від замовників – ні слуху, ні духу, ні вибачень, ні пробачень. І врешті, грець із вибаченнями – ми не великі пани, щоб звертати увагу на такі речі, але, принаймні люди зі штабу кандидата могли завчасно зателефонувати в редакцію і поінформувати, що плани змінюються і таким чином уберегти газетярів від зайвих хвилювань та виробничого напруження. А то час минав, а в редакції чекали публікації, бо ж розуміємо людську забудькуватість. На жаль, не дочекалися.

Склалося враження, що цей кандидат вважав: він однією ногою вже у парламенті. Однак такі міркування вважав би хибними і передчасними, бо, на мою думку, ні однією, ні обома ногами у число народних депутатів Верховної Ради України   він не потрапить. Принаймні за підсумками виборів 21 липня 2019 року. Власне, так і сталося.

Де купити харизматичність?

Другий дзвіночок взагалі не вписується в рамки ділового співробітництва. Представник вже іншого кандидати в народні депутати подав інформаційний матеріал у «Гомін і К». Сторони  узгодили сторінку публікації, газетярі його зверстали, вичитали, виставили рахунок. Але цієї миті ніхто не знав, що тішитися уявними коштами за публікацію зарано, бо в 23.00 год. редактору зателефонували і «потішили»: замовник відмовляється від публікації. Щоправда, чоловік, який контактував з газетярами, вибачився за таку «співпрацю». Водночас ми розуміли: він лише опосередковано має стосунок до вибрику кандидата в депутати,а сам кандидат чи то коштів не розрахував, чи з інших міркувань дав «відбій» публікації. І нікого не цікавили виробничі, часові, репутаційні та інші втрати колективу видання.

До речі,згодом так само вчинила команда ще одного кандидата: замовили газетну площу, надали матеріал для публікації, у редакції сумлінно зверстали ї на відповідній сторінці. А згодом надійшла команда «Відбій!». Люди вибачилися, але чому крайні завжди журналісти? Невже замовник раніше зопалу діє, а потім обмізковує свої дії?

І що такі, з дозволу сказати державники, робитимуть у Верховній Раді, якщо не можуть навіть грамотно і організовано організувати власну передвиборну кампанію? З іншого боку схиляюся до думки, що такі передвиборні кроки продумані, адже конкуренти не можуть претендувати на друковану площу таких, з дозволу сказати, замовників.

Наважився спрогнозувати невдачу на виборах і цих кандидата. І не тому, що так склалося з публікаціями. І не помилився. Зазвичай тому, хто шукає щастя біля чужих порогів, навіть із бездоганною репутацією без інформаційного ресурсу важко розраховувати на успіх на виборах. А порівнювати себе з Володимиром Зеленським, якому «власне,  без особливих інформаційних потуг вдалося посісти посаду Президента України, – недоречно. І не співмірно, бо йдеться про величини, які надто різняться за багатьма компонентами і, в першу чергу, - харазматичністю, впізнаваністю, авторитетом.

Заручники вайлуватості деяких екс-кандидатів у народні депутати

Ще одна прикра особливість цьогорічної  передвиборної гонки: деякі кандидати в депутати надсилали статті для політичної агітації, як кажуть, перед самим розстрілом, тобто в останню мить перед завершенням верстки газети. Скільки не нагадували їм вчасно надсилати свої творіння, але як горохом об стіну. Тобто газетярі ставали заручниками вайлуватості команд деяких потенційних парламентаріїв. Борони, Боже, якщо такі «кадри» і їхні команди будуть причетність до законотворчої роботи у вітчизняному парламенті.

А ось третій дзвіночок для деяких кандидатів у депутати. Мабуть, вони розуміли: зареєструватися кандидатом у депутати найвищого законодавчого органу України – це одне. Якщо все робилося тільки для цього – то все зрозуміло і пояснень не треба. Однак яким чином хочуть потрапити в український парламент ті кандидати, які жодної інформаційної кампанії не проводили і їх виборець в абсолютній більшості не знає. Не називатиму їхніх прізвищ – вважаю, що виборці знають, про кого йдеться. Невже вони сподіваються на диво? Але див такого роду не буває.

Зрозуміло, що не називаю прізвищ вже екс-кандидатів у депутати, про яких ідеться в публікації. Єдине, яким чином вони засвітилися перед виборцями – стали аутсайдерами виборчих перегонів…