Різні в людей бувають захоплення. Та добре, коли вони розвивають здібності й спрямовані на щось добре. А бувають же такі хобі, що не приведи Боже.

Трагічна подія, яка нещодавно трапилася в смт. Смига і сколихнула не лише вітчизняний інформаційний простір, – тому підтвердження. Адже через небезпечне хобі діда-«мінера», загинули його онуки –11-ти та 13-річні брат із сестрою.

Як з’ясувалося, Микола Середюк зі Смиги розвивав своє небезпечне хобі ще змалку: збирав міни, гранати, авіабомби часів минулої війни і розбирав їх. Навчився самостійно майструвати вибухівку. Через це в селі його й прозвали Коля-мінер. 59-річний Микола Середюк міг би бути корисним в зоні бойових дій, а в мирному селі він казав, що вибухівкою відлякує злодіїв. Хіба міг  передбачити, що його «винахід» забере життя онуків, яких він любив.

13-літній Олег та 11-річна Іванка жили по сусідству. Тож за дідовим заняттям спостерігали. Все небезпечне завжди притягує увагу дітей, особливо хлопчиків.

Кілька разів поліція вилучала боєприпаси з подвір’я Середюків і притягала до кримінальної відповідальності. У 2013-му він був засуджений до 4-х років позбавлення волі за незаконне зберігання зброї. Проте отримав іспитовий термін – 3 роки перебування вдома під наглядом правоохоронців. У 2016-му чоловіка звільнили від відбування покарання, оскільки той зарекомендував себе з позитивного боку. І хоч шукати метал не полишив, сам час від часу здавав поліції снаряди, які знаходив. Принаймні, у 2014 році про цей інцидент згадано у реєстрі судових рішень.

Після недавнього фатального вибуху в Миколи Середюка знайшли нечувано великий арсенал зброї: понад 1000 снарядів, мін, гранат та авіабомб.

Журналістів, які раніше писали про «хобі» чоловіка, він і його дружина запевняли, що воно безпечне: мовляв, за стільки років Микола уже «набив руку» і знає, як поводитися з вибухонебезпечними предметами.

Проте тим, що вибирав тротил і здавав корпуси на металобрухт, заробляючи на прожиття, Микола Середюк не обмежився. Чоловік став експериментувати: виготовляв вибухівку самотужки. Одну з них, як пастку для злодіїв, заклав у сейф у своїй майстерні.

Фото з мережі Інтернет

Микола – ще й заробляв на життя тим, що ремонтував взуття. Тож у підсобному приміщенні зберігав відповідні інструменти й матеріали, лежали там і гроші. У цю пастку й потрапили внуки.

Олег та Іванка прийшли на подвір’я до дідуся і бабусі, коли тих не було удома. (Чи не зумисне?) Діти ж бо знали про хобі діда. Проте навіть не здогадувалися, що у сейфі, до якого їх привабила цікавість – «а що там?» закладено вибухівку.

Фото з мережі Інтернет

Ключ від нього лежав на полиці поруч. Тож брат із сестрою вставили його в замок, провернули, побачили загадкову коробку й дістали її. В ту мить і пролунав вибух... Обоє онуків загинули на місці. Cкоріше, судячи зі смертельних поранень, які отримали діти, відкривав сейф і брав до рук небезпечну коробку хлопець, а сестра стояла біля нього.

Правоохоронці, яких викликали на місце трагедії, затримали 59–річного Миколу Середюка. Наступного дня після похорону внуків Рівненський міський суд обрав йому запобіжний захід на період слідства — 60 діб перебування у слідчому ізоляторі.

У залі суду чоловік плакав і заявив, що не заперечує щодо тримання його під вартою.

— Мене тричі обкрадали, а поліція не реагувала: а коли я питав про розкриття, з мене тільки сміялися, — пояснював Микола Середюк у суді, навіщо виготовив вибухівку. — У мене не було вибору, як захистити власне майно. Тож я виготовив чотири пристрої. Але не думав, що вони матимуть такий сильний вибух. Коли проводив експеримент, то тільки трохи бухнуло і кришечку зірвало. Як так вийшло, що так сильно бахнуло, не розумію... Я хотів, щоб воно налякало злодіїв, а не когось вбило… Мені дуже шкода дітей, — заявив чоловік, коли правоохоронці забирали його із зали суду до СІЗо.

Фото з мережі Інтернет

Миколі Середюку оголосили підозру в навмисному вбивстві. За інкримінованю статтею його можуть засудити до довічного ув’язнення. Мінімальне покарання — 10 років позбавлення волі.

Сім’ю, в якій росли діти, які загинули, у Смизі характеризують позитивно. У ній, крім загиблих Олега та Іванки, ще виховується 15-річна Мар’яна.

Батьки загиблих дітей не бажають чути, що їхній батько спеціально не готував убивства онуків, що він шкодує, що так сталося і плаче за онуками, як і вони. Що це фатальна випадковість. Вони ж наполягають на якнайсуворішому покаранні батькові-«мінеру».

Чому ж ніхто раніше не сповістив про небезпечні ескперименти Миколи Середюка? Адже цього б могло не статися, коли б родина втрутилася раніше. Та й односельчани добре знали про небезпечне хобі земляка. Чому ж ніхто не поскаржився на чоловіка? Адже це стосувалося безпеки кожного. У випадку здетонування, той склад міг знести півсела.

Микола Середюк безумовано винен у тому, що трапилося. Але чи вбивця? Чи хотів такого? Напевно, найтяжчому ворогові б не побажав. І його сльози на суді далеко не крокодилячі. Але родина, рідна дочка чи син, ніколи не пробачать йому загибелі рідних кровинок. Їх можна зрозуміти у їхньому горі.

Проте чи один дід винен у тому, що сталося? Неповнолітніх дітей мали б пильнувати у першу чергу їхні батьки. Тим паче, знаючи, що батько має на дворі небезпечні штуки, а хлопець до того цікавий, - строго-настрого заборонити…

Є тут усім над чим замислитися.  Цей трагічний випадок – урок для всіх нас. Тим паче, в час, коли в країні війна, і зброя вибухає не тільки в зоні бойових дій, але й по всій країні. 

В статті використані матеріали відділу комунікації ГУ НП у Рівненській обл.