Анна Лимич

Анна Лимич

оглядач, репортер, журналіст за фахом

Віра Момонт з Рівного ще зі школи знала, що буде лікарем

20.08.2019 23:01   Автор : Анна Лимич
Джерело: RvNews

Видатний лікар і філософ середньовіччя Авіцена стверджував: «Головним скарбом життя є не землі, які ти завоював, не багатства, що у тебе в скринях… Головним скарбом є здоров'я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати».

Так улаштоване наше життя, що час від часу ми змушені звертатися до лікарів, адже без них – ніяк! Нині, у часи перемін, у тому числі й у медицині, кожний із простих смертних намагається відшукати для себе хорошого лікаря, мудрого, уважного, з досвідом роботи. І тоді починаєш розпитувати друзів і знайомих про такого,  кому можна довіритися. Саме довіритися!

Не буду приховувати, що вперше звернулася до Віри Борисівни Момонт років десять тому, проте довгий період часу здоров’я не підводило до того, аби просити допомоги. І от ми знову розмовляємо про медицину, про те, як намагатися не хворіти. Принаймні, не хворіти важко.

Розпитую Віру Борисівну про її життя, про роботу, про усе, що спадає на думку. Прекрасно розумію, що медична реформа передбачає лікування спершу в сімейного лікаря, якому, як говориться зараз, – «і карти в руки». І водночас  переконана, що терапевт Віра Борисівна не відмовить, порадить, вилікує! Таких, як вона, мало. Справді мало, бо не лише вислухає, підкаже, трішки пожурить, зверне увагу й нібито на дрібниці, і на головну проблему.

Вона – фахівець. До неї хочеться йти, сповідатися і сподіватися на хороший результат. Її щирість, фахова обізнаність і відвертість притягує, наче магніт. Отже, усміхаюся у відповідь і покірно виконую усі лікарські інструкції, а нечисельний медперсонал відділення денного стаціонару амбулаторно-поліклінічної служби «Центральної міської лікарні»  слідує її вказівкам та призначенням. Ця мужня жінка – завідувачка цим відділенням. А мужньою називаю її тому, що випало на її долю чимало випробувань.

Почну з того, що життя лікаря вищої категорії Віри Борисівни Момонт міцно пов’язане не тільки з теперішнім місцем роботи, а й конкретно – з Рівненським районом Рівненської області. Тривалий час і нині пані Віра з сім’єю мешкає у селі Корнин. А понад сім років, одразу після закінчення Львівського державного  медичного інституту (1978 рік), працювала лікарем Квасилівської лікарської амбулаторії, на своїй дільниці надавала невідкладну допомогу маленьким діткам і літнім людям – у робочі й неробочі години. Тобто, Віру Борисівну добре знають як у місті Рівне, так і в Квасилові й Корнині багато років поспіль. Від молодої і гарної – до просто симпатичної і привабливої сьогодні.

З усмішкою на обличчі розповідає Віра Борисівна і про свою півторарічну, можна сказати, медичну практику в Африці, в м. Габон. Там, за ініціативою посла і власною згодою, виконувала лікарську роботу широкого профілю, відчувала себе затребуваною і, відповідно, – вже тоді справлялася з обов’язками, як належить, і на висоті. Доньці Тетянці було  лише три рочки.

"І ось уже – понад сорок років стажу за плечима. І хвилювання за кожного пацієнта на роботі, і додому несеш купу запитань і відповідей. Адже лікувальна справа – і є постійний процес пошуку шляхів, навчання і набування знань…"

Тут варто підкреслити, що лікар мусить постійно підвищувати свій професійний рівень, підтверджувати свою категорію. Розповідає Віра Борисівна, що в наш час часто доводиться й самій дізнаватися про ті чи інші медичні курси, форуми тощо. Вона – постійний учасник засідань обласного терапевтичного товариства, конгресів світової федерації, українських лікарських товариств. Удосконалення не має меж!

Цілком погоджуючись зі мною, Віра Борисівна стверджує, що справжній лікар має бути як професіоналом, так і людиною в головному сенсі цього слова, добре розуміти проблеми пацієнта, адже хвороби виникають не просто так, а від проблем, тож треба бачити душу хворої людини і вміти співчувати, жаліти.

«Це нелегко?», – запитую.

«Нелегко, – відповідає, – але це ж – таки особлива професія. Потрібно бути гідним її. І, справді, робота лікаря забирає чимало життєвої енергії, але натомість повертає людям здоров’я. Лікар не раз через роботу не додає уваги власній родині… А що поробиш? Знала, на що йду і, якби повернути історію назад, знову пішла б вчитися на лікаря.

Колись у дитинстві, в школі, ми всі грали у військово-спортивну  гру «Зарница», носили білі пов’язки з червоним хрестиком на руці, сумки з червоним хрестом. Ось тоді я вперше і відчула себе лікарем…».

І ще додає, що найважче у цій професії, то це, мабуть, поставити вірний діагноз, визначити правильне лікування.

«Доступна всім та якісна медична допомога кожному – основне завдання медичної реформи, – вважає Віра Момонт. – Колись це настане, і лікарі, і пацієнти відчують позитивні зміни».

Віра Борисівна вчить свій колектив ставитися до пацієнтів, як до самих себе. В своїх колегах насамперед цінує щирість, а важливими рисами характеру лікаря рахує працелюбність, людяність, прагнення вчитися.

Близько двадцяти років поряд із Вірою Борисівною у відділенні денного стаціонару  працює лікар вищої категорії Ганна Іванівна Ліснічук (на фото зліва).

null
Віра Борисівна Момонт та Ганна Іванівна Ліснічук.  Фото Анни Лимич 

Тут розгорнуто двадцять ліжок, й щодня ці дві лікарки приймають до понад двадцять хворих, а у відділенні лікується по 7-10 днів до п’ятдесяти людей. Денний стаціонар надає лікувально-діагностичну допомогу, яку раніше проводили лише в умовах стаціонару.

Звісно, денний стаціонар має свої переваги: скорочений термін тимчасової непрацездатності; уможливлює лікування хворих на рівні автономного стаціонару; ефективне поєднання консультації та медикаментозного лікування з врахуванням психологічного стану хворих в домашніх умовах.

У нещодавно виданій монографії В.Б. Момонт «Мистецтво милосердя» (2019 р.) йдеться, що «…колектив відділення денного стаціонару – це родина, яка з добром, повагою і любов’ю ставляться до пацієнтів й повертають їм найдорожчий скарб – здоров’я».

Запитую у Віри Борисівни про її родину. Розповідає з гордістю про батька Бориса Леонтійовича Діденка, котрий був вчителем, багато років життя віддав розвитку галузі культури в нашій області, став почесним громадянином м. Дубровиця, був  справжнім господарем, головою Корнинської сільської ради, люди й нині добре пам’ятають його за хороші справи. «Він щиро любив людей!», – додає Віра Борисівна. – і в мене багато – від батька». До слова, й онук Андрій, син Віри Борисівни, чимало чого взяв від діда. І це помітно. Адже любов, яка йде від людини, неможливо не помітити, вона відчувається. Та й сам колектив денного стаціонару  своїм добрим ставленням до хворих, наче притягує усіх, хто потребує психологічної і медичної підтримки.

Хотілося мені почути від Віри Момонт про те, як боротися із серйозними недугами, коли стоїть ціна життя і смерті, коли є вибір між першим і другим. Що робити, як себе вести?

І ось тут обличчя лікарки стає серйозним і задумливим: «Важливо оберігати себе від стресів, не засмічувати душу сумом, дрібницями. Вірити в добро та в свого янгола-охоронця. Вірити, що ти є божа людина, а Бог ніколи не дозволить, аби щось у житті було несправедливо. Як лікар, можу порадити дбати про здоров’я, головне – свою імунну систему, мати позитивний настрій, цінувати життя і любити його так, щоб воно не ображалося на тебе і не мало змоги влаштовувати гіркі сюрпризи. Та, якщо вже біда приходить, щосили боротися, щодуху тікати від неї з вірою, що завтра усе буде по-новому, усе буде добре!»

 


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews  

Загрузка...