Владика Нестор про соцмережі та церкву, Лавру, два імені, сповідь та власні похорони

26.08.2019 19:43   Опубліковано : Новини Тернопілля
Джерело: Місто

З Архієпископом Тернопільським і Кременецьким Нестором (у миру Андрієм Писиком) журналістка ТВ зустрілася в Тернопільській єпархії Православної Церкви України, в його кабінеті. Говорили про справи загальноцерковні  і особисті.

- Владико, чим живе, займається єпархія зараз?

- Загалом наш вектор праці не змінився. Зараз найбільшою працею є будівництво Кафедрального собору. Собор - це фактично серце єпархії. Не просто, як дехто каже "Ще одна церква в Тернополі", а символ, місце єднання. Коли немає собору, як духовенство, так і парафіяни не відчувають єднання. Нам потрібен такий символ для нашої єпархії тут, у Тернополі. І зараз він вже постає і сприймається по-іншому.

- Коли плануєте закінчити собор, чи є ресурс на це?

- Звичайно. Крім того, ми обрали не найдешевший проект. Не зводимо просто собор з цегли під штукатурку, щоб швидко і дешево. Ні. Собор зводять з 12 видів різаного каменю, а ще декоративні елементи. Тобто весь цей процес тривалий та дорогий. Та є людина, яка нам у цьому допомагає, - наш будівничий. Ми ніколи не приховували, що кошти від купівлі квартир у житловому будинку, який звели поруч собору, йдуть на його будівництво. Люди, які купили оселі там, про це знають і свідомо хочуть бути жертводавцями собору. Там немає махінацій чи схем.

- Яка ситуація зараз з Почаївською лаврою? Вдається знайти порозуміння?

- З Московським патріархатом завжди була дуже складна комунікація. За тринадцять років, що я живу у Тернополі, Владику Сергія бачив чотири рази особисто і виключно на публічних заходах. Він не готовий іти на контакт, навіть коли ведеться листування. Ми традиційно вітаємо їх з Різдвом та Великоднем. Від них же жодного разу не було відповіді. Та ми це робимо не для "годиться", а від щирого серця. Та загалом на контакт вони йдуть дуже важко. Особливо, коли почалися переходи з Московського патріархату в Українську церкву. Вони почали сприймати нас як ворогів. Тому, напевно, спілкування не швидко налагодиться. Якщо говорити власне про Лавру, то ситуація з нею непроста. Вона є символом присутності московського патріархату на Західній Україні, і вони будуть триматися його до останнього.

- Священиків часто можна побачити на різних публічних заходах, де вони освячують чи то школу, чи пам'ятник. Та іноді ці освячення, як на мене, доходять до абсурду. Святять все: від авто, до взуття. Це правильно?

- Це часто схоже не на віру, а на побутовий шаманізм. Людина вірить, що треба посвятити-покропити, але сама в серці не має ні віри, ні розуміння. Для чого це потрібно? Ці процеси відбуваються часто у побутових речах. Бували випадки, коли священника кликали та казали: "Отче, посвятіть квартиру, бо до нас минулого місяця приходив вже священик, ми думали, що після того перестанемо сваритися, а він погано посвятив, ми далі сваримося". Тобто людина не сприймає те, що віра - це не магія, а освячення - це не чарівна паличка. Освячення - це зовнішній прояв нашої віри, який, звісно, потрібен також, позаяк людину супроводжує і матеріальне життя. Та все це наслідок, а початок має полягати із серця, душі, з того, що людина сама прагне. На жаль, багато людей сприймають віру як традицію. Чому ти йдеш до церкви? Бо мене бабуся навчила. Тобто людина не йде, бо її серце кличе, а тому, що привчили ходити. З одного боку, це краще, аніж байдужість, з іншого, - воно не дає людині духовної користі. Ходячи до храму, людина може над чимось задуматися, змінитися. Це краще, ніж не ходити, але сприймати зовнішні прояви як основу віри - теж неправильно. Багато людей йдуть до церкви лише тоді, коли щось святять, багато сприймають сповідь і причастя як ритуал, що треба раз на рік зробити і поставити галочку. Чи ти при тому змінився, покаявся в гріхах?

- Я Вам зізнаюся, що ніколи не була на сповіді. Не бачу внутрішньої потреби в цьому. Чи варто в такому випадку сповідатися?

- Насправді треба правильно розуміти, що таке сповідь. У ній основним є покаяння - зміна способу мислення. Тобто людина усвідомлює свій вчинок, відчуває жаль за нього і просить у Бога, щоб Він допоміг виправитися і це не повторювати. На сповіді людина не просто розповідає про свій гріх, а й за допомогою священника намагається зрозуміти, в чому корінь проблеми. Крім того, покаяння потрібно не лише під час сповіді. Людина має каятися постійно, коли помічає за собою гріх. Покаяння - це ціла система зміни життя людини. Якщо на сповіді цього немає, то не варто просити про прощення гріхів. Сенс в тому, щоб ставати кращими.

- Ви присутні у соціальних мережах. Навіть про це інтерв'ю ми домовлялися у Фейсбуці. Часто користуєтеся ними?

- Я не є активним користувачем соціальних мереж. Профіль у Фейсбуці існує виключно заради "Месенджера", тому що багатьом людям, особливо з інших міст, зручніше контактувати там. Буває, що людині нудно, хочеться поговорити, то пишуть мені. Особисто, мені соцмережі байдужі. Так, іноді можу подивитися фото друзів чи коли цікаві статті друзі-журналісти поширюють, то читаю. Про події єпархії пише прес-служба. Писати ж свої роздуми чи вступати в дискусії в інтернеті мені не цікаво. Такого достатньо у реальному житті. В соцмережах я більше читач, ніж дописувач.

- А як щодо інстаграму? Чому Церква не використовує цю популярну соціальну мережу?

- Чому ж, знаю, що сторінка митрополита Епіфанія присутня в інстаграмі, прес-служба її наповнює. Та інстаграм - це передача інформації зображенням. Церква ж більше говорить словом. Та кроки до цього робляться. Інтернет, соцмережі, телебачення так само, як двісті років тому книги, - це лише інструмент. І від нас залежить, як ним користуватися, в яких цілях, які змісти вкладати.

- Найбільшим своїм хобі Ви вважаєте читання. Порадьте три книги (окрім Біблії), які Вас чогось навчили, вразили. І Ви б їх могли рекомендувати іншим.

- На перше місце я поставлю Германа Гессе і його книгу "Гра в бісер". Дійсно, книга про формування світогляду, ставлення до людей і суспільства. Що ще? Дайте подумати… Бо, як правило, в читанні я кидаюся у різні напрямки, можу читати кілька книг одночасно. Для прикладу, мені дуже подобається поезія Джона Донна, але, мабуть, далеко не кожна людина зможе її осягнути. Це сплеск емоцій і глибинна філософія. Що ж, напевно, пораджу ще філософа Лоренцо Валла. Він ренесансно осмислював епікуреїзм. У нас переважно його сприймають як потяг до розваг та насолоди. Та Валла дивився на це під іншим кутом, зокрема в творі "Про істинне і хибне благо".

- Де б Ви хотіли бути похованим?

- Під Києвом у селі Мощун є кладовище від Михайлівського Золотоверхого монастиря. Напевно, там би я хотів бути похованим, поруч з іншими монахами. Не чекаю в цьому сенсі особливих ушанувань, аби після смерті за мене не забували молитися…

- І наостанок… До Вас давно зверталися "Андрію Анатолійовичу"?

- Враховуючи те, що окрім духовної частини, я ще є керівником юридичної особи, то в стосунках з органами державної влади, з банками, так, доводиться і підписувати папери як Андрій Писик. Тому фактично можна сказати, що я користуюся двома іменами: і духовним, і світським. В Україні поки що духовні імена не мають юридичного статусу. Хоча, для прикладу, в Греції після постригу в паспорт вносять нове ім'я. У нас це по-іншому, тому доводиться користуватися двома іменами.

Спілкувалася Тетяна Колеснік


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Місто  

Загрузка...