Аналіз останньої голосувалки про електоральні вподобання бучачан за пів року до місцевих виборів.

Неймовірно тішить кількість тих респондентів, що ще не визначились із вибором політичної партії та планують вивчати списки політичних партій і голосувати не за назву, а за конкретних людей із списків цих партій. Браво! Нас більшість – 55%!

20% готові проголосувати за Слугу Народу, ще 10% – за Європейську Солідарність, також хороший рейтинг має Свобода – 8%. Близько 6% вибори проігнорують. За інші політсили учасники Бучацьких справ голосували не дуже активно.

В цілому близько 40% тих, хто взяв участь у голосувалці, вже визначились з тим, які саме політичні сили вони будуть, скоріш за все, підтримувати. Але є деяка важлива інформація, яка, ймовірно, не всім відома. Тому я, на основі власного 12-річного досвіду партійної діяльності, спробую пояснити чим насправді є політичні партії на місцевих виборах в Україні.

Всі знаєте що таке «франчайзинг»?

Грубо кажучи, це оренда якоїсь широковідомої назви, «бренду». Тобто ось маю я невелику кав’ярню, наприклад, чи лише планую її відкривати, але хотілось би, щоб це одразу була не просто безіменна кафешка, а частина чогось впізнаваного, популярного. Я звертаюся до власників «CoffeeBoss» чи іншої франшизи, і вони дозволяють мені використовувати цю торгову марку в обмін на щось. “Щось” – це можуть бути разові та/чи періодичні платежі, зобов’язання закуповувати посуд, техніку, продукти тільки в певних постачальників, обов’язкове навчання персоналу, проведення за свій кошт рекламних акцій і так далі…

За схемою франчайзингу часто працюють заправки, аптеки, магазини, заклади харчування, готелі та тому подібні заклади; головний принцип же один: власником бізнесу залишається місцевий підприємець, але він, орендуючи бренд, стає частиною чогось більшого, відомого та популярного.

Питаєте, до чого тут політичні партії?

Та до того, що вони працюють абсолютно аналогічно!

Не завжди, не кожна партія, і не кожен її осередок – але в цілому принцип залишається таким. Місцевий осередок – це завжди ініціатива конкретної людини чи групи осіб, їхня власність, їхні ризики, зобов’язання – але і їхні політичні дивіденди.

Візьмемо абстрактний приклад, який, тим не менш, цілком реальний. Припустимо, група бучацьких підприємців (це може бути й інша категорія, наприклад еко-активісти чи діячі культури, але підприємці таки активніші, зацікавленіші та платоспроможніші, тому в першу чергу мова про них) планує взяти участь у місцевих виборах. Мотивація може бути різна – захист власного бізнесу, його розширення, оборудки з комунальним майном та землями, розпили бюджетів і т.д., може бути і не меркантильна, а суспільно корисна… суть не в тому.

Так от. Законодавство України встановлює, що на вибори до міської ради (безвідносно факту утворення чи неутворення ОТГ) можуть іти винятково політичні партії. Самовисування не допускається (міський голова може бути самовисуванцем, але депутати – ні). Тому наша абстрактна група кандидатів стоїть перед вибором – під прапором якої політичної сили йти?

Зрозуміло, хотілось би під іменем відомої, рейтингової в даній місцевості партії з мінімальним антирейтингом, з хорошими перспективами в майбутньому. Щоправда, є ряд проблем: на такі партії є багато бажаючих, тому вони дорого коштують. Ще раз – необов’язково мова йде про грошові суми як такі; це можуть бути інші зобов’язання, наприклад щодо проведення майбутніх загальнонаціональних виборчих кампаній, виконання вказівок «центру» з поточних питань, постачання «масовки» на акції прямої дії, розповсюдження літератури чи щось подібне. Але за бренд завжди треба чимось платити…

Крім того, партії можуть бути вже з поважною політичною історією, а в таких всі «керівні» та «прохідні» місця переважно вже зайняті, і ніхто ділитись “за просто так” не збирається.

Тому доводиться вибирати з того, що є, за прийнятними цінами. Ближче до виборчої кампанії подивимось хто який «бренд» буде орендувати. Зрозуміло, «на висоті» зараз є «Слуга народу» – навіть в нашій голосувалці вона має перше місце, хоча ще геть нічого не відомо про майбутній склад Бучацької організації, про керівництво, про програму дій у разі проходження в раду… але бренд СН вже коштує найдорожче у всіх смислах. Хороші перспективи також в ЄС, Свободи, Батьківщини – але це «старі» партії, там попасти в коло людей, що приймають рішення – непросто. Вангую, що на вибори піде також місцевий осередок партії Голос – також починає з непоганого електорального бонусу на старті. Можливо ще якісь… подивимось…

А тепер давайте подумаємо про ідеологічну різницю між місцевими політичними силами, в чому вона полягає і якої поведінки варто очікувати від майбутніх депутатів від цих сил. Знаєте в чому прикол?

Ідеологічної різниці не існує!

На національному рівні – так. Одні партії виступають за ринок с/г земель, інші – проти. Одні за євроінтеграцію та НАТО – інші за зближення з Росією. Одні за високі податки та соціальні гарантії – інші за вільний капіталізм. Але ВСІ ці питання можуть вирішуватися винятково на рівні Верховної Ради, Кабміну, Президента. А от в чому полягає різниця в ідеології партій ЄС, Голос, СіЧ та Самопоміч на виборах до Бучацької міської ради? Хтось проти української мови? Проти євроінтеграції? За визнання Криму частиною РФ? В цих питаннях не те що більшість, а практично всі бучачани одностайні. А якщо навіть і ні – то все одно це не наша компетенція…

Тому при виборі політичної сили в квітні 2020 року рекомендую повністю проігнорувати назви політичних партій, і дивитися лише на конкретних осіб, що будуть від них кандидувати. «Прохідність» чи «непрохідність» не має жодного значення. Участь у місцевих виборах 2010 року в тому числі взяли маловідомі партії, як Спільна Дія, Українська Галицька партія, Народний контроль – і зараз вони мають своїх депутатів у Бучацькій міській раді, бо виборці «віддали свої голоси» за конкретних осіб, а не за політичні франшизи.

Ви підтримуєте Зеленського? Порошенка? Вакарчука чи Смешка? ПРЕКРАСНО, я радий і за вас, і за них! Але вони не приїдуть сюди керувати Бучачем; не факт, що вони взагалі знають про існування нашого міста – от у чому печаль! Однак, під їхнім іменем, сховавшись за популярним політичним брендом, можуть знову пройти в міську раду ті, хто все своє життя заробляв на сумнівних схемах привласнення комунального майна, земель, на розпилі бюджету… То чи потрібно знову наступати на граблі?

Тому вмикайте мізки!

І добре зважуйте кого саме призначити розпоряджатися нашим спільним майном та грошима. Є всі шанси на цей раз обрати притомне керівництво і притомне представництво міста.

ПС. Чому я взяв у лапки? Бо виборці, насправді, не «віддають свої голоси» за партію чи кандидата, а делегують свої владні повноваження як власників комунального майна, земель та бюджетів! Це важливо розуміти!