журналіст, фотохудожниця, письменниця

Письменницька серія поповнилась новою книгою

21.10.2019 12:43 Автор : Валентина Семеняк
Джерело: TeNews

Рівне в пошуках донорів крові: потрібні майже всі групи

Іноді можна почути, що сучасний український читач став перебірливим і не дуже вже хоче читати патріотику. Навіть зважаючи на те, що п’ятий рік живемо «у війні». Однак з якого боку і як на це дивитись. Багато запитань, але й багато відповідей.

«Живу Тобою, Україно!» – під такою патріотичною назвою побачила світ нова книга вибраного тернопільської письменниці Неоніли Крем’янчанки (справжнє прізвище Дригуш-Следзінська Неоніла Ігорівна). Видання вийшло у єдиній в Україні серії «Тернопільська обласна організація НСПУ», яку свого часу запропонував очільник спілки Олександр Смик. За фінансової підтримки Тернопільської ОДА та Тернопільської обласної ради.

Пані Неоніла недарма взяла псевдо Крем’янчанка, бо у своїх національних та патріотичних переконаннях тверда і міцна як легендарний кременецький камінь (кремінь), звідки авторка родом. За фахом вчителька. Однією із перших ще у 1999 році надрукувала книгу нарисів та оповідань про боротьбу УПА на Тернопіллі, яку у 2009 році перевидав Інститут Історії України НАН України в збірнику «Нескорена Кременеччина у першій половині ХХ століття (сторінки пам’яті). Особисто мені припала до душі і серця книга «Рабів до раю не пускають» (2015), уривки з якої й складають найбільшу частину книги. Це надзвичайно трепетне письмо про перших героїв Майдану, значна частина яких була із Тернопілля і яких пані Неоніла знала особисто, адже й сама була учасницею тих буремних подій. Окремі історії так і писались: за ім’ям та прізвищем Героїв. Олександр Капінос. Устим Голоднюк. Василь Мойсей. Назарій Войтович. Тарас Слободян. Ігор Костенко… Перечитуючи у цьому розділі «І був ранок», не стримую сліз: «19 лютого 2014-го. Щойно закінчилася майже доба важкого бою, що тривав, здавалося, цілу вічність. Майдан – переможець спить. Усюди, куди не глянь, просто неба лежать люди, втомлені до напівсмерті. Вони цієї ночі здійснили подвиг, величі якого ще не встигли як слід усвідомити – беззбройні, після 15 годин непосильної битви, прогнали геть озброєних силовиків – військо тирана, який хотів украсти майбутнє у їхніх дітей. Здавалося, що те військо не подолати! Воно було озброєне до зубів! Чорним удавом стискало свої хижі кільця довкола революційногоМайдану, розстрілювало його руками снайперів, закидало гранатами. Беззбройні люди відбивалися від нападників камінням, рятувалися вогнем. І безупинно молилися. Поряд із людьми стояли священики – капелани Майдану. Вони, піднявши вгору свої хрести, займались екзорцизмом і просили Бога спинити зло, врятувати народ… Першими почали втікати війська ВВС. Вони зім’яли й розпорошили «беркутівців», що спішили їм на підмогу. І ті також кинулися навтьоки. Вся ця хмара утікаючого зла промчала повз Маріїнський парк. Із наметів повискакували сонні «тітушки» і босі помчали навздогін «беркутівцям» та «вевешникам», боячись народного гніву…».

Свідомо подала великий уривок, щоб згадалося і не забувалося. Ніколи.

Відкривається видання поетичною добіркою із книги «Зорепад любові» (2013). Є також уривки – із повісті «Заробітчанське щастя» (2017) та книг – «Гроно калини на долоні» (2018), «Було в матері три сини» (1999), «Орлине гніздо» (1995).

Уривок із «Заробітчанського щастя» «Софійка тужила за Україною» виписаний настільки реалістично, що…починаєш розуміти, так написати могла тільки та людина, яка сама пережила цей ностальгійний стан. Може й тому назва книги особлива – «Живу Тобою, Україно!». Адже волею долі, пані Неоніла перебуває зараз далеко за межами рідної країни. Але навіть там вона встигає активно співпрацювати з українською спільнотою, а коли трапляється вільна хвилина – працює над новою книгою, аби незабаром із рукописом повернутись до рідної домівки.

Валентина Семеняк

Читайте більше на TeNews.