Тернополянка знає десятки містичних історій про похованих на Микулинецькому кладовищі

27.10.2019 15:43   Опубліковано : Новини Тернопілля
Джерело: НОВА...

Тернополянка Ольга Звенигородська працює на Микулинецькому кладовищі та може розповісти чимало цікавих історій про похованих там людей.

«Працюю на Микулинецькому кладовищі», — якось довелося чути, як представлялась тернополянка Ольга Звенигородська. «Ким?!» — годі передати здивовані погляди присутніх. Понад десять років жінка доглядає давні могили відомих краян, а також героїв, які віддали своє життя за Україну, пише НОВА…

Микулинецький цвинтар закладений у 1840-ому, першим тут був похований чернець Вільгельм Стенглін. При вході на кладовище — римо-католицька каплиця, зведена у 1864-ому. На площі 27,5 га — тисячі поховань. Пані Ольга досліджує історії відомих постатей, похованих там, планує проводити екскурсії. А ще допомагає людям знайти могили їхніх предків, знайомить між собою рідних із різних куточків світу, стежки яких колись загубились.

Бабуся Марія з Бережанщини дбала за могили

На Микулинецьке кладовище пані Ольга потрапила випадково — її направили туди з біржі праці. «Хочу тут працювати!» — звернулася вона до тодішнього директора КП «Ритуальна служба» Зіновія Шумського. «Що будеш робити?» — здивувався. «Маю багато планів…» — усміхнулася, адже перед тим пройшла курси екскурсовода. Окрім того, пані Ольга — професійна кравчиня, шила все: від штор до весільних суконь. Праця на цвинтарі для неї — своєрідне волонтерство.

— Микулинецький цвинтар — четвертий в історії Тернополя, — розповідає пані Ольга. — Були ще кладовища на нинішній вулиці Бережанській, за «рогаткою» на вул. Острозького, ну і єврейський цвинтар. Привели мене працювати на кладовище обставини — я тоді доглядала за онуком, тому шукала роботу без графіка, щоб працювати, коли зручно. А ще це мені передалося генетично (усміхається, — авт.). Моя бабуся Марія із села Шибалин Бережанського району померла у 95-річному віці. Вона завжди відкладала частину пенсії під царату і робила пам’ятники людям, у яких не залишилось рідних. Не раз просила мене замовити табличку на могилу, виготовити фотографію. «Маю тій теті подбати про пам’ятник, бо їй ніхто не зробить», — казала бабуся. Так вона віддячувала тим, хто за життя їй допомагав. А я відчуваю радість в душі, коли розчищу зарослу могилу. Почала по-філософськи сприймати життя: усі ми рано чи пізно будемо на цвинтарі, не треба боятися покійних, за них треба молитися. Ті, хто упокоїлися, колись творили історію міста, вони варті, щоб їхні могили були доглянуті. Співпрацюю з Інспекцією охорони пам’яток, яка надала перелік історичних могил. А ми в свою чергу формуємо список сучасних поховань.

Паломництва до могили о. Антонія Райхенберга

Ступаєш за ворота Микулинецького цвинтаря — ряди надгробків відомих сучасників — ректора ТНЕУ Сергія Юрія, ректора ТДМУ Леоніда Ковальчука, поета Володимира Вихруща, генерала міліції Романа Подсаднюка, письменника Миколи Костенка та ін. А вже наступний сектор — давні поховання, де відкривається історія.

— Тут поховані режисер Михайло Форгель, скульптор і художник Казимир Сікорський, актор Мирослав Коцюлим, поети Борис Демків, Іван Демчишин, Ярослав Бенза, журналіст Володимир Сушкевич та інші славні краяни, — продовжує співрозмовниця. — Доглядаю давні могили, до яких ніхто не приходить. Столітні надгробки — це не просто груди каміння, а відгомін минулого, вражаючі історії людей. Ось відома скульптура дівчини з віником (приводить до могили, — авт.). За легендою, донька зневажала свою матір — била віником. Коли виходила заміж, прийшла до могили матері і закам’яніла. Цю трагічну історію хтось відтворив у надгробку. Кам’яний ангел тужить на могилі сестер Анни та Емілії Губер, похованих у 1847-ому. Виготовив пам’ятник відомий скульптор Евтельє. На цвинтарі спочивають бургомістри Фелікс Погорецький і Володимир Лучаківський, генерал Армії УНР Євген Мишковський, діячі ОУН Яків Пришляк, Павло Голояд, Омелян Польовий, сотник Українських січових стрільців Григорій Клим, директор Тернопільської гімназії Маврицій Мацішевський. Є також могили вояків УСС і УГА, братська могила жертв тоталітарного режиму, пам’ятник полеглим у Другій світовій війні. Спочивають на цвинтарі і сучасні герої, загиблі на війні на Донбасі. У 2016-ому відкрито меморіал солдатам бельгійського бронедивізіону, який воював на території Тернопільщини під час Першої світової війни. Поховані артисти Катерина Рубчакова, Теодозія Бенцалева, Володимир Калин, який грав у театрі з Лесем Курбасом. На надгробку Калина написано: «Найдорожчий одинокий син Івана і Софії, студент Львівського і Київського університетів, артист українських театрів». На одному з гробівців вказано, що покійний був майстром фармації, на іншому, що належав до мисливського товариства, ще на одному — троє загиблих у нафтових копальнях у Бориславі. Колись цікавіше писали на могилах, а тепер тільки прізвища й дати. Багато на нашому кладовищі поховано поляків, які мешкали в Тернополі. Двічі приїжджали дослідники з Кракова, описали могили, сфотографували і розмістили в інтернеті, щоб рідні могли дізнатися, де поховані їхні предки. Поляки часто реставрують старі надгробки. Справжні паломництва відбуваються до могили о. Антонія Райхенберга, який допомагав убогим. Бачив на вулиці бідняка, знімав з себе взуття і віддавав. Просив у багатих їжу, дрова і ніс усе потребуючим. Монаха любили за життя, до його могили нині приходить багато людей, розповідають про зцілення.

Шукав на цвинтарі… перше кохання

Іноді пані Ольга прибирає могили до пізнього вечора — не боїться, сприймає все по-християнськи. Не забобонна, тому не має жодних пересторог.

— Померлі не лякають мене, щоб не залишила без нагляду могили, — усміхається жінка. — А ще Бог береже! Прибирала могили січових стрільців, потрібно було до наступного дня все зробити. Почалася злива у місті, а наді мною — ні краплини. Звісно, що є містичні речі, але люди часто надумують. У мене було лише, що чистила одну могилу, а прилетіла ворона, сіла на пам’ятник і не вступалася. А якось ми з подругами пішли уночі на екскурсію на цвинтар, то випадково нам на відео потрапило дивне сяйво над могилою. Насправді боятись треба не покійних, а живих (усміхається, — авт.).

Буває, що до нас звертаються люди з проханням знайти могилу їхніх рідних чи знайомих. Цей пошук мене захоплює — піднімаю архівні документи, розпитую тернополян. Якось 70-річна пані Світлана із США, яка виїхала за кордон у 12-річному віці, хотіла знайти могилу своєї бабусі. Її мама Олімпія вчителювала у Тернополі, померла у 1960-ому, похована на Микулинецькому кладовищі. Поруч ми знайшли могилу прабабусі Світлани, а ось бабусі не могли. Та мені вдалося з’ясувати, що бабуся мала ще одну доньку, яка лише на п’ять років старша від Світлани. Свого часу вони виїхали до Росії. Там старенька упокоїлася, а донька подалася до Ізраїлю. Так вдалося познайомити Світлану з її тіткою. Це велика радість!

Було, що на цвинтарі чоловік шукав… перше кохання. У молодості любив дівчину Тамару, але коли поїхав служити, вона вийшла заміж за іншого, народила сина. Проте сімейне життя не склалося — розлучилися. А потім сталося страшне — син-алкоголік зарубав матір, згодом так і сконав у тюрмі. Жила родина на вул. Франка. Через роки товариш Тамари захотів покласти квіти на її могилу. У наших списках вона була під іншим прізвищем, тому важко було знайти. Але мені вдалося все з’ясувати поміж людей… За іронією долі, матір Тамари 16 років жила за кілька будинків у селі Петриків від чоловіка, який шукав могилу її доньки, — старенька переїхала туди після трагедії.

Щоб більше встигнути зробити за день на цвинтарі, пані Ольга переміщається на велосипеді. Якось у неї вкрали ровер — довелося викликати поліцію. А було, що шукали злодіїв, які крали метал із надгробків.

— Ось з могили ректора Юрія викрали металеві кільця… Колись на Старий Новий рік два хлопці покрали мідь, навіть зняли погруддя вагою до 20 кг з могили дитини і здали на металобрухт. Поліція їх «накрила», судили і призначили їм виправні роботи на… цвинтарі, — усміхається пані Ольга. — Зараз багато могил у граніті, дехто скептично ставиться до такої цвинтарної розкоші. Я ж сприймаю спокійно, бо розумію, що рідні роблять це від душі. Особливо, батьки, які втратили дітей, — це велике горе. Чужим не збагнути… До речі, я придбала на цвинтарі гробівець для своєї родини. Вважаю нормальним подбати про це за життя. Мій сусід по гробівцю — відомий лікар (усміхається, — авт.). Ніхто не вічний на цій землі…


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: НОВА...