Дзвинячанська школа носитиме горде ім’я незборимого Івана Гнатюка

27.11.2019 19:43 Опубліковано : Валентина Семеняк
Джерело: TeNews

Вимкнення електроенергії на Львівщині 25 листопада

У селі Дзвиняча Збаразького району, що на Тернопіллі, на стіні місцевої школи урочисто відкрили меморіальну таблицю українському поету, лауреату Шевченківської премії, політв'язню, уродженцю цього села – Івану Гнатюку.

Після її освячення відбулась мистецько-літературна частина, участь у якій взяли педагоги та учні школи, гості: Інна Дзьоба – педагог організатор, директорка школи Галина Іванчук, вчителі української мови Ольга Руда, Галина Клепач, в.о. сільського голови Алла Волянюк, завідувач кафедри української філології та суспільних дисциплін Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка Олег Василишин, Микола Кибалюк – (Вишнівецький замок), Олександр Смик – очільник обласної організації НСПУ, письменник –Зіновій Кіпибіда. До слова, появі меморіальної таблиці завдячуємо письменникам Олександру Смику та Зіновію Кіпибіді, а ще – Володимиру Кравчуку (Збараж). Письменниця Марія Назар ознайомила присутніх із епістолярною спадщиною, яку ревно оберігає у своєму домашньому архіві. Коли вона працювала вчителькою в школі, то разом з учнями листувалась з поетом. Зустріч відбувалась у кімнаті, яку віднедавна перейменували на світлицю імені Івана Гнатюка. Звісно, експонатів не багато – тільки творча спадщина, адже у Дзвинячій не збереглося навіть хати, де мешкала родина. Через репресії знищено було все. Та незнищенною залишається пам'ять.

Адже віднині сільська школа носитиме ім’я відомого українського поета Івана Гнатюка. Влучно охарактеризувала його львівська письменниця Любов Проць у своїй статті « Душі вогонь і динаміт» в газеті «Слово Просвіти» з нагоди 90-річчя славного краянина (цитую): «Іван Гнатюк (1929—2005) – поет, народжений «з вогню Тарасового Слова». Його найвищі «університети» – сталінські тюрми і табори. Не дивно, що свою життєву дорогу митець означив як «хресну», бо шлях цей був устелений колючим терном: муками, стражданнями, болем… І все ж – «Кожний стукіт серця – Україна»! У цьому одному-єдиному рядку – весь Гнатюк: самовідданий і жертовний, незламний і непохитний. Патріот. Бунтар. Шевченківський лауреат. Лицар Слова і Духу. Незабутній Іван Гнатюк і в житті, і в літературі завжди був «не як усі»: різкий і гострий, непоступливий і безкомпромісний, імпульсивний і непередбачуваний… Одне слово, така собі цікава вибухонебезпечна суміш вогню і динаміту, з якою слід було поводитися вкрай обережно, інакше – спалахне й обпалить палючим дощем дошкульних слів: завжди об’єктивних і справедливих, хоч не завжди милих та приємних для вуха і серця. Він не вмів говорити пошепки, впівголосу. Навіть там, за «колючим плетивом дротів» лютої Колими, так і не навчився обходити гострі кути небезпечних ситуацій та прикрих розмов, – повсякчас прямий і гострий, як відточена стріла. Леонід Череватенко влучно «змалював» поета: «Невисокий на зріст. Гострі блакитні очі. Зодягнутий скромно, але охайно. Та головне – погляд: немов цвяхи забиває».