Полотна у жанрі «ню» – неповторний світ жіночої краси очима тернопільської художниці Наталі Басараб

19.01.2020 11:13 Опубліковано : Валентина Семеняк
Джерело: TeNews

Зі Львівщини на Святу гору Афон у Греції вирушили 23 Захисників

Світ творчості не просто втаємничений, він безмежний і завжди до кінця непізнаваний. І тільки той, хто занурюється у його безкінечні витоки, сягає мистецьких вершин. Пишучи ці рядки, міркую про талановиту тернопільську художницю Наталю Басараб, нова виставка картин якої презентувалась у гастропабі NATURA.

Кожний новий творчий доробок пані Наталі (пригадайте – пір’я, ляльки, квіти) змушує іншими очима дивитись на довколишній світ і знову і знову знаходити себе в ньому. Саме так. Її мистецтво – це завжди чудовий приклад для всіх нас: працюйте над собою, вдосконалюйтесь, змінюйтесь, збагачуйтесь, розкривайтесь, сяйте… Січневою несподіванкою і приємним відкриттям стала для мене ще одна грань таланту цієї самобутньої жінки: полотна написані у жанрі «ню». На них «… звучить справжня жіноча краса! Та, що підкорює, надихає, дарує насолоду, возвеличує та кидає в безодню... Відверта, глибока, відкрита душею й тілом... Краса, яку може помітити тільки справжня мисткиня, цілована Всевишнім. Такої Наталі Басараб ви ще не бачили і не знаєте». Ця невеличка помітка вкрай заінтригувала всіх, хто вперше читав запрошення відвідати вернісаж.

Авторка представила 21 картину, хоча, насправді, їх у неї значно більше, адже працює вона у згаданому жанрі вже років з десять. Поряд на столику можна погортати каталог з роботами Наталі Басараб, які були розкуплені раніше і відтепер залишаються у приватних колекціях за кордоном. Виставляти свої картини на загальний показ мисткиня довго не наважувалась. Коли ж відчула, що це, нарешті, можна зробити, їй на допомогу прийшла просвітянка Наталя Чорна, яка й взяла на себе всі організаційні моменти. Питання, де краще розміщувати виставки – в арт-галереях чи в кав’ярнях і ресторанах, питання суперечливе. Однак світ змінюється, змінюються світогляди. Змінюємось ми самі. Зрештою, візуальне мистецтво як таке, на мою думку, потребує розширення простору, як фізичного, так і ментального. І не треба забувати, що це один із дієвих засобів, який може допомогти (хоча б!!!) на якусь мить вгамувати шалений потік думок сучасної людини, яка, для прикладу, зайшовши до гастропабу, і побачивши перед очима чудові картини, не потягнеться відразу шукати у сумочці смартфон… І тоді час на якусь мить вже й справді може зупинитися і розчинитися, так само, як і думки.

На вернісажі мені найбільше сподобалась картина, де жінка, яка й так чи не у всіх асоціюється із гарною квіткою, ніби виростає із квітки, продовжує її, і, зрештою, сама нею стає. Презентовані твори – без назв. Тому споглядальники мають повну волю для уяви і міркувань. І хто б що там не повідав, але під час перегляду полотен мені спало на думку таке: саме жінка пензлярка (не чоловік!) здатна чутливіше створювати через фарби і світлотіні неймовірні жіночі образи-характери. Миловидна, ніжна, сильна, пристрасна, непокірна, окрилена, любляча, закохана, одухотворена, невгамовна, радісна, замріяна – неповний перелік рис характеру жіночих образів, з якими можна познайомитися на вернісажі (вул.. Шептицького, 11), який триватиме місяць.