Аграрії не можуть оговтатись від завданої їм шкоди, з сумом підраховують збитки. А сільські господарі щоразу виходять на свої городи подивитися, чи відновлюється картопля, на місці обмерзлих огірків, помідорів, перцю і квасолі почали все пересаджувати. На Тернопільщині найбільше постраждали південно-східні райони. На Гусятинщині, Чортківщині й Теребовлянщині пилова буря знищила посіви цукрового буряка, соняшнику. У селах Заліщицького і Борщівського районів у господарствах вимерзли тисячі корчів помідорів. До чималих втрат через карантин цієї весни додалися ще й збитки через негоду.

У Коцюбинцях буря знищила майже 100 га цукрового буряка

За один день пилова буря збила значну частину посівів цукрового буряка агрофірми «Нічлава», що в селі Коцюбинці Гусятинського району. Із 120 га вціліло лише 35 га. Збитки складають понад 1 млн. 600 тис. гривень.

— Буря тривала вісім годин — з 9-ої ранку до 17-ої вечора 12 травня. Сильний вітер здіймав грудки землі і пил, крутив їх — нагадувало смерч. На польовій дорозі не було видно зустрічної автівки, — згадує голова агрофірми «Нічлава» Степан Коціра. — Коли втихомирилося, я виїхав у поле — цукрового буряка вже не побачив… 85 га сходів вщент збило грудками. Більш-менш вціліло 35 га, які ближче до села і більш захищені деревами. Буря знищила також 40 га посівів соняшнику. Пшеницю й горох не зачепило, бо під цими культурами мало пухкого ґрунту. Буряк — дуже тендітна рослина. Після стихії до нас приїжджали спеціалісти від цукрового заводу, щоб визначити стан посівів. Сказали, якщо точка росту буряків не відімре, то культури ще можуть відновиться. Чекали ми два-три дні, пішов дощ — сподівалися, може, це врятує посіви, але з кожним днем усе гірше. Доведеться частково пересіяти, а решту переоремо і засіємо кукурудзою. Соняшник також пересіємо. Наше господарство зазнало збитків на понад 1 млн. 600 тисяч гривень. На компенсацію не сподіваємось, бо посіви незастраховані. Просимо Бога, щоб на тому сталося. У ніч з 12 на 13 травня був один градус морозу, але, на щастя, у нашому господарстві не наробив біди. Соя ще не зійшла, городини не маємо. А ось людські городи постраждали, особливо у тих, хто має ранню картоплю. Заморозок прихопив і зав’язь на плодових деревах, полуницю. Пилова буря зачепила гримайлівську зону, сусіди-аграрії теж нині пересівають знищені культури. Сільське господарство — ризиковане, щороку трапляються стихії, намагаємось хоч частково прорахувати. Але такого смерчу я не бачив за 33 роки роботи в агрофірмі. Все очевиднішим стає, що Тернопільщина із лісостепу переходить у степову зону: брак вологи, суховії, відсутність тижнями роси. До нас пересувається причорноморський клімат, а туди — пустеля.

Цьогорічна весна у нашому краї — дуже несприятлива. Не пригадую, щоб після 10 травня був заморозок, а ще прогнозують холодну ніч із 22 на 23 травня. Березень був холодний і вітряний, у квітні теж не було тепла, у травні — катаклізми. Через холод нічого не росте, навіть трава на пасовищах. Усе це позначиться на врожайності. Найбільший дефіцит упродовж останніх років — дефіцит вологи. Веду записи опадів: взимку цього року снігу майже не було, у березні випала третина норми дощу, в квітні — теж третина, у травні — ще менше. До 2000-го на Тернопільщині була зовсім інша погода. Тоді ми три-чотири дні сіяли, два-три дні падав дощ. Не було такого, щоб під час вегетації по 40-50 днів не падав дощ. А зараз так щороку. Власне через це ми восени готуємо ґрунт під посіви, навесні здійснюємо тільки одну операцію, щоб зберегти вологу. У високосні роки часто стаються стихії. Так, влітку 2000-го буревій знищив третину посівів нашого господарства, у Пробіжній на Чортківщині тоді зруйнував будівлі. Були стихії також у 2011-ому і у 2016-ому роках.

У Колодрібці вимерзли тисячі корчів помідорів

Вранці 13 травня деякі господарі сіл Заліщицького району плакали — після нічного заморозку загинули почорнілі гектари насаджень. Одна сім’я із села Колодрібка втратила 12 тисяч корчів помідорів, які висадила у відкритий ґрунт. А це — десятки тисяч гривень збитку, адже, крім придбання насіння і мінеральних добрив, вони також наймали працівників.

— Наше село «спеціалізується» на вирощуванні помідорів, огірків, капусти, перцю. Через різке похолодання постраждали майже всі мешканці: у когось картопля підмерзла, у когось — квасоля, помідори і огірки, а ще град побив. Що маємо, те маємо: важкий цей високосний рік, — каже голова Колодрібської сільської ради Василь Петрик. — Під кінець тижня знову синоптики передбачають до 3 градусів тепла, а відповідно вночі буде заморозок. Хтозна, як переживемо… Заморозки, звісно, бувають щороку, але надворі вже майже кінець травня. Господарі нашого села здебільшого вирощують огірки і помідори у теплицях, щоб не ризикувати. Але і під плівкою цьогоріч треба обігрівати, щоб рослини не померзли. Люди ставлять буржуйки, калорифери, проводять труби. Ми з дружиною маємо невелику теплицю — близько 10 тисяч корчів помідорів, на розсадниках — 350 корчів огірків. Цієї весни ми обігрівали теплицю понад 20 днів поспіль, спалили автівку дров — потратили 10 тисяч гривень. Доводилося палити ночами, я спав по годині-дві, а вранці — на роботу. Дружина мене трохи підміняла. У ту холодну травневу ніч ми теж пильнували культури. Хто менше обігрівав теплиці, то по краях культури вимерзли. На відкритому ґрунті дуже важко захистити від заморозку. Дехто палить димові шашки, але, якщо є вітер, то дим стелиться по землі, а в тиху погоду — користі мало. У старі часи господарі палили солому довкола городу, але це малоефективно, до того ж дим обпалює культури.

Люди, які цьогоріч висадили помідори у відкритий ґрунт, нині в розпачі. Це великі капіталовкладення. Та й інші культури пропали. Якщо картопля і капуста ще, можливо, відновляться, то перець, помідори й огірки — ні. Не встигли господарі оговтатися від втрат через карантин, а тут негода завдала лиха. Перші врожаї огірків, редиски односельчани роздавали родичам, друзям, бо ринки були закриті, не було де продати. Редиску викинули на смітник, цибуля пропала. Зараз ситуація налагоджується, але покупці не мають грошей після двох місяців карантину, а ще не можуть добратися на ринок, бо транспорт не працює. Ціна за огірки нестабільна: одного дня за кілограм платили 27 гривень, а наступного — 17. Щоб пересіяти город культурами, потрібно брати позику в держави або в сусідів під відсотки, бо рідко хто має відкладення. Збоку, можливо, виглядає, що в помідорових й огіркових селах господарі дуже заможні, та це далеко не так. Починати «з нуля» нелегко, а ще у селі треба хату підремонтувати, автівку, бо без неї ніяк. Моїм «Жигулям» ось уже 44 роки (сміється, — авт.). Але живемо на землі, то мусимо працювати, бо як інакше?