На сайті Чортківської районної ради опубліковано Інтерв’ю новообраної голови Чортківської(після об’єднання районів) районної ради Марії ЧУПРІЙ.

– …О-о! Голова районної ради! Та ще й об’єднаного району! Маса людей вітає і т. ін. Проте, як на мене, це не стільки гарна назва, як велика відповідальність, – не чекаючи запитання, розпочала нашу бесіду Марія Олегівна, свідомо принісши в жертву свою обідню перерву.

– Як мовиться, коли ти сідаєш в це крісло, одразу треба подумати про те, як будеш вставати з нього. Щоб тобі не було соромно не те, що перед кимось, а насамперед перед собою.

– Маріє Олегівно, чому Ви вирішили йти на вибори до Чортківської районної ради, а ще чому саме від партії «Довіра»?

– Ну, ми завжди спостерігаємо, що відбувається навколо нас. Дуже легко помічати недоліки інших – влади, політиків, аналізувати їх, водночас не стараючись докладати власних зусиль для того, аби щось змінити. Ми звикли когось критикувати, але, тим не менше, нічого самі не робити. Тож у момент, коли настала можливість змін у суспільстві, коли з’явилася інформація про те, що районні ради будуть продовжувати існувати, нехай навіть в укрупненому вигляді, я вирішила: а чом би й ні? Тож прийняла для себе рішення йти у депутати Чортківської районної ради.

З власного досвіду бачу, які саме політики впроваджують позитивні зміни, є близькими до людей. По нашому у виборчому округу народним депутатом є лідер Тернопільської організації політичної партії «Довіра» Микола Люшняк, цілі й ідеї якого є мені близькими. Тому й вирішила балотуватись саме від цієї політичної сили.

Ми йшли на вибори під гаслом: «Довіра» об’єднує найкращих». І дійсно, партія «Довіра» об’єднала найкращих!

– Напевне, минулого тижня Ви вперше в житті зайшли у сесійну залу засідань Чортківської районної ради і звідти вже вийшли головою.

– Як то кажуть: прокинутися відомим. (Сміється). Насправді мене зовсім не переповнювали відчуття того, що ти переможець чогось чи когось переміг. Не можу цього стверджувати. Я відчула одне: переді мною тепер велика відповідальність перед людьми, які нас обрали, перед депутатським корпусом тощо. Оскільки однією з основних цілей, напевне, буде об’єднати весь депутатський корпус для того, щоб ухвалювати розумні, виважені рішення не під емоційним впливом чи під тиском якоїсь політичної партії. Усі ми пройшли в раду за партійними списками, але у сесійній залі маємо керуватися власним здоровим глуздом, приймати рішення справедливо, виважено.

– Що можете сказати про свої перші дні у новому кріслі?

– Очікувала цього запитання.

У нашого народу склалася така традиція – завжди звинувачувати у чомусь попередників. Мовляв, ми пожинаємо плоди того, що вони нам залишили. У даному випадку не буду цього робити. Попередник залишив мене у таких умовах, коли не було часу розслабитися чи насолоджуватися якоюсь післявиборною ейфорією, що ти обійняв ту чи іншу посаду. Потрібно було одразу включатися в роботу, приймати конкретні управлінські рішення, оскільки ситуація, що склалася в Чортківській районній раді, була не дуже хорошою. Багато працівників, так би мовити, оптимізовано. Рада залишилася без кадрового потенціалу. Із загального штату 20 осіб фахівців, які були задіяні в роботі апарату, за винятком водія, прибиральниць, сторожів і підсобних робітників, залишилося всього четверо.

Якби це все відбувалося на початку листопада, був би час вникнути в роботу, проаналізувати, провести аудит. А тут на порядку денному стоять організаційні питання, тому що потрібно провести всі реєстраційні зміни щодо юридичних осіб, які приєдналися в Чортківську районну раду, змінити керівника, зайнятися правом першого-другого підпису тощо. Оскільки є багато установ, де розпорядниками коштів виступає районна рада. Але нічого – реєстраційні дії вже проведені. У цьому згодилася моя юридична освіта.

– Не тільки кадрів не залишилося, а й, як прозвучало на першому сесійному засіданні, грошей…

– Чому? Наступного дня мала можливість переглянути районний бюджет – призначення передбачені. Коли це прозвучало на сесії – аж самій лячно стало! Дивно, звідки взялася ця інформація?!

– Ви самі з Гусятина. Де будете мешкати – знімати квартиру у Чорткові чи доїжджати?

– Наразі доїжджаю. Але на перспективу планую жити в Чорткові, оскільки дуже важко щодня добиратися. Робочий день продовжується, як правило, значно далі п’ятої вечора. Приїжджаю в ніч – виїжджаю в ніч…

– Ви водите автомобіль?

– Так. Наразі службовий автомобіль ще не використовувала, користуюся власним.

– У Вашій декларації значиться Хюндай Соната 2007 р. в.

– Це – декларація ще за минулий рік. На даний момент маю автомобіль марки BMW Х1, придбаний у січні ц. р.

– Кажете – команди, як такої, немає. За яким принципом будете підбирати працівників виконавчого апарату – політичним чи професійним?

– Звичайно, професійним. У даному випадку це головне. Хочеться, щоб люди працювали на одну ціль, одну мету, щоб було спільне бачення наших дій, щоб не дійшло до роздору в команді. Знаєте, може, вийшло й на краще: у мене з’явилася можливість сформувати таку команду, яку я бачу, і вже не вийде покладати на когось відповідальність, мовляв, такий мені залишили спадок.

Зрозуміло, працівників обиратиме конкурсна комісія – не сама одноосібно із моїм суб’єктивним баченням. Але я особисто буду зважати на професійні якості. Тому що у даній ситуації потрібні суто професіонали. Район великий, відбувається процес реорганізації. Потрібно буде зосередити увагу на хороших фахівцях у сфері права. Надіюся, до цього не дійде, але цілком ймовірно можуть виникнути якісь судові тяганини при передачі установи чи майна і т. п.

– Хотілося б більше дізнатися, як будете ділити майно у всіх шести колишніх районах області? У Теребовлі, як доводилося читати у ЗМІ, навіть адмінприміщення районної ради «розпаювали» між громадами.

– Ні, ми цього робити не будемо. Думаю, що діятимемо відповідно до норм, передбачених законом про місцеве самоврядування, Бюджетним кодексом України. За усіма нашими рішеннями стоять люди. Нас більше бентежить їхня доля. Від майна не відмовиться жодна громада, а ось утримувати установи бажаючих буде мало. Бо це відповідно зарплати, комунальні послуги, велика відповідальність по захищених статтях. Тобто більша проблема буде полягати не в передачі комунального майна, а комунальних установ.

Завтра (наша розмова відбулася у понеділок, 15 грудня – Ред.) буде ухвалюватися Державний бюджет України на 2021 рік. Від цього й будемо відштовхуватися. Чи зможуть районні ради утримувати ці установи, чи змушені будуть передати їх громадам і ще й просити у цьому. Оскільки не хочеться оптимізовувати працівників, скорочувати їх. Протягом останніх років тільки й чуємо про це. Кидаємо гучні гасла, що не хочемо, аби наші люди не виїжджали за кордон. А що їм залишається, коли немає тут роботи?

– Яким Вам бачиться процес завершення децентралізації?

– Мені здається, ми вже підходимо до цього. Громади створені, центри визначені, перспективний план формування кожної області затверджено. Ним передбачено, які саме населені пункти будуть входити у ті чи інші громади. Що іще залишилося? Передати їм комунальні установи і майно. Надіємося на взаєморозуміння з громадами. Зараз головне не демонструвати, хто правильніше думає, потрібне розуміння один одного: громад з боку району і навпаки. Тож процес децентралізації завершиться тим, що ми зараз і будемо робити. Це, повторюся, передачею комунального майна, установ і відповідно всіх повноважень й обов’язків з управління ними територіальним громадам.

– Якою буде співпраця з 22 громадами, що входять у новоутворений Чортківський район? Чи у вас уже не буде прямих стосунків?

– Я б так не сказала. Ми всі один від одного залежні: громади від нас – ми від них. Оскільки наразі багато установ є районними, комунальними, громади несуть нарівні з районом відповідальність за їхнє функціонування. Ми не можемо відмовитись обслуговувати людей, мовляв, ви не наші. Вони всі наші. А громади повинні розуміти: щоби їхні жителі отримали належні послуги – медичні, освітні чи культурні, вони мають активно долучатися до процесу співфінансування. Ми всі зараз пливемо в одному човні.

– Чи була у Вашому житті людина, яка на Вас сильно вплинула?

– Якщо чесно – не знаю. У житті спираюсь на принцип ні на кого не бути схожою. Стараюся створювати такий образ, щоб хотіли бути подібними на мене. Немає у моєму житті, напевно, такої людини, на яку я хотіла б рівнятися – політика чи там ще когось… Звичайно, є люди, в яких бачу якості чи риси, які хотілося б перебрати собі. Але сказати, що якась людина чи особистість сформувала і вплинула на мене – не можу.

– Ви коли-небудь на своєму шляху відчували дискримінацію лише через те, що ви – жінка?

– Та ні, навпаки. Якщо говорити про перспективи формування моєї команди – одне жіноцтво прогнозується. (Сміється).
Направду ніколи не відчувала на собі якоїсь дискримінації. Не пригадую, щоб хтось звертав увагу на те, що не можу обіймати ту чи іншу посаду чи займатися тією чи іншою діяльністю, тому що я – жіночої статі. І я якщо чесно, ніколи не хотіла цим користатися, оскільки жінкам в якійсь мірі, думаю, навіть легше.

– Цікаво, які якості Ви цінуєте у людях насамперед?

– Чесність. Людяність. Справедливість.

Мій життєвий принцип: якщо є така можливість – старайся допомогти людям. На якій посаді я б не була – завжди намагалася чимось допомогти.
Звичайно, не все від тебе залежить. Ти не можеш вирішити всі проблеми, які є у світі. Але все, що залежало від мене – завжди прагнула докластися до того, щоб був позитивний результат.

Як говорив мій попередній керівник – Копичинецький міський голова Павло Степанович Лосик: незалежно від того, яку ти дасиш людині відповідь – позитивну чи негативну, для тебе має бути головним, щоб вона вийшла з твого кабінету задоволеною.

Павло Степанович є для мене людиною з великої літери. З нього у мене сформувалося бачення того, яким треба бути по відношенню до людей. До нього зверталося багато містян за консультацією. У нього ніколи не було зачинених дверей. Жертвував своїм часом, щоб допомогти іншим.

Стараюся бути чесною з людьми, виходити зі своїх власних можливостей, ніколи не надіятися на когось, лише на себе. Завжди розуміла, що за власні вчинки та власні поступки доведеться відповідати.

– Розкажіть трохи більше про себе, своє хобі.

– Усе своє свідоме життя проживала в Гусятині. Навчалася у Львівському національному університеті ім. І.Я.Франка за спеціальністю «правознавство». Після закінчення вишу працювала за фахом. Розпочала свою діяльність у Копичинецькій державній нотаріальній конторі на посаді консультанта державного нотаріуса. Там сформувалися ті професійні якості і риси, які мені зараз притаманні. Після того працювала в Копичинецькій міській раді на посаді спеціаліста-юриста і доросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу правового забезпечення.

Про хобі – стараюся розвивати себе як фахівця у сфері права. Перед тим, як іти на цю посаду, складала іспит на адвоката, подумувала перейти у приватну сферу. Але так склалося, що державна сфера мене не відпускає, потрібно далі продовжувати служити людям.

Люблю подорожувати, пізнавати світ. Що заробляла, старалася віддавати на враження. Ніколи не шкодувала коштів на подорожі та книги. По мірі можливостей намагалася побувати в різних країнах. Зараз пандемія коронавірусу, нова посада. Не до подорожей…

– І наостанок, як би Ви себе охарактеризували кількома словами?

– Гм… Хотілося б, аби про мене це сказали інші. Але гаразд, скажу так: я – людина цілеспрямована, комунікабельна, готова до діалогу, відкрита до співпраці з іншими людьми. І цього хотіла б по відношенню до себе від інших…