Виклики сміливої нетиповості
Джерело: RvNews
Для якогось читача із першого абзацу казки стане зрозуміло, що логіка природи населених тут істот порушена кардинально. Наприклад, чи може кріт народитися на поверхні землі, і саме так, щоб його побачило сонце та змінило тваринці колір хутра на жовтий?
Але Олена Медведєва робить виклик, своєрідно витлумачуючи генеалогію кротика. Все можливе у казці як творі-фантазії, і спроби приміряти її образи до однолінійної і однозначної реальності не мають жодного сенсу.
Сміливість – це і є виклик.
І саме він зумовив жанроутворюючий зміст цієї казки.
Схоже, що авторка без вагань зобов′язалася виконати важке завдання, вклавши мрії про небо у свідомість персонажа, здатності якого (хай навіть за мірками казки) не зовсім співпадають із дитячими приземленими уявленнями.
Такий незвичний образ невгамовної істоти мав би вимагати від письменниці нанизування (з точки зору буденної логіки) набору дій, відповідних до походження героя. Та сталося зовсім інакше. Несподіваність і парадоксальність тут склалися у переконливі картини, і таким чином об′єднано нескінченні вірогідності в єдину бажану ефемерну реальність.
Проте, не виключено, що батькам, які читатимуть чи коментуватимуть цю казку дітям, доведеться все ж пояснити: реальний прототип крота живе під землею. Але ось з′явився на світ незвичайний із цього роду, який вирішив змінити свою долю, вирватися із середовища братиків та дістатися туди, куди їм, сліпим від народження, неможливо. Та вони й не хочуть, бо не прагнуть змінити своє призначення – їм аби прокладати підземні ходи…
І це перший урок про те, як варто наважитися на вчинок.
Йти наперекір всьому! Кротик Матіс прагне чинити щось корисне, йому вже не цікаво бути землерийком (неологізм авторки). Він не чекає майбутніх сприятливих обставин і чужої допомоги, а сам хоче надати собі таку можливість – так виникла ідея створити свою територію добра: метрополітен у горах. Авторка вказує на місце реалізації проєкту тому, що має на увазі бажання Матіса зробити зручним, безперешкодним спосіб подолання відстаней там, де це неможливо на поверхні. Тобто, він не шукає легкого шляху…
Необхідність набуття знань для реалізації задуму підкреслена відвідинами Матісом бібліотеки – середовища, де обов′язково зустрінеш таких же допитливих, жадібних до науки, як сам… І справді: йому пощастило, що там побачив голуба-пілота Інувія, який навчається у льотній школі.
І це ще одна вказівка на новелістичний розвиток карколомних подальших подій.
Відтак введено у сюжет пригоди творчої думки Матіса, і цим показано, що мета досягається нелегко, – іноді на шляху до неї треба змінювати наміри й ідеї. Демонструючи таку гнучкість, Матіс завойовує симпатію: від думки про свій метрополітен у горах переходить до конкретної спроби «рити» його в хмарах, і нарешті споруджує його високо-високо в небі. Тепер звідти диво-потяг постачає на землю для дітвори у червоному, жовтому, помаранчевому, фіолетовому і зеленому вагонах таких же кольорів порції морозива.
Так поетапно реалізовується його намір розмістити у небі метрополітен як шлях для трансляції добра.
Отже це – спритність, з якою можна досягнути мрії.
Письменниця винахідливо дарує читачам можливість відчути радість відкриття: наприклад, про причини випадання… снігу. Її версія збуджує асоціації про красиве і корисне в житті: з′ясовується, що сніг – це своєрідний борошняний туман або залишки борошна, яке спадає із неба. Воно трохи випурхує із тендітних лапок метеликів, які у своїх хмаринкових оселях замішують тісто для сонячного печива.
Й інше відкриття: виявляється, що легкокрильці, тобто метелики, зимують на… хмаринках.
Працюючи над художнім характером головного героя, Олена Медведєва не відійшла від принципу впізнавоності: Матіс всім цікавиться і прихильний до знайомства й дружби. Тому всі йому відповідають так само приязню і допомагають. Метелик Тюн, наприклад, ретельно підсобляє Матісу, який на ватмані вимальовує проєкт метрополітена. Не розуміється в цьому крилатик, однак хоч якусь роботу виконує – найпростішу – витирає «гумкою випадкові та необережні сліди олівця».
Це – про вдячність, яку відчуває Тюн до Матіса за те, що той визволив його із хитромудрих сітей, сплетених павуком.
Як письменниця Олена Медведєва подбала про щільність свого прозопису, щоб лаконічно показати дії і діалоги героїв. Для цього доречно використовує промовисті деталі, що збагачують розуміння причнно-наслідкових зв′язків у зображених епізодах. Чи випадково, наприклад, Матіс і Тюн затанцювали саме тоді, коли небо було зоряне «і вони аж сяяли від щастя»? Могли б «танцювати» і в інших обставинах…
У тому й річ, що зорі тут – уособлення бажань Матіса бути у висотах, зорі нагадали, що ваблять його і здатні прийняти, вони кликали… Цей натяк зрозуміли метелики, які прибули, певно ж, за велінням зірок і підняли загадкове для них створіння на крильцях: «Так Матіос ближче познайомився із небом і вже не боявся висоти».
Отже це – ще про різновид прояву сміливості.
Очевидно, що Матіс став відважним завдяки приязні зірок, а вони в свою чергу від такої переміни тішилися.
У дитячій уяві ця картина викликає захоплення саме тим, що учасників епізоду пройняла одностайна радість, і вона генерує бажання відчути себе у світі цих пригод…
Знову ж таки, це – про тих, хто від задуманого не відступається.
Метелик, вбачаючи у Матісові мрійника, ніби вгадуючи його бажання, захотів допомогти йому і запросив його у світ високості. Він знав, що єдиним засобом, який допоможе дістатися в захмар′я, може бути… драбина. І вони сплели її! Тюн піднявся в небо з такою умовою, що згодом опустить її, аби нею піднявся до нього Матіс. Кротик не дочекався, і вже, було, зневірився у другові... Проте він не знав, що злі комарі її зруйнували.
Та метелик все ж сплів нову драбинку й опустив її, але чорний щур Дал скористався нею і дістався неба, адже хотів у ньому шугати, як летючі миші, хоч знав що літати не зможе, бо пам′ятав давню розмову зі своїм старшим братом, який пояснив: треба з крилами народитися, щоб літати… Проте патологічна заздрість до чиєїсь свободи спонукала його знищити тих, хто живе за її правилами і тому почав з ними розправлятися: через те, що не погодилися на неволю, спалив їхні хмаринкові будиночки.
Ось тоді на землю випав чорний сніг.
Дорослі можуть розтлумачити дітям-читачам, що це нагадує нам 24 лютого 2022 року…
Розкривши природу зла, письменниця, звісно, не оминула феномену кари, який є закономірним у сюжеті: голуб-пілот Інувій із одноплемінцями піднімається у небо, несучи на собі кротика. Там вони згуртовують однодумців і йдуть у бій із щуром та його посіпаками і скидають його із неба сторч головою.
Чи не вбачають дорослі свої смисли у фігурі Інувія та його побратимів-пілотів, чи це не майбутні наші захисники F-16 в руках вмілих українських асів?
Тому ця казка про все, що переживаємо сьогодні.
Втім, зосереджуватися на дорослих асоціаціях і варто, і не варто, тим паче авторка не збирається нав′язувати комусь саме таке прочитання казки. Бо ж тоді це обмежило б дитячий обшир сприйняття, знівелювало б фантазію в осягненні літературних несподіванок. Для маленьких читачів важить послане авторкою оце розуміння: метрополітеном знизу вгору і навпаки передається щастя бути в радості і гараздах.
І ось ненав′язливий дидактичний ефект: відбулося прозріння на висоті – Матіс «переконався, що справжня дружба таки існує. А його родичі-кроти, котрі не вірили в дива, так і залишилися сліпими».
Казкарка і художниця видання Анна Шабалова все зробили для дива…
Наприкінці авторка ще раз (за принципом літературного кільцевого обрамлення) звертається до образу сонячного променя, наділяючи його енергетичною силою, що рухає «ешелон» із морозивом. Вперше промінець проявив свої здатності тоді, коли дав колір кротику, і таким чином підкреслив винятковість цієї маленької істоти, яка стала жовтохутриком.
Поцілунком сонця тоді й було анонсовано незвичайні перипетії нетипового персонажа.
Віктор Мазаний, письменник
Читайте більше на RvNews.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews