Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Завтра, 28-го серпня, суд у справі Стегнея. Чи буде? Що буде?

Висновки з попереднього судового засідання, яке не відбулося

27.08.2018 18:33   Автор : Людмила Марчук
Джерело: RvNews

Коли в столиці на параді, приуроченому 27 річниці Незалежності та сторіччю державності України, гідно марширували наші герої – ветерани АТО, мені подумалося, що серед них міг би бути і Святослав Стегней з Рівненщини. Адже він пішов на війну з новосформованим батальйоном Нацгвардії генерала Кульчицького у 2014-му році прямо з Майдану. У всіх гарячих точках, по яких проходив цей батальйон, він, старший солдат, гранатометник, воював у перших рядах. Стегнея шанував і любив як сина сам генерал-майор Сергій Кульчицький. Його загибель разом з побратимами Слава переживав як втрату найближчих людей. Святослав Стегней має нагороди й відзнаки.

Проте у День незалежності над ними вдома плаче його матір, а 32-річний гранатометник, контужений у 2016-му році під Попасною, продовжує перебувати в жорсткій неволі. Ще після передостаннього липневого судового засідання,  на якому потерпілий К-ко відмовився вважати себе потерпілим і повідомив письмово, що ніяких претензій до підозрюваного й обвинувачуваного не має, після перекваліфікування злочину із зумисного вбивства на хуліганство, рівненського добровольця мали б випустити із Украї́нської психіатричної лікарні з суворим наглядом в Дніпрі, де він перебуває з листопада 2017-го року в одній палаті з неадекватними особами, які скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини і є небезпечними для суспільства.

(Див. останній матеріал на сайті https://rvnews.rv.ua/post/view/1532379056-scho-mae-robiti-sud-koli-poterpiliy-viyshov-z-gri-novi-detali-u-spravi-stegneya; читайте також попередні матеріали автора на цю тему в рубриках «Блоги» та Статті»)

А тим паче, що була у Стегнея, оглядала його на адекватність та наявність розладів комісія від уповноваженого з прав людини й дала висновок, що ніяких психосоматичних розладів у недавнього бійця не помітили і такі люди, як він, що страждають від наслідків контузії, не повинні утримуватися в закладах такого типу. Йому потрібне лікування і матір вже думала-гадала, який заклад для цього краще обрати, щоб сина обстежили й лікували фахівці. Проте не так сталося, як гадалося.

«І не поспішайте, панове, плескати в долоні! Суд ще свою справу не завершив… І попереду ще буде, й буде, начувайтесь! Так просто вашого добровольця ніхто не випустить!!!» – до такого висновку прийшла представник обвинувачуваного в суді Т.Х. Ахмедова, адвокати й усі присутні, хто вболіває за долю бійця, який нині в такому стані, що потребує негайного спеціалізованого лікування, адже може втратити і зір, і слух.

28 липня 2018 р. сторона обвинувачуваного, йдучи на суд, мала очікування, що суд дозволить перевести Стегнея з Дніпра в таку лікарню, де його обстежать і почнуть лікувати. Проте коли суддя Рогозін появився в суді без мантії, одразу стало зрозуміло, що суду не буде. Так і сталося. Суд перенесли на 28 серпня (і це вже завтра!) через відсутність О.С.Полюховича.

Особисто я, особа в процесі стороння, яка просто спостерігає й інформує про те, що відбувається, була неймовірно здивована таким чином прокурора: він пішов у відпустку. Що ж тут такого? – спитаєте ви. Літо ж бо. Люди йдуть у відпустки, беруть путівки на курорти. І я сказала б, що зовсім нічого такого, коли б пан Полюхович про це бодай попередив тоді, коли 28-го липня суддя Рогозін узгоджував графік судових засідань та оголосив про свою заміну. Скрізь же люди влітку йдуть у відпустки, але коли це фахівці на посадах, їх на час відсутності через відпустку має хтось заміняти. Уявляєте собі ситуацію, що хірург не з’явився на призначену операцію, від якої залежить життя людини?

Що ж до прокурора Полюховича, то у випадку Стегнея від нього теж залежить життя людини, доля людини. І тим паче, тут навіть не треба було сильно думати про те, хто замінить Олександра Самвеловича на час його відпустки. У справі вказано, що у цьому кримінальному провадженні працює група прокурорів. Окрім прокурора Полюховича, який є старшим групи, є ще прокурори Рівненської місцевої прокуратури Ігор Григорович Бородавка та Вадим Юрійович Гуменюк. Коли жодного разу ніхто цих людей у суді не бачив, то принаймні у самій справі вони мають бути в курсі. Чом би одному з двох не замінити пана Полюховича? У випадку коли б ці люди діяли згідно закону та ще мали в душі людяність, то так і було б. Адже хто-хто, а вони добре розуміють, що Стегней ні в чому не винен. Суд не довів його вини. Прокурор навіть пальцем не поворухнув щоб представити суду результати експертизи постелі потерпілого К-ка та поставити для думання питання: як же так могло статися, що на подушці К-ка нема живого місця, вся вона посічена, продірявлена осколками. І залізна кружка К-ка вся посічена, а сам потерпілий не має ані подряпини на тілі. Щось тут не так, панове!

Чому цього не беруть до уваги? Чому не беруть до уваги й того, що випливло в результаті публічного допиту на суді екс-жінки Стегнея? Там же відповідь на питання із задачі, а чи були в Стегнея гранати, так і лізе – дитина скаже, що не було! Дитина й бачила – і це не така вже й дитина, а підліток, можна було б і спитати дочку Галини С., яка дивилася на те, що мама разом зі свідком, якого на допит так і не доставили, знайшли в наплічнику дяді Слави? Проте ні. Треба було з’явитися гранатам, вони й з’явилися.  Бо так було комусь треба.

Вже сам потерпілий К-ко після того, як накивав із Рівненщини п’ятами та опинився в себе вдома на Одещині, де йому вже ніхто не загрожує, написав, що він не є потерпілим і не має ніяких до Стегнея претензій, а суд і далі незворушний. Кому так насолив Слава Стегней? Не політик, і, тим паче, не підприємець, у якого є що взяти? Звичайний хлопець. Інтелігент. Книжник. Чесний роботяга, який береться за будь-яку роботу. Патріот, який у перших рядах без вагань пішов на передову.

Чому суд не бере до уваги й усі ті факти, які має право надати й надала представник обвинувачуваного, яка має законне право збирати й надавати суду докази? Чому не бере до уваги два офіційні, передані через канцелярію клопотання представника обвинувачуваного, або ж ті нові факти, які випливли у справі? Представник обвинувачуваного в суді, його матір Тамара Ахмедова долучила до своїх клопотань і листи сина, і приписи лікарів, щоб переконати суд, що психічні розлади вчорашнього бійця-гранатометника пов’язані з контузією, і є потреба в перегляді остаточного діагнозу, що як вердикт тяжіє над вчорашнім бійцем, перекреслюючи йому усе його життя, плани на навчання, завершення освіти й професійну кар’єру.

Ще у випадку, коли розлади вчорашнього бійця-гранатометника пов’язані з контузією, наслідки якої серйозно впливають на стан його здоров’я й можуть призвести до інвалідності – сліпоти й глухоти, треба щоб суд узяв до уваги ці обставини, доклавши до цього ще й його характеристику. Адже не рецидивіст, панове судді, перед вами, а порядний хлопець! Його мати – вдова-пенсіонерка з мінімальною пенсією. У неї вже від думки, що кожен новий день перебування її дитини в Дніпрі, може обернутися для нього пожиттєвою важкою інвалідністю, сивіє не тільки волосся на голові, але й душа.

Чому цього не бере до уваги суд? Колись у радянський судах мала вагу позитивна характеристика людини, яку в чомусь обвинувачують і вона могла пом’якшити вирок, а тут у буцімто демократичній державі вона чомусь до уваги не береться? І зовсім нічого, що адвокат В-ук чомусь проносив цю характеристику на старшого солдата Стегнея з військової частини в кишені до тих пір, поки не «допоміг» запроторити його без документів до Дніпра?

Чому не бере суд до уваги обставину, що Святослава жорстоко побили слідчі, вибиваючи з нього обвинувачення? Диск самої картини побиття, як все відбувалося, Тамара Ахмедова передала суду разом із двома клопотаннями. Реакції на це – нуль. І зрозуміло, чому. Бо в наших судах, коли що подібне трапляється, то свій свого ніколи не підставить. Це зрозуміло. Кругова порука. І порука широка. Диск із зафіксованим відеокамерою побиттям Стегнея ще ж переданий і в СБУ, і уповноваженому з прав людини. І реакції поки що ніякої. Як писав Шевченко: «Ніхто не гавкне, й не лайне – так наче й не було мене». Так і з вчорашнім б доброваорльцем Стегнеєм. Був Славко Стегней (Ахмедов) колись гарним учнем, показував блискучі результати на шкільних олімпіадах, ним пишалася Рівненська гімназія і вся Рівненська область. Був Слава Стегней одним з найактивніших хлопців на Майдані, ходив у сотні біля Парубія. Потім ним пишався і генерал-майор Сергій Кульчицький та пророчив велике майбутнє бійцеві-поліглотові, який добре знає не лише англійську, але й французьку та німецьку мови. Проте все майбутнє скінчилося за одним помахом пера по суті його однолітка – прокурора О. С. Полюховича. На вигляд вони ровесники, й коли б обставини не повернулися так, як повернулися, Стегней також вже міг би бути прокурором, суддею чи адвокатом, адже навчався на юридичному факультеті НУ «Острозька академія».

Проте доля цих двох гарних молодих людей пішла різними шляхами. Один прокурор і легко розпоряджається людськими долями, хоч і не бог, а другий пішов на війну й коли після всього пережитого, у нього не витримала й голова, його без доведення провини в країні, за яку він був готовий віддати життя, вирішили зачинити за такі грати, щоб він звідти не вийшов пожиттєво. А в той же час по всій Україні спостерігаємо в судах масово факти, як за убиту під час ДТП людину, або коли й справді кидають гранати, випускають обвинувачуваних якщо не під заставу, то під підписку про невиїзд, або під домашній арешт.

Минулого тижня вся Рівненщина була вражена, що випустили за заставу сина екс-представника президента на Рівненщині пана Бузинарського. А Костопільський суд випустив під домашній арешт ґвалтівників зі звинуваченням «групове зґвалтування», незважаючи на такі  обтяжуючі факти, як викрадення та спроби вбити. Усе це доведене, але ці хлопці під домашнім арештом в обіймах рідних смакують мамині котлети. Чому ж матері Стегнея не світить таке щастя погодувати сина домашніми пирогами? (Незважаючи на домашнє господарство, огород і все, що на ньому виросло, пані Тамара не може передати синові навіть кілограм цибулі з городу, а про коржики домашнього приготування навіть мови нема. Такі умови. Все треба купити в супермаркеті, тож на посилки синові витрачаться вся її пенсія.) Чому, коли випускають справді злісних порушників закону, хворий боєць АТО має сидіти в установі, яка гірша від будь-якої тюрми (в тюрму навіть щодо передач нема таких заборон)? За віщо? Чим завинив. Матір знає.

«Тому що майданівець. Тому, що добробат. Патріот. Що син свого батька, за вбивство якого в 1990-х досі ніхто не відповів. А ще тому, що прокурор зі слідчими та попереднім адвокатом чимало у цій справі самі такого накрутили, за що у тій країні, де не витирають об закон ноги, як у нашій, вочевидь довелося б відповідати, після чого й геть поміняти професію, – ось що каже мати, представник обвинувачуваного в суді.

Ось чому прокурору в справі Стегнея треба суд максимально затягнути. Ось чому він перед виходом у відпустку залишив клопотання, яке, коли прочитати, то згадується байка Глібова «Вовк та ягня» і мораль, яка з неї випливає: не винен, але винен, бо так хочу я. От Стегней начебто й не винен і злочин, оскільки достатніх доказів того, що хотів позбавити життя потерпілого К-ка нема, та той і потерпілим називатися відмовився, не доведений. Але… «здійснив незаконне переміщення гранати та привів її у готовність, після чого кинув в кімнату, де перебував К-ко Ю. М., внаслідок чого відбувся вибух…» – отака от картина маслом.

Якщо не мав наміру вбивати, то для чого гранату кидав? Потім, якщо К-ко там спав, то як живим і без жодної подряпини залишився? Питань багато, але залишмо. Про це вже багато написано. Головне, що треба сказати, це те, що Стегнеєві й надалі інкримінують злочин: «умисні дії, які виразились у придбанні, зберіганні, носінні бойових припасів» і це за ч.1 ст.263 КК України тягне на кримінальне правопорушення.

Він зловмисник, бо ж порушив «спокій та звичайний уклад життя потерпілого Ю. М. Козаченка». Отже, героєві війни, який так рвався на передову,  ходити парадами ще довго не доведеться. Чуття його не обмануло, коли писав матері: «Я не знаю, чи ще коли тебе побачу…» А вона не знає, що її очікує на суді завтра. У прокурорів відпустка вочевидь довша за місяць. Та й відпочивають не на Басовому Куті. Вона ж на кеожен суд позичає гроші і на проїзд із села Курозвани до Рівного і з телефону через одиничку мені телефонує через відсутність коштів. Така рівність.

Чи вірить прокурор у карму? Мабуть, що ні. Інакше б боявся осудити людину неправедно.   


Читайте більше на RvNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews