Цей пост буквально змусила написати мене побачена в Інстаграмі фотографія. Там невідомий мені автор (чи може й відомий – не пам’ятаю) зазнимкував велику купу ковбаси та шинки з підписом: «Пасха! Христос Воскрес!». Як православний священик, я  дуже не хочу, щоб наше свято асоціювалось у людей винятково з ковбасою та обжерством. Це ще гірше, ніж з кролями, зайцями чи яйцями. Великдень – це взагалі не про ваш шлунок.У Велику Суботу, коли я вже кропив принесені харчі, то кажучи проповідь і вітаючи людей, у кінці зупинявся й показував пальцем на кошики  кажучи: ви думаєте, що Пасха це те, що ви там принесли? А це не так. Пасха це ось – і далі я показував пальцем на Плащаницю, гріб Спасителя покладений в центр храму…

Православній Церкві для того, щоб і надалі залишатися Стовпом і Твердинею Істини треба поступово, але впевнено відмовлятися від пануючих у нас язичницьких рудиментів. Найбільша небезпека їх у тому, що вони відволікають увагу, крадуть наші ресурси, які мали б використатися на найголовніше.

Головним святом церковного року є Великдень. Він не входить у число найбільших 12-ти свят, бо є «святом над святами» та «торжеством торжеств». Цей день не поруч, а «над» усіма святами. Усі інші дні року, а відповідно, вся духовна робота віруючих готують нас саме до свята Пасхи, незалежно від того, який місяць на календарі.

Тим більш, сенс всього Великого посту – (Чотиридесятниці та Страсного тижня) саме в тому, щоб стати нашою духовною школою, готуючи до повноцінного життя, життя у всій його повноті, яке стає відкритим для нас саме в момент Христового Воскресіння, у час тієї благословенної ночі.

Найбільший і головний день року – Свята Пасха. А найбільш важливий момент у ньому – можливість прилучитися до Воскреслого Спасителя. Яким чином? Через прийняття Найсвятіших Тіла та Крові Господніх у Таїнстві Євхаристії!

Догматична свідомість Церкви з древності несла ідею, що лише Причастя здатне онтологочісно змінити нашу природу, зцілити, освятити та обожити її. Саме тому, відповідно, й всі інші богослужіння добового кола Православної Церкви (а їх є аж 9) готують собою людину до причастя св.Дарів.

Так як всі свята готують нас до дня Пасхи, так і всі відомі нам служби прямо чи опосередковано готують нас до св. Причастя. Отже, найважливіший момент церковного року – св.Причастя в ніч Великодня.

А що ми маємо зараз? Тепер, центром святкування Великодня стало освячення пасочок, крашанок і м’ясної поживи. Узагалі, в ідеалі християнський піст – це те, що подобається християнам. Це час весни духовної, а не час мазохізму та тортур. Віруючим людям у багатьох випадках, дійсно, може бути складно, незручно долати свої пристрасті, але це зовсім не найгірше, що може з нами трапитися. Нас мучить не життя за порадами Церкви, але власні пристрасті та гріхи. А піст якраз і є тими цілющими ліками, які хоч іноді можуть видаватися гіркими, все одно дієві та можуть порятувати нас. Ми чекаємо Пасхи не тому, що можна їсти ковбасу, а тому, що «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував».

Що це означає?

Христос Воскрес із мертвих – Ісус Христос був убитий, помер, але знову ожив на третій день.

Смертю смерть подолав – Своєю смертю Христос подолав, переміг нашу смерть. Раніше всі люди йшли в пекло, бо природа людська була пошкоджена гріхом. Нині цей недолік виправлено. Кожен, хто забажає, може осягнути Царство Боже. До Воскресіння та Смерті на Хресті такого не було й бути не могло.

І тим, шо в гробах – життя дарував. – “Ті, що в гробах”, – це не тільки і не стільки наші померлі предки, як усі ми, – кожен із нас. Без Христа ми перебуваємо в гробах власних пристрастей і гріхів. Ці пороки щодня вбивають нас усе більше й більше. Це ми мертві. Мертві як Адам, який прожив 930 років без Бога. Його тіло було живим, але дух – сконав у момент, коли він порушив заповідь Божу. Лише приймаючи Воскресіння як особисту духовну реальність та прилучаючись, причащаючись Його ми перероджуємося та самі воскресаємо в Життя Вічне.

Народні, старі язичницькі традиції можуть залишатися в церкві, якщо вони допомагають розповідати нам про Бога іншим людям, язичникам і не християнам і роблять наше життя ще повнішим. Наприклад, це колядки, дні деяких церковних свят чи традиції освячення, благословення багатьох речей чи продуктів. Це чудовий бонус до нашого, вже існуючого, здорового християнського життя. Однак, коли освячена верба заміняє Сповідь, а ковбаса – святе Причастя – не потрібно нам таких традицій!

Звичайно, деякі традиції буквально створюють «імідж» (зовнішню картинку) християнських свят і без них ми вже не уявляємо ті чи інші свята. Однак, вони не можуть і не мають права підмінити собою справжній богословський сенс наших празників. За кожною палітуркою повинна бути книга зі своїм змістом. Порожня книжка, хоч і з найкращою обкладинкою, нікому не цікава.

Якщо більшість людей, присутніх на Великдень у храмі, прийшли туди не для причастя, а тільки  щоб посвятити кошики – наша місія провалена. Ми потерпіли фіаско. Ми дійсно перетворилися на комбінат ритуальних послуг, який за певну плату надає обрядові послуги населенню: хрещення, вінчання, похорон, освячення предметів і страв. У таких випадках від людей нічого не вимагається, окрім грошей. Суто економічні стосунки. Ти мені – я тобі, і всі щасливі.

Не треба бути надзвичайно спостережливим, щоб побачити й зрозуміти просту річ. Люди, яким не потрібне причастя у Великодну ніч, зазвичай навіть не постили. А тому, благословення священика на споживання принесених у кошику страв взагалі не потребують. Це всього лиш зовнішній обряд, народна чи сімейна традиція. Бо щоб «розговлятися», перед цим треба говіти. Щоб воскресати з Христом, треба бути з ним і на Голгофі. Щоб радіти нині біля порожнього гробу треба плакати з ним на Страсному тижні.

Який тут вихід? Я зовсім не пропоную людям раптово відмовитися від наших давніх поганських звичаїв, які міцно вкорінилися в наші свідомості. Зрештою, як показує досвід церкви, це в принципі не реально. Але, реальним є інше. Якщо всі священики одночасно будуть навчати ввірену паству здоровим речам, то, дасть Бог, за яких десять-двадцять років наші «яйцепоклонники» та «ковбасобогомольці», може таки й стануть християнами. Багато людей інтуїтивно відчуває лукавство такого варіанту благочестя, «страха ради юдейського», а тому, вперто, роками чекають на те, щоб у рідному храмі нарешті почали проповідувати правду про Великдень.

“Отже, очистiть стару закваску, щоб бути вам новим тiстом‚ бо ви — безкваснi, адже Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений.⁸ Тому святкуймо не зi старою закваскою, не iз закваскою злоби та лукавства, а з опрiсноками чистоти й iстини”. (1 Кор.5:7-8)