Історія космічної експозиції в Почаївському історико-художньому музеї сягає того часу, коли радянська комуністична влада всіляко намагалася закрити шлях до всесвітньовідомої Свято-Успенської Почаївської лаври. Гоніння з переслідуванням паломників, ув’язненням монахів та погромами посилилися в 1960-х. Є свідчення, що 1958-го, як попередження, в лаврі над Свято-Троїцьким собором було явлення Божої Матері в чорному одязі та з чорним омофором у руках.

Після невдалих спроб ліквідувати монастир прибічники тоталітарного режиму вирішили розвивати атеїстичну пропаганду. В одній із відібраних у монастиря будівель створили музей атеїзму, на який не шкодували величезних коштів. Хоча й це виявилося неефективним. Після нав’язаних екскурсій, люди однаково йшли молитися в лавру. Саме на підґрунті музею атеїзму й постав теперішній Почаївський історико-художній музей, набувши протилежного значення, але експонати залишилися. Міститься він теж у іншому приміщенні. Серед сорока тисяч експонатів, а це — великі колекції сакральних пам’яток, частину яких музейники повернули в храми, коли вони знову відкрилися, стародруків, живопису, документів, предметів побуту, майже 700 — представлені в експозиції «Людина і космос». Тут можна побачити макети космічних станцій, першого штучного супутника натуральної величини, місяцехода, справжні скафандри, спеціальні робочі костюми, систему водозабезпечення в умовах невагомості, їжу та предмети побуту космонавтів, фото з автографами Терешкової, Берегового, Попова.

У музеї бувають не лише туристи. Тут проводять тематичні уроки для школярів, — розповідає «Дню» директор Почаївського історико-художнього музею Алла Алімова, вмикаючи макет Землі, який починає світитися: «Одне, коли вчитель на уроці пояснює будову планети, а інше — побачити». На макеті відображені гори і рівнини, внутрішня будова Землі, атмосфери і навіть швидкість вітрів та рух космічних хвиль на землю. «Це наочне приладдя, що дітям дуже цікаво, — зазначає Алла Дмитрівна. — Вони це розглядають і ставлять багато запитань».

Згідно з інструкціями, чіпати експонати заборонено, але іноді працівники музею роблять винятки. «Дітям цікаво фотографуватися. Ну, як вони можуть сфотографуватися «з космонавтом Володимиром Ляховим» (саме його скафандр зберігається в музеї), не обійнявши або не взявши за руки? Або ж коли до музею завітав француз, то був просто неймовірно вражений. Через перекладача ми все йому пояснили. Він почав дуже просити, щоби його сфотографували в кріслі-катапульті. Коли ми це зробили (закрили його, прив’язали та сфотографували), він був у захваті, мов дитина».

Макети першого штучного супутника та місяцехода «Луноход-2» спеціально виготовили в Москві. Зокрема «місяцехід» обійшовся в дев’ять з половиною тисяч радянських карбованців. Тоді стільки коштував автомобіль. Цікавими є макети орбітальних станцій «Мир», «Салют-6», що була першою в історії космонавтики орбітальною станцією, вантажного корабля «Прогрес», першого у світі пілотованого космічного корабля «Восток».

Беру в руки костюм космонавта на свинцевій основі. Зауважую, що досить важкий.

«Коли космонавт виходить у відкритий космос, то його одягають під скафандр. Цей костюм захищає від радіації», — пояснює Алла Алімова. Ось так у глибинці можна чимало дізнатися про історію космонавтики, побут людини в космосі.

Підходимо до вже згаданої катапульти — стартово-амортизаційного посадкового крісла з космічного корабля «Союз». Це теж — оригінал. «Як ви бачите, — каже Алла Дмитрівна, — космонавт займав горизонтальне положення. Це найоптимальніша поза при старті і посадці, щоби не зашкодити внутрішнім органам. Виготовляли крісла-катапульти індивідуально для кожного космонавта».

Серед експонатів — величезна колекція значків, портрети космонавтів. «Свого часу Тернопіль і болгарський Слівен були містами-побратимами. І коли болгарський космонавт Георгій Іванов і радянський космонавт Микола Рукавішніков разом здійснили політ, то це була сенсація тому, що болгарин побував у космосі в складі спільного екіпажу. І от, коли болгари приїхали в 1980-х роках до Почаєва, вони навмисне привезли музею атеїзму в подарунок килим ручної роботи з зображенням двох космонавтів», — розповідає Алла Алімова. Нещодавно колекція портретів поповнилася. Почаївська художниця Валентина Сімащук написала портрет Леоніда Каденюка. Так музейники готувалися до зустрічі з першим космонавтом незалежної України. Він мав приїхати в травні цього року. «Працювалося над портретом дуже легко, — розповіла «Дню» пані Валентина. — Причому якраз у той період, коли він раптово помер. Почала писати портрет, коли Леонід Каденюк ще був живим. Прочитала його біографію, передивилася всі його фотографії. Мені він був цікавим як особистість. Шкода, що не познайомились. Не встигла. Гарна була людина. Шкода».

Працівники музею все ж таки сподіваються на зустріч із командою Леоніда Каденюка. Мріють мати в експозиції його особисті речі. Наразі є його книжка «Місія — космос» із автографом. «Те, що для нас буденне і на що ми не звертаємо уваги, в космосі виконує відповідну роль. Якщо не пристосуєшся, не пройдеш відповідні тренування на Землі, то там, фактично, потерпиш фіаско. В космосі мусиш працювати чітко, зосереджено і тільки так, щоби виконати завдання. Це все дуже гарно описує в своїй книжці «Місія — космос» Леонід Каденюк. Я не могла відірватися від неї», — ділиться враженнями директор Почаївського історико-художнього музею. 

В установі працюють над поповненням своїх «космічних фондів», співпрацюючи з іншими музеями. Інформація про Почаївський музей увійшла до путівника, що розробляє Житомирський музей космонавтики імені Сергія Корольова, як про такий, що заслуговує на увагу туристів. А завітати до музею варто не лише, щоби «опинитися в космосі», бо саме так сприймається експозиція, завдяки художньому оформленню. Ви також дізнаєтесь про минувшину Свято-Успенської Почаївської лаври, про її святих, перебування там українського генія Тараса Шевченка, про людей, які творили історію свого маленького волинського міста, знаного в усьому світі. До речі, про Почаїв і його славних вихідців йдеться у фундаментальному виданні наукового працівника музею Рити Квач «Світочі Почаєва», що побачило світ майже на шестистах сторінках.