Андрій Підлужний – метр пісні, композитор, музикант, режисер, співак... (перелік можна продовжувати). Він виявився не лише цікавим співрозмовником, а й доступною людиною і дуже відвертою. Незважаючи на те, що вже багато досягнув, під час розмови з ним складається враження, що знайомі багато років. Андрій не любить, щоб  йому співали дифірамби.

Андрій Підлужний народився 2 лютого 1974 у Тернополі. Заслужений артист України, Почесний Громадянин міста Тернопіль, Гордість Тернопілля, український співак, композитор, музикант, телеведучий, продюсер, лідер гурту «Нічлава» та колишній учасник гурту «Скрябін». Автор пісень, які виконують Тоня Матвієнко ("А може ти...", "Мавка"), Тіна Кароль ("Ніжно", "Не дощ", "Шукай мене", "Закрили твої очі"), "Скрябін" ("Мовчати", "Спи собі сама"), пісні "Вставай, Сонце". Має особисту зірку на "Алеї слави" в Тернополі.

- Андрію, нещодавно відбулась прем’єра твого кліпу «Вовки». Це як міні-фільм, в якому поєдналась і драма, і детектив, і трохи містики.

- Так, ти права, це справді вийшов як міні-фільм, моя історія, яку я хотів розповісти глядачам. Вовк насправді має особливе значення у наших пращурів. Вовками ще називали характерників–одинаків, які володіли особливими магічними здібностями. Вовк – хижак, але це мудра тварина, яка ніколи не нападає першою. Цей образ і надихнув мене на створення пісні, а згодом і кліпу. Знімали ми його в наших краях, у величному та містичному Збраразькому замку. Ми вперше зняли роботу у новому сучасному форматі 4К, тобто це і перспектива на майбутнє. Велике спасибі компанії Андрію Шліхті та його дружині Тані з продакшину «NEOLINE» за титанічну працю та чудові зйомки!

Родзинкою кліпу був – ретро-авто «Ягуар», яке ми використали у кліпі. Він був подарований американським президентом Ніксоном Леоніду Брєжнєву, потім Щолокову, а згодом авто якимось чином потрапило до Щербицького, а вже той передарував його одному з голів Тернопільської області. Так воно потрапило до Тараса Демкури, який погодився надати авто нам для зйомок.

Спеціальне плаття для головної героїні пошила відома тернопільська дизайнерка Лідія Яніцька. Хутра та шкіру презентував турецький колега Ердал з Феррізо. Юля Квятковська робила зачіски на пару з дівчатами з Бюті Клубу.

Величезна була підтримка від очільників міста і просто знайомих та друзів!

- Серед акторів кліпу – і співаки Сашко Алєєксеєв, Ірина Новомлинська, родом з Тернополя...

- Чому я задіяв багато акторів? Є таке золоте правило шоубізнесу – мінімалізуй кількість людей в кліпі для того, щоб в першу чергу звернути увагу на себе. Я таким не страждаю.

Гриця Драпака з його неперевершеним, драматичним та містичним голосом. Юра Гнатишин – відомий наш шоумен і ведучий. Ігор Хомко був задіяний – це  красивий чоловік із спортивною статурою. Юра Федуник – багатодітний батько, товариш і бізнесмен! На пару з Андрєм Гуралем одним з найкращих аранжувальників України та учасником гурту «Нічлава» мають 8 діточок. В Юри дві донечки і два синочка, а в Андрія чотири хлопчики! Андрій Левченко – молодий талановитий і креативний режисер, Сашко Алексєєв –боєць, актор, співак. Я спеціально брав людей, різних професій… щоб показати..що в кожного з нас є бажання і шанс себе показати і проявити і потрапити на ТБ!) До речі, Ірина Новомлинська, тепер одна з учасниць гурту "СЕЛФ", в останній момент приєдналась до нашої команди. Спершу на роль планувалась учасниця багатьох конкурсів краси Марта Резніченко. Проте для зйомок такого кліпу, де їй мала належати роль такої собі досвідченої жінки-спокусниці, Марта виявилась надто юною і ніжно. Вона дуже ефектно виглядала на фото, а в реальності коли прийшла, я зрозумів, що вона дуже юна для такої складної ролі. Іринка врятувала ситуацію, за що я їй щиро вдячний! Також мене приємно здивував Сашко. Коли в житті він тихий, спокійний, то тут постав агресивним коханцем.

Я окрім своєї ролі, виконав і роль режисера у кліпі. Хоч це і не далеко не перша режисерська моя робота, але, думаю, для багатьох – так, нехай це буде дебют.

- Ти створив музичне оформлення до фільму «Король Данило» Тараса Химича, а саме саундтреком до стрічки є твоя пісня «НАВІКИ». Як тобі працювалося?

- Мені було дуже цікаво… Історія нашої держави... середньовіччя… Ця композиція – це як відкрита рана. Тут і моє, особисте. Кажуть час – хороший лікар, але поганий косметолог. Той хто згадує минуле – ніколи не побудує майбутнє!  Тому тепер я весь в нових піснях і проектах! Я свою роботу зробив більше ніж якісно!

Щодо мого кліпу «Вовки», ще хочу додати , що прем’єра відбулась  у Тернополі на Вечері великих прем’єр – «Прайм-тайм» Ми з друзями зробили красиве шоу і такі проекти будем продовжувати далі.

Чимало моїх пісень дали старт багатьох артистам. Наприклад, Тоня Матвієнко «А, може Ти», з Тарасом Мельником співпрацюємо, Сашкові Алексєєву допоміг записувати вже другу пісню. Працюю з Юлею Думанською, Володею Трачем.

Я не підпускаю зараз до себе людей, тому що мені це зазвичай дуже дорого коштує, особливо жіночої статі.

- Якісь події в твоєму житті трапились, що ти прийшов до таких висновків?

- Ну звичайно...

- І що тоді, серце Андрія Підлужного зараз вільне?

- Я навіть зараз про це не думаю, чесно. Хтось десь може подобатися. Я колись собі малював таку картинку. От я повертаюся з роботи ввечері і бачу нічний магазинчик. Я от, хочу яблук. Підходжу, а там все найкраще за день розібрали, залишилилось все таке надгризене, надбите. Я теж неідеальний, але поки в мене от якось так. Багато з тих, хто мені подобався – вже заміжні чи мають хлопців.

- А от той випадок, про який ти писав у Фейсбуці, що ти прийшов у магазин і там за нове пальто двоє продавчинь попросили в тебе поцілунок. Це справжній, невигаданий випадок?

- Це справжній гумористично-невигаданий випадок (Сміється).

- Багато жінок сприймають тебе як красиву картинку, закохуються у твій образ, не знаючи душі?

- Ні, нічого подібного. Це помилкова думка. В мене шанувальниць як таких зараз взагалі не існує. В Тернополі я б не сказав, що я мегапопулярний. Так, підходять часто, впізнають, беруть афтографи, але багато чомусь вважає, що те, що я зробив – дурничка і навіть ведуть себе зверхньо. Крім того, розумні чоловіки зараз не в моді. Тобто, якщо ти починаєш розмовляти з жінкою красивими словами чи навіть віршами, - звернути на себе увагу зараз таким практично неможливо.

- Я думаю, тобі просто «щастило» на таких жінок...

- Вже вердикт підписаний, що тернополянин. Був би я «кієвскій»... Тай популярність має іншу, я б сказав неприємну сторону, коли тобі дзвонять серед ночі невідомі люди, які невідомо звідки взяли твій номер і мовчать або хіхікають і кидають трубку. Тобто в мене немає зірковості.

- Чимало тернополян і не підозрюють, що ти зараз знову живеш і працюєш тут, у Тернополі. Чому залишив столицю і повернувся?

- Київ мене в свій час дуже зламав, морально. Чому повернувся? Розлучився з дівчиною…Мріяв щось зробити для рідного міста.. Тому і повернувся..

- До Києва, я так розумію, повертатись не збираєшся. А як же – більші можливості.

- Нічим особливим Київ мені не запам’ятався, хоча я прожив там більше 20 років, там багато приїжджих, які шукають кращої долі. Я б хотів, щоби більшість наших талановитих людей, які виїхали до столиці і вже чогось досягли, повертались назад у рідне місто і працювали тут, розвивали його. Якби на той час, коли я починав, було більше технічних можливостей розвивати свою музику, якась фінансова підтримка, я взагалі б туди не поїхав.

Після повернення з Києва і «рейду» по наших телеканалах, я зрозумів, що мене бачать як людину, яка прийшла зайняти чиєсь місце. Хоча в мене є досвід роботи і телеведучого і продюсера і я міг би цим досвідом ділитися. Я знаю і вмію багато чого і чітко знаю як підняти телеканал на вищий рівень.

- Тобто є ностальгія за телебаченням?

- Я розумію, що наші місцеві телеканали мають не надто велике фінансування, їм складно на ці гроші виробляти якісний продукт.

-Якщо в тебе зараз запросили працювати на один з наших телеканалів, ти б погодився?

- Таких пропозицій точно не буде. Я вже своє переходив, перенудився.

Коли у Тернопіль повернувся в 2014-му, пішов працювати у магазин «Енергосвіт» відгукнувшись на пропозицію свого товариша. Я не плакався в подушку, не нарікав на життя. Допомагав товаришу розвивати бізнес. Я ходив на роботу на повний робочий день. Але я собі мав там невеличку гітару. Нові пісні придумував під час обідньої перерви. З мене всі сміялись… "артист батареї продає".

- Тобто тобі це було потрібно на даному етапі життя?

- Айякже! Але я роботи ніколи не цурався… Я ж  звик працювати з дитинства. Колись навіть у колгоспі працював. Моя мама – лікар-кардіолог, пропрацювала більше 30 років на станції швидкої допомоги в Тернопілі, тато – інженер. Вони мене з дитинства вчили працювати. Обробляв льон, садив картоплю, збирав буряки доглядав за кіньми і т.д. Я просто обожнюю село!

Так от там, на своєму робочому місці в магазині я брав маленьку гітару і писав. Саме так народилась пісня «Навіки» (саундрек до фільму «Король Данило» - авт.)

- Важко писати пісні на замовлення?

- А я ніколи не пишу на замовлення. Це вже готові пісні, які почали виконувати на великій сцені. Наприклад, мої пісні, які співає Тіна Кароль – "Ніжно", "Не дощ" - це чоловічі пісні.

- Як ти почав працювати з нею?

- Колись на каналі М1 працював такий хлопець Женя Огір, він був директором гурту «Лєприконси», фронтменом якого був Ілля Мітько – мій незмінний товариш по веденню програм на М1. Ми з ним товаришували. Женя дуже любив мої пісні, ми з ним часто разом співали, грали на гітарі. Він казав, що не може зрозуміти, чому я тримаю їх у шухляді. І от коли він згодом став продюсером Тіни Кароль, а потім і її чоловіком, вони одного разу прийшли до мене в гості, і Тіна, послухавши 30 моїх пісень, сказала: «Берьом всє!!!». 

- Багато людей, які знають твої пісні зі сцени, з телебачення та радіо, але не знають, хто їх написав...

- Тому, що в нас немає культури поваги до автора. В нас здичавіла аудиторія і їй не важливо, хто автор, значення має – хто заспівав. Чимало артистів настільки зжилися з піснями, що їм вони здаються вже їхніми рідними.

Одного разу навіть був такий випадок. Пісня «Вставай сонце», написана давно. Її часто співають діти. На одному конкурсі конкурсант видав: «А зараз до вашої уваги пісня із реклами бензину «Енерджі» "Вставай Сонце". Ну от розумієш!

Взагалі масовій аудиторії зараз музичні смаки диктують 10 людей, які взагалі недотичні до музики. Там само як у Верховній раді сидять 450 депутатів, які вирішують долю 42-мільйонної країни... Якби для мене музика – це були передусім гроші, то я мав вже золоту цепочку чи хреста по пупець (Посміхається).

- Ти взагалі, природжений романтик?

- Судячи по піснях, думаю, що так. Романтичний вовк, причому останній в Україні (Посміхається).

- А сценічні курйози бувають?

Часто. Один з них. Олена Гарбузинська менеджер гурту яка мені завжди допомагає, запостила одну із старих пісень з фестивалю "Мелодія-94". Де ми отримали друге місце, перші були Скрябін, другі ми а треті Брати Гадюкіни. І от за кілька годин до мене купа дзвінків, всі кажуть: «Ну ти й молодець, так признатись, відкрито...». Я не розумів, у чому я зізнався, аж поки не побачив заголовок опублікованої статті:«Гей я, не біда». А мало бути «Гей, а не біда, полюбити козака» (Сміємось разом).

- Крім музики, які в тебе зараз захоплення?

- Я колись професійно займався футболом. Взагалі, якби повернути час назад, я би на певно повністю присвяти себе спорту. Зараз я захопився скандинавською ходою. Само собою – пробіжки у парку Національного Відродження, вуличні тренажери, щоб тримати себе у формі. Ходжу в тренажерний зал. Також  нещодавно зайнявся бойовими мистецтвами.

- І що, тепер не палиш?

- Раніше я міг викурювати по 4 пачки сигарет в день. Кожні 10 хвилин.

- На нервовому фоні?

- Ну ні, це була вже якась така звичка, бути майже постійно із сигаретою. Але одного разу я подивився фільм про Льва Яшина, воротаря номер один. І в нього від куріння почав сохнути палець на нозі, гангрена, і смерть. Це в мене перший був такий дзвіночок. Через деякий час мені випадково розказали, коли їздили з концертами з Тартаком, таку ж історію в одного чоловіка, який палив. Це був другий дзвінок. І третій – коли в мене самого однієї ночі почав боліти палець на нозі... Я кидав поступово, це було непросто, але я це зробив. Шостий рік не палю взагалі, навіть жодних кальянів.

- Який ти у побуті?

- Я абсолютно невибагливий. Навчився добре готувати, коли тривалий час жив сам. Роблю ріденькі супчики, безліч салатів і різноманітних страв.

- Хтось тебе зустрічає, коли повертаєшся додому?

- У мене є кошенятко Буся породи сибірська шиншила. В неї взагалі три клички – Буся, Шуша, Мурчіба. Це дивовижне пухнасте створіння... Часто, коли мені погано, вона допомагає подолати тривоги. І навіть лікує. В мене був такий період, що й серце боліло, зараз цього немає завдяки їй. Вона дуже віддана і ніжна! Розмовляє наче людина!

- Які у тебе стосунки із сином?

- Чудові! Він зараз навчається в Києві в університеті, тому і живе там з мамою, з моєю колишньою дружиною. Жив тут, навчався, поступив туди. Приїжджає до мене на літо.

- Над чим зараз працюєш?

- Зараз ми оновили гурт «Нічлава», в ньому тепер лише два учасники – я та чудовий музикант і аранжувальник Андрій Гураль. Крім того, я працюю над концепцією майбутнього нового кліпу, де планую відзняти ще один замок на Тернопільщині, це вже третій, який ми знімаємо. Першим був Кременецький на горі Бона, потім Збаразький... Третім хочу завершити замкову тематику.

Анастасія Квітковська.

Далі буде...