Цього тижня  у Рівненському міському суді відбулося ще одне судове засідання у справі Святослава Стегнея. І знову пустопорожнє. Адже обвинувачуваний – недавній боєць Нацгвардії Святослав Стегней – вже п’ятий місяць з постконтузійним синдромом без документів і без доведення його вини в інциденті на вулиці Спартака у серпні 2017 р. (там вибухнула граната в кімнаті квартиронаймача гр.. К-ка) перебуває в Дніпровській психіатричній лікарні з суворим режимом. А так званий потерпілий К-ко  на суд знову не з’явився і невідомо де подівся, бо кажуть, що в Рівному його нема. Двох головних свідків (теж квартирантів з кримінальним минулим, як і потерпілий) також не знайдено і на суд не доставлено.

Слава Стегней. Фото з сімейного альбому

Скільки ще за таких обставин тягтиметься цей безглуздий суд, який зайшов у глухий кут? Ніхто з простих смертних того не знає, що собі думають-гадають суддя з прокурором. Мабуть їм вигідно тягти справу до безкінечності. А сльози матері на суд не впливають. Тож на її прохання, як представника обвинувачуваного – віддати сина (якщо він неосудний – то їй на поруки, або ж помістити  вчорашнього бійця в нормальну клініку, а не карального закритого типу) не зважили та знову продовжили термін тримання Стегнея в тому ж таки закладі, де його не лікують, а знищують, як фізично, так і морально – до літа.

Не зважили і ще на одну обставину, дуже і дуже в цій справі вагому.

В проміжку часу між попереднім, березневим і цим, квітневим, судовими засіданнями хтось невідомий передав Тамарі Ахмедовій через інших також невідомих осіб диск із записом сцени допиту Святослава Стегнея слідчими в камері-одиночці рівненського СІЗО 18 серпня 2017 року (диск на визначене місце принесла дитина). Його жорстоко б’ють, він не володіє однією рукою, тримається за ребра, йому не дають спати, над ним глумляться й розпинають морально. І у такому стані – побитого й змученого змушують себе обмовити, зізнатися в тому, що це він кинув гранату буцімто з ревнощів.

Тамара Ахмедова, яка після перегляду цього відео геть втратила сон (їй відомі імена катів її сина), повідомила суду про наявність у неї цього запису, що це проливає світло у справі. Проте записом зацікавився лише представник уповноваженого з прав людини та попросив надіслати диск негайно. А суду чомусь нецікаво. Порадили змученій жінці, яка живе на півторатисячну пенсію, виділяючи з неї на посилки синові, подавати новий позов до суду, наймати нових адвокатів, бо це, мовляв, зовсім інша справа. Не виключено, що вона так само ходитиме по колу, як і ця…

Проте самій Тамарі Ахмедовій, як представнику несправедливо обвинувачуваного її сина-воїна, цей запис тільки підтвердив те, в чому вона й сама була переконана. Їй зрозуміло тепер, чому суд скликали негайно, зразу ж наступного дня 19 серпня 2017 р., а її про це навіть не повідомили. І доводити вже нічого не треба, бо ж обвинувачуваний, мовляв, сам про все зізнався.  Ось чому два місяці по тому її, матері, не допускали до нього на побачення. Ось чому біля двох місяців її не призначали його представником, хоча мали б це зробити зразу ж наступного дня після того, як вона принесла висновок психіатричної експертизи психіатрів з Києва з його діагнозом.

Призначили лиш тоді, коли сина вже вивезли з Рівного.  Вивезли так поспішно, немов викрали. Спершу повезли до Львова, а там, отримавши новий висновок експертизи з додатком до діагнозу слова «хронічна» – у Дніпро. Чому не до Острога чи Тернополя, а саме до Дніпра, в психіатричну лікарню з особливо строгим режимом, звідки з такими діагнозами вже не виходять? Яка така нагальна була в тому потреба, щоб завезти Славу Стегнея якнайдалі від дому? Хіба він за гратами комусь такий небезпечний? Чи так хвилювалися за його здоров’я? Чому так потрібно було, щоб хвороба була хронічна? Повезли без посвідчуючих особу документів, без необхідних речей, одягу. Як бомжа, чи то пак хронічного дурника, який не є особистістю, тобто ніким. Що людина, а що річ – однаково. Якщо й пропаде, то ніхто ні за що відповідати не буде.

При цьому абсолютно бездіяв або ж діяв далеко не на користь свого підзахисного, сховавши від суду позитивну характеристику на обвинувачуваного з його частини та не бажав розмовляти з його представником – матір’ю, не відповідав на відчайдушні її дзвінки приставлений судом адвокат.

Після того, як Тамара Ахмедова таки домоглася усунути його від справи, двом новим адвокатам, яких вона найняла сама, доводиться приходити знову й знову в порожню залу, бо свідки на запрошення до суду не реагують, та й визнаний потерпілим чоловік також на суд не приходить. Невже цей факт нікому ні про що не каже?

Справді чесні слідчі й судді, які ретельно визбирують  всі деталі й нюанси та вишукують свідків навіть у інших країнах, під іншими іменами, знаходять у найнемовірших схованках, щоб оправдати невинну людину – виходить, є тільки в кіно. А в житті, виходить, все навпаки.