Українська держава вустами президента Петра Порошенка попросила Вселенського патріарха про надання автокефалії Українській Церкві. Він звернувся до Вселенського патріарха (він же – Константинопольська православна церква, у світовому православному суспільстві церква і юрисдикція "першого за честю", першого з настоятелів 14-ти незалежних (автокефальних) помісних церков) про надання автокефалії Українській Церкві.

Верховна Рада України голосами 268 народних депутатів схвалила постанову про звернення президента Петра Порошенка щодо автокефалії Української православної церкви.

Фактично автокефалія означає "вищість" УПЦ КП, ніж була досі, рівність її з іншими автокефальними православними церквами. Проте політологи, трактуючи ці події, нагадують, що подібне звернення Україна вже робила неодноразово. Останній раз - у 2016-му році.  Навіть якщо Вселенський патріарх піде нам назустріч, на це підуть роки.

Не всі в Україні розуміють чому держава просить автокефалію. На часті запитання щодо ініціативи про створення Помісної української церкви відповідав  24 каналу професор університету Драгоманова, доктор філософських наук Юрій Чорноморець.

Чому держава просить автокефалію, незважаючи на статтю 35 Конституції України, і чи правильно це з точки зору світського та церковного права?

Держава підтримує прохання єпископату УПЦ КП та УАПЦ. Вимога державної підтримки цього прохання – це давня вимога Константинопольського патріархату. Ще коли владика Всеволод приїздив в Україну, завжди говорив про те, що крім позиції церковної, буде Вселенський патріарх дивитися на офіційну спільну позицію Президента, Кабміну, Верховної Ради.

Цілком вірно, що Україна, як давня православна країна, яка є зараз незалежною, має право на автокефалію.

Цілком правильно, що залежність від Москви – це нонсенс, такий само, якби у нас була єдина армія із Росією – після всього, що сталося, це не можес продовжуватися.

Якщо все-таки якісь єпископи, священики і миряни хочуть належати до Московського патріархату, ніхто не буде їм цього забороняти – ось тут і діють усі норми Конституції про невтручання в церковні справи. Як-то кажуть, якщо хтось хоче собі відрізати носа – це його право. Але при цьому церковники одного патріархату – Московського чи будь-якого іншого, не можуть вказувати, що робити і чого не робити усім іншим патріархатам – Київському чи Константинопольському. Взагалі, свобода просити вищу апеляційну інстанцію православ'я – патріарха Константинопольського – розсудити і винести своє рішення є у всіх, і добре, що деякі цим правом користаються. Держава просить Константинополь, поважаючи православні традиції, чинити суворо у відповідності до того етикету відносин держави, нації, церкви до Вселенського патріархату, який є у цьому патріархаті. Так що тут все чудово.

Якщо у атеїстів, мусульман, іудеїв, протестантів є якісь прохання, держава теж їх підтримує. І робить це практично кожного дня.

Знову-таки, церкви постійно висловлюються на політичні теми. І це не лише захист Батьківщини чи моралі. Це і питання мови, євроінтеграції, заробітної плати, насильства, корупції. Є офіційні звертання Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Так що говорити про повне невтручання церков у життя держави і нації не можна. Конституційне розділення церкви і держави, церкви і суспільства, церкви і школи не заважає існуванню їхньої співпраці, а навпаки, є умовою для такої співпраці.

Усі, хто протестує проти втручання, згадайте, як побитих студентів сховав Михайлівський монастир УПЦ КП і зрозумійте, що є невіддільність церкви та суспільства як факт, з яким варто рахуватися, поважаючи гідність вірних, що належать до українського православ'я.

Чому звертаються до Константинопольського патріарха?

А) Україна – це його давня канонічна територія, яка була надана Москві "в оренду". Умови оренди були одразу порушені, і тому сторони вільні від зобов'язань. Про це є книга Лур’є "Російське православ'я. Між Києвом і Москвою", читайте. Де-факто, Москва вчинила акт рейдерства, і тому у Константинополя була свобода в Україні робити все, що завгодно, заявивши про рейдерство. Відповідно, ця позиція була однозначно основою для надання автокефалії Польській церкві в 1924-му і для прийняття православних у Канаді та США у Вселенський патріархат в 1990-ті.

Б) Константинопольський патріархат є вищою апеляційною інстанцією у православ’ї, а також саме Константинопольський патріарх має право надавати автокефалію будь-де. Є численні звернення українських православних та Верховної Ради щодо застосування ним права надати томос про автокефалію і прохання сприяти подолання розколу.

Константинопольський патріархат вже багато разів із 1992 року виконував прохання Москви почекати, поки Москва вирішить питання сама. Ясно, що Москва за майже 30 років нічого не вирішила, і далі очікувати немає ніякого сенсу. Жодних реальних кроків не було зроблено навіть після минулорічних листів патріарха Філарета та митрополита Макарія до Москви. Отже, у Вселенського патріарха є усі права – як канонічні, так і моральні – на втручання.

Чому позиція протестів МП є аморальною?

Українські православні мають право бути визнаними у світі, проросійські православні мають право зберігати вірність Москві. Вірні МП повинні були б радіти, що "погібающіє у розколі" стануть "канонічними", навіть якщо це буде інша церква, друга канонічна церква в Україні.

Які можуть бути наслідки з точки зору соціології релігії?

Якщо МП не зміниться і продовжуватиме власну політику, то при появі канонічної альтернативи, відбудеться перехід від 3 до 4 тисяч релігійних громад. Якщо ж українські єпископи МП почнуть думати, як українці, то процеси можуть бути ще кращими для України і ще гіршими для Москви.

Чому зараз?

Головною причиною все-таки є не реалізація гасла "геть від Москви!", а внутрішня зрілість українського православ'я. А саме, Київський патріархат – це велика самостійна церква, яка відбулася і як церква, і як українське християнське громадянське суспільство. І вона заслуговує на підтримку держави і світу вже хоча б за своє величезне волонтерське, капеланське, соціальне служіння.