Днями у мережі Фейсбук з’явилося звернення батьків учнів та вихованців Городецького НВК, що у Володимирецькому районі, які занепокоєні  аварійним станом будівлі школи, яка вже почала з однієї сторони осідати, й загрожує зрушенням із місця плит перекриття, що  може призвести до трагічних наслідків.

Фото ФБ

 

Фото ФБ

«Ситуація, яка склалася з будівлею школи, є несподіваною і непередбачуваною, вона вимагає негайних і рішучих кроків для її вирішення. Кожен день наші діти стають заручниками надзвичайної ситуації. І кожного ранку, проводжаючи їх до школи, ми з тривогою чекаємо, чи благополучно пройде там їх період перебування. Тому вимагаємо від компетентних осіб негайного створення офіційної комісії. Проведення обстеження будівлі школи, надання офіційного заключення щодо можливості чи неможливості її експлуатації. Якщо упродовж десяти днів комісія не буде працювати, ми вдатимемось до активних дій, спонукання владних інституцій до вирішення даної проблеми. Городчани, що вчились і проживали в с.Городець, згадайте скільки радісних моментів ми провели в нашій школі, а зараз вона потребує нашої спільної допомоги», – пишуть  батьки.

Фото ФБ

Фото ФБ

Фото ФБ

Мені доводилося неодноразово бувати у цій школі  на заходах, які тут організовувались. Зокрема, найбільш пам'ятним було свято «Городецький автограф».

Фото автора

Городець - ворота Володимиреччини, а у школі діє Поліський літературний музей, де експозиції присвячені Авеніру Коломийцю та Галині Гардасевич

Село Городець можна назвати своєрідними воротами Володимирецького району. Проїжджаючи трасою Київ-Ковель (у народі знаною як «варшавка») з боку Сарн, першим населеним пунктом, що вигулькне на небокраї відразу за лісом, й буде Городець. І якщо звернути з траси вправо й проїхати селом, побачите й школу, яка розташована на вулиці Авеніра Коломийця.

На фасаді школи встановлено меморіальну дошку  знаному земляку, а у школі відкрито  Поліський літературний музей, де зібрано багато відомостей, як про уродженця села – письменника Авеніра Коломийця, добре відомого на Західній Україні в 20-30-х роках XX ст. й тепер несправедливо забутого. Чимало матеріалів  представлено і про поетесу Галину Гордасевич, яка деякий час проживала тут із батьками, про польського письменника Юзефа-Ігнаци Крашев­ського, а також про рівненського краєзнавця і літератора Григорія Дем’янчука, котрий своїми публікаціями зробив поштовх до відродження славного минулого Городця.

 А ще тут зібрана найповніша бібліотечка видань місцевих авторів з автографами, фонд якої постійно поповнюється, адже сюди надходить усе, що виходить нового з друку, існує аудіотека із записами виступів письменників, які сюди приїжджають на свято «Городецький автограф». Цей захід започаткував уродженець села письменник Віктор Мазаний. Завдяки його зусиллям, учасниками свята були лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка В'ячеслав Медвідь, Олексій Дмитренко, Степан Сапеляк, Михайло Слабошпицький, Петро Перебийніс, Анатолій Кичинський, інші українські письменники, які теж ніколи не приїздили з  порожніми руками. Відтак і з кожним роком поповнювалась як  експозиція музею, так і бібліотека школи.

Цікавим для читачів буде те, що літературні традиції у Городці заклав у середині дев'ятнадцятого століття уславлений польський романіст Юзеф-Ігнаци Крашевський, котрий тривалий час тут жив і творив. На приміщенні школи йому також встановлено меморіальну дошку. А саме село має прадавню історію.

Відлуння погоринських городів

За літописними свідченнями, у XI—XIII століттях на мальовничих берегах Горині на місці теперішнього села стояло славне місто, що належало до так званих погоринських городів. Підтвердженням цьому є залишки давньоруського городища, слідів якого не змели з лиця землі лихоліття історії, й нині вони нагадують про велич колишнього поселення. Та трапилося так, що все, створене руками і розумом людським, згинуло у вогнищах князівських міжусобиць та воєн, а відродитися у своїй величі та красі місто вже не змогло.

Упродовж наступних століть Городець був власністю князів Свидригайлів, Гольшанських, Острозьких, Заславських. Та вдалося йому знову заявити про себе лише за часів нового власника - бібліофіла й мистецтвознавця Антона Урбановського. Коли польський письменник Юзеф-Ігнаци Крашевський у 1832 році відвідав панський палац, він був вражений колекцією старовинних полотен відомих європейських майстрів пензля Леонардо да Вінчі «Святий Іоанн» (1495), Рубенса «Оголена жінка в хутрі» та «Благовіщення Богородиці», Рафаеля «Святе сімейство», Роланта Савері «Вихід звірів із Ноєвого ковчега» (1619). Надзвичайно цінною була й нумізматична колекція. Тут зберігалися рідкісні монети й медалі Греції та Риму, різних європейських країн і міст. Можна було побачити єдиний відомий золотий десятидукатовий литовський португал 1562 року із зображенням Сигізмунда-Августа й герба Литви у квітковому орнаменті. Відомо, що нумізматичну колекцію напередодні Першої світової війни придбав Дрезденський музей, деякі картини нині зберігаються в музеях Відня й Варшави. Однак інші екземпляри колекції розпорошилися по світу, й подальша їхня доля маловідома. Добра слава йшла й про величезну бібліотеку, що налічувала понад 20 тисяч рідкісних книг. Особливо вартісними були рукописи на пергаменті, оздоблені мініатюрами з позолотою. Серед них – «Біблія» XV ст. із Нюрнберга, «Католікон» – середньовічна енциклопедія Яна Бальбі, оригінали Литовських статутів XVI ст., історичні твори Яна Длугоша, Мартина Бєльського, Бартоша Патроцького. Доля бібліотеки трагічна. Як згадують очевидці, після грабунку панського палацу в 1939 році, велика частина книг була викинута в річку Горинь – книги пливли річкою чотири дні. І лише окремі екземпляри з екслібрисами князя збереглися і нині перебувають у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського в Києві.

Польський письменник із душею поліщука

«Одержав недавно паспорт, якщо мені вдасться, то поїду до однієї значної бібліотеки, яку хотів би оглянути і взяти від неї користь», – писав до друзів Юзеф-Ігнаци Крашевський. Так село Городець увійшло в долю молодого письменника, воно пов’язувало його з цим краєм, де він брав факти для художньої творчості «безпосередньо з життя».

Автор понад 600 романів та багатьох повістей, серед яких добре відомі «Ярина», «Уляна», «Єрмола», «Історія Савки» та інших, полюбив цей тихий і лагідний край, «смарагдові гаї й золоті ниви», мальовничі річку та ліс. Яскравими фарбами він змальовував поліську природу. Й одночасно стає моторошно від описів тих умов, в яких проживали поліщуки: «Заболочені за звичаєм сіни, де свині місять багнюку, захаращені граблями, заготовленою на зиму лучиною, драбинами, уламками старих сох і борін; із сіней – вхід до однієї-єдиної кімнати з піччю і лавами довкола, темної, тісної, димної, без підлоги. Посередині стіл, діжа-годувальниця, в кутку на лаві під святим образом часом ще дитяча колиска і ткацький верстат. Нічого зайвого, нічого поза найпершими життєвими потребами, жодної пам’ятної речі, жодного почуття, пов’язаного з предметом, тут не знайдеш. Це ще стан напівдикого люду...»

У Городці письменник одружився з сестрою Антона Урбановського, тут народилися його дочка і син. Сюди він приїж­джав ще у 1845-1847 роках. Останній раз відвідав Городець навесні 1850. Крашевський робив замальовки тих місць, де перебував. Зокрема, у Рівненському краєзнавчому музеї зберігається альбом із малюнками українських дівчат у народному одязі, церков, хат, краєвидів. Також кількасот малюнків зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Перш за все його пейзажні роботи мають важливе значення як краєзнавчі першоджерела.

І от від історії – до нинішніх реалій. Дуже віриться, що можновладці почують голос батьків учнів та вихованців села Городець, щоб те, що вже зроблено, надбано, не пропало, не розвіялось світами, як у минулому,  а збереглося й продовжувало жити  та радувати, й діти мали змогу  й надалі вчитися в рідній школі на високих зразках літератури, високого мистецтва слова.  Не будьмо байдужими!