Є категорія людей, у яких поняття «своє – рідне» не обмежується власним домом і родиною. Своє рідне – то ще й мала і велика Батьківщина. Передусім – те місто, в якому ти народився, виріс і живеш. Його вулиці, його парки і сквери, його двори, його архітектурні пам'ятки, його історія, зрештою – це люди, які тут жили і живуть.

До таких людей належить і відома в місті Галина Данильчук - керівник одного з відділів Рівненського обласного краєзнавчого музею, краєзнавець, яка в ряду найкращих знавців Рівного, публіцист і вільний журналіст. Її знають і шанують рівняни, люди різних професій і віку, бо за її плечима десятки нестандартних, неординарних громадських проектів.

Галина Данильчук під час відкриття виставки вулиці Симона Петлюри у Рівному. Фото Л. Марчук

Це вона разом з етнографом Аллою Українець стояла біля витоків «Музейних гостин», це вона запровадила в Рівному виставки і свята вулиць Петлюри, Поштової, Коперніка. Це вона «відкопала» з минувшини цілі династії знаменитих рівненських родин – Носалів, Квашенків, Дзіваків, Куліїв, Молчановських та інших. Це з її ініціативи місто щороку в День Святого Миколая знайомиться із «Золотим сузір’ям», так званими «п’ятидесятниками» – людьми літератури і мистецтва, журналістики й культури, народними майстрами, якими виповнилося півсторіччя і яким є що презентувати на спільній виставці.

Це вона, Галина Данильчук, обійшла своїми ногами чи не усі закутки рівненських цвинтарів, розшукала історичні поховання, сформувала власний каталог і є не тільки знавцем не Рівного, а ще і його некрополів.

Галина Данильчук веде "Золоте сузір'я 2009 р. Фото з архіву автора

Зрештою Галина Данильчук – не тільки музейник. Хоч і не входить безпосередньо до представників журналістського цеху, проте її стилю і її доробку позаздрить кожен журналіст. Галина Данильчук – і репортер з ряду культурних подій з власним упізнаваним творчим почерком, і публіцист. Це її публікації під рубрикою «Рівне у спогадах» на нашому сайті та в інших джерелах, її публічні виступи в ЗМІ, на різноманітних музейних заходах, художніх виставках, презентаціях видань, відкритті меморіальних дощок і пам’ятників, різних зустрічах привертають увагу тисячних аудиторій.

Фото з мережі Інтернет

Її слово завжди вагоме, бо воно виважене, мудре, влучне і доцільне. Обрані нею теми актуальні й не можуть не хвилювати. Книжка Галини Данильчук «Рівне у долях його мешканців» розійшлася за один місяць, за неї мало не билися бажаючі мати її в своїй бібліотечці, за нею й досі питають люди, які хочуть її придбати, тож залишається лише шкодувати, що таким маленьким накладом у якихось півтисячі примірників вона вийшла.  Проте пошуки в цьому напрямку в Галини Данильчук продовжуються і у неї стільки матеріалу, що вистачить на другий і навіть на третій томи цієї книжки.

 Галина Данильчук як краєзнавець і знавець рідного міста, завжди в перших рядах захисників його архітектурних раритетів. Їй як нікому болить варварська бездумна забудова міста, руйнування останніх архітектурних пам’яток, нерідко шедеврів старовини, а найбільше боляче від того, що громадськість Рівного навіть із найблагороднішими й найсвітлішими поривами часто буває безсила проти волюнтаризму тих, у кого є і гроші, і влада.

Галина Данильчук – одна з тих одержимих, котрі щодня просто чесно роблять свою справу, жертвуючи і власним часом, і відпочинком, і повноцінним сном, а затим – і  здоров’ям. Вона робить свою справу, не думаючи про платню, нагороди чи будь-які привілеї для себе.

«Якось я спробувала підняти її «дамську» сумку і одразу поставила на місце: «Галь, ти що туди напхала? Камінців?» У відповідь – загадкова посмішка. Але ж бувало таке, що приносила зі своїх мандрів по місту шматки старої цегли!», – пише на своїй сторінці у Фейсбук про Галину Данильчук її музейна колега й подруга, завідувачка етнографічним відділом Рівненського краєзнавчого музею Алла Українець, дуже влучно називаючи її всюдисущою.

Галина Данильчук - ведуча на  "Музейних гостинах". Фото з мережі Інтернет

Сьогодні Галина Данильчук відзначає 65-річчя, а не віриться, бо її пориву й отакій "всюдисущості" позаздрять і молоді. Привітаймо її з цим особистим святом та побажаймо їй здоров’я й наснаги, щоб і надалі була такою ж дійовою, енергійною, а головне – почувалася щасливою, була внутрішньо осяяна радістю від того, що вдалося зробити і втілити.

Фото з мережі Інтернет

 У нас українців не тільки на Рівненщині, а й у цілій Україні є така хиба: ми не вміємо шанувати своїх кращих людей при їхньому житті. В цьому контексті дуже кортить нагадати музейному та загальнокультурному керівництву, а з ним ще й очільникам міста Рівне: хіба не пора нарешті виконати привселюдну обіцянку п’ятирічної давності (обіцянки прозвучали ще у день 60-річчя краєзнавиці) та таки дати Галині Данильчук почесне звання Заслуженого працівника культури. Хто-хто, а вона заслуговує цього визнання сповна!