Слава Ісусу Христу!

Ваше Блаженство!

Високодостойні владики, всечесні отці!

Дорогі віряни!

Які ж давні та міцні наші корені! Цими днями розпочинаємо відзначати 1030-ту річницю Хрещення України-Русі, а історія нашої державності сягає ще дохристиянських часів. Свято, що наближається –  це свято спільне для більшості українських християн. Ми всі – єдиного Володимирового Хрещення. Ми належимо до унікальної київської християнської традиції. І Господь дав нам одну-єдину Україну. Її велич, перебуваючи на київських пагорбах, передбачив ще апостол Андрій Первозваний.

Особливе місце в українській історії посідає Українська Греко-Католицька Церква. Вона забезпечила постійну комунікацію із західноєвропейською християнською спільнотою. Вона вже багато століть опікується українською паствою. В часи, коли Україна була бездержавною і розділеною між сусідами саме УГКЦ, особливо в часи владарювання митрополита Андрея Шептицького, на основі церковної структури створила прообраз українського національного організму… Священники, їхні сини, їхні онуки цілими династіями формували українську інтелігенцію… 

Ви, Ваше Блаженство, слушно казали про великого митрополита Шептицького як про «етнарха українського народу», як про батька української нації, «дух, думка, молитва якого вийшли далеко поза рамки історичного періоду, в якому він служив Богові і людям».

Наступник митрополита Шептицького – Йосип Сліпий, який народився в цих краях, об’єднав українську діаспору та перетворив її на могутній чинник на шляху України до нашої  незалежності. Переказують, я це почув тут, що в дитинстві, коли він захворів, мама на руках понесла дитя до Зарваниці, довго тут молилася… І сталося чудо зцілення майбутнього Патріарха.

Національне відродження 80-х років минулого століття почалося із відродження УГКЦ. Услід за Церквою з катакомб вийшла і ціла Україна. Українська Греко-Католицька Церква весь період свого служіння, заплативши кров’ю святих мучеників, непохитно відстоює віру Христову та українську державність. 

Я хотів би віддати належну шану кардиналові Любомирові Гузару. Ми всі пам’ятаємо його великим моральним авторитетом і вчителем.

Моя окрема подяка вам усім за велику волонтерську роботу, за ту допомогу, яку ви надаєте Збройним Силам України. Я, як Верховний Головнокомандувач, хочу подякувати і українським військовим, і військовим капеланам, і матерям та дружинам загиблих, які сьогодні з нами спільно молилися. Хочу підтримати людей які залишилися на окупованих територіях, переселенців. На передовій поруч із військовими, ще раз наголошую, стоять священики-капелани, які надають нашим героїчним воїнам духовну підтримку, які моляться за нашу перемогу і мир на рідній землі.

Дорогі прочани!

Десятки тисяч вірних Української Греко-Католицької Церкви щороку прямують до Зарваниці. Прямують день, два, тиждень, пішки, під дощем для того, щоб об’єднатися тут у спільній молитві. Зарваниця – одне із найвідоміших святих місць в Європі, в світі, яке в братолюбному дусі християнської єдності  відкрите для вірних інших церков. Мені розповіли, що днями, на Івана Хрестителя, тут молилися православні Тернопільщини. А на Успіння прибудуть православні паломники з Івано-Франківщини. І я, православний українець, почуваюся тут, серед вас, надзвичайно затишно. 

Чому? Бо ми з вами молимося за мир. Ми з вами молимося за Україну. І я впевнений і переконаний – Господь почує нашу молитву.

З перших же днів свого президентства поставив за мету добитися від Константинопольскої Матері-Церкви надання автокефалії Українській Помісній Православній Єдиній Церкві. Відтоді ця тема постійно перебуває не просто в полі мого зору, а в центрі уваги. Протягом кількох років тривала невидима для стороннього ока напружена робота. Зустрічі та листування із Вселенським Патріархом, обговорення теми з лідерами православних країн та предстоятелями церков цих країн…

У відповідь на моє звернення, яке було підтримано Верховною Радою України, я дякую за це народним депутатам, яке було підтримано обласними радами,  в тому числі Тернопільською обласною радою, районними радами, яке було підтримано ієрархами всіх церков. І, нарешті, ми вже почули низку позитивних повідомлень. Про те, що приєднання Київської Митрополії до Московської Церкви, яке сталося у сімнадцятому столітті, було здійснене всупереч канонам. Про те, що право надавати автокефалію належить винятково Вселенському Патріарху і Синоду. Про те, що Константинопольська Церква – це Церква-Мати для українських православних. А Москва, яка претендує на «материнство», насправді є дочірньою по відношенню до церкви в Києві. І головне – про те, що коли виникає незалежна держава, природним наслідком виникнення держави є створення своєї незалежної православної церкви.

Отже, шановна високодостойна громадо, автокефалія не є клопіт лише українських православних. Це – питання нашої української  незалежності. Це – один із стовпів Української держави, української нації, української національної безпеки. І, врешті-решт, всієї світової геополітики.

Тому і чинять такий шалений спротив Москва та її п’ята колона всередині України. І навіть деякі політики, яких прийнято вважати проукраїнськими, дозволяють собі передавати сигнали на зовні, що, мовляв, не варто поспішати з наданням автокефалії. 

Ситуація непроста. Протидія – масштабна і системна. Нема жодних підстав вважати, ніби Томос у нас в кишені. Та нам з вами залишається дві речі для того, щоб його отримати – молитися, і вірити та боротися. «Коли молимося, не припиняймо працювати, - вчив владика Любомир. -  Бо без нашої праці нічого не буде, нічого само по собі не станеться».

А ще кажуть, не можна зупинити ідею, час якої настав. Ідея автокефалії зараз в Україні є саме такою ідеєю. До Томосу нас підводить сама логіка історичного процесу, логіка розвитку української нації, логіка розвитку української  держави.

Хочу ще раз наголосити, що мова йде не про створення державної церкви. Церкви були і будуть незалежними від держави, як це і передбачено Конституцією.

Я твердо стою на тому, щоб церква в Україні була незалежною від держави. Але особливо від держави іноземної. Це я кажу вам. Про це я написав Понтифіку. Днями державний секретар Ватикану повідомив мені, що Папа Франциск із великим задоволенням констатує, що влада в Україні гарантує повне дотримання релігійної свободи для вірних усіх конфесій. 

Дорогі українці!

Ми спадкоємці Київської Русі-України.

Нашу землю хрестив рівноапостольний Володимир Великий.

Ми з вами зупинили агресора і зберегли Українську державу.

Ми з вами збудували боєздатну армію.

Ми зараз утверджуємо державну мову – невід’ємну складову сили та успіху нашого народу.

Ми розвиваємо всі наші Церкви, а Православній Церкві повертаємо українську ідентичність та рівне місце посеред інших православних церков світу.

Наша армія – боронить нашу землю.

Наша мова – боронить наше серце.

Наша віра – боронить нашу душу.

Слава Україні!

А зараз я хотів би подарувати  Євхаристійний набір в цей дуже урочистий день,  в тому числі і для мене, бо я сьогодні вперше тут і знаходжусь під великим враженням від нашої спільної молитви.

Дуже дякую вам за цю молитву!