Даний захід провід станиці  «Шумськ»(відокремлений підрозділ Пласту – Національної скаутської організації України) цього року провів з 20 по 23 серпня в мальовничому лісовому місці поблизу с. Антонівці, де колись, в роки ІІ світової війни та у повоєнні роки, базувався табір відважних повстанців, а нині облаштована експозиція «Табір військової округи УПА «Волинь-Південь» відділу «Антонівецька республіка» Шумського районного краєзнавчого музею. В таборі взяли участь пластуни віком з 8 років із станиць: Шумськ, Кременець, Збараж, Бучач, Тернопіль, Верещаки (Лановецький район) Рівне, Острог та Вараш в кількості більше 50 дітей та до 20 дорослих. Цікаві ігри, змаги, локації, квест, гутірки, майстерки та й сам побут, організація, дисципліна табору, життя в наметах, вечірні ватри захоплювали учасників, виховників та гостей до краю, надавали снаги, формували патріотизм та любов до Батьківщини, гордість за своїх героїчних предків, адже кожного разу дітям нагадувалось, що на цьому місці жили та боролись за волю України герої, повстанці, нескорені хлопці та дівчата.

Фото автора

Фото автора

Фото автора

Воїни УПА та сучасні пластуни

Відразу нагадаємо, що повстанці, яких в ті далекі воєнні часи було декілька сотень, дійсно були нескореними, вони обороняли весь цей край від німецьких та московських окупантів, постійно ворогів тримали в напрузі та не давали ступити й ногою на лісові  стежки. Багато з них полягло за волю України, за свій свободолюбивий народ і німцям вдалося розбити повстанський табір лише завдяки масованому авіоудару. Село ж Антонівці було знищене вщент, воно так і не відродилося в повній мірі й донині. За словами мешканців села, в ньому сьогодні проживає корінних антонівців лише 15 душ у п’яти обійстях.

Фото автора

Фото автора

Декілька виховників-пластунів Шумської станиці – Віра Косік, Олена Ходюк, Ольга Карпінська,  а також із пластсприяту Галина Гук з с. Васьківці Шумського району є нащадками повстанців, тож вони розповідали дітям про повстанський рух на території Південної Волині, а юначка Христина Гук декламувала вірші своєї прабабусі Ганни Ткачук – повстанки, поетеси, медсестри військової округи  УПА «Волинь-Південь», якою керував славетний командир Крук(Іван Климишин).

Також нагадаємо, хто ж такі пластуни. «Пласт» — національна скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі, як  свідомих, відповідальних та повноцінних громадян місцевої, національної та світової спільнот, і як провідників українського суспільства. Пластуни відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР. Нині «Пласт» — найбільша та найстаріша українська скаутська організація, яка діє у багатьох країнах світу (між ними Пласт у США, Пласт в Аргентині, Пласт у Канаді) та об'єднує пластунів України й української діаспори. Шумська станиця налічує біля 70 осіб і є однією з найбільших в Тернопільській окрузі. Якщо говорити коротко і простими словами, то пластуни - це особливі люди, найхарактернішими рисами яких є велика моральна та духовна свідомість, безкомпромісність у боротьбі за національні інтереси українського народу, збереження його звичаїв та традицій.

Фото автора

Фото автора

Фото автора

Які пластуни з середини?

Розподіл обов’язків у таборі «Антонівці. Нескорені-2018» був таким: комендант і в той же час станична Шумської станиці – Олена Ходюк; писар, скарбник – Віра Косік; керівник виховної роботи табору – Любов Лівар; заступник коменданта по господарській частині – Ігор Золотун, всі вони належать до уладу пластунів-сеніорів. Інтендантом табору була старшопластунка Ольга Карпінська з Шумської станиці, обозною –17-річна юначка Єва Кочергіна з Кременецької станиці, а бунчужним –  17-річний юнак Тарас Радченко із Острозької станиці. До речі, цей юнак має псевдо «Ася», що з давньогрецької означає назву його ймення, він демонстрував якості лідера на кожному кроці, фактично був кумиром усіх таборувальників, враховуючи і дорослих. За його свистком та гучним командирським голосом усі шикувались на ранкову руханку, до обов’язкових і вже звичних кожному пластуну перед трапезних молитов, та на всі події табору. Своєю енергію, власним прикладом молодий чоловік чарував усіх, його наказам підкорювався кожен без розмов, а коли ж траплялися запізнення чи незначні порушення дисципліни, то він вкупі з винуватцями виконував покарання(демонстрував) у вигляді відтискувань від землі на кулаках, присіданнях тощо. Бувало, що ті покарання деколи перетворювалися в ігри та захоплювали дітей, наприклад, ставши колом та обійнявшись за плечі, вони разом присідали та ще й танцювали при цьому. Також цікаво було пластунам виконувати різні команди, знання та вправність у яких необхідна кожному. Наприклад, найпростіше, вишикувавши бажаючих в лаву, бунчужний подавав команди впоряду(до поворотів вліво-вправо-кругом, зрозуміло, на пластунському лексиконі). Хто робив помилки, той вибував з гри. Але дітям знову і знову хотілося стати в стрій і таки все зробити правильно. А як віртуозно Тарас проводив вечірні ватри з гутірками! Від кмітливих жартів, танців, співів, ігор діти повністю розкривалися, скидали з себе всі окови і ставали нарешті(за їх словами)… самими собою.

Неможливо не згадати і таку важливу(а можливо і найважливішу посаду в таборі), як кухар. Для цього був запрошений шумчанин, головна професія якого пожежник, Василь Антонюк. Якщо так можна висловитися, то він годував всіх таборян «на забій». Одним словом – це майстер кухарської справи, яка на диво є його хобі, він просто кохається у цьому. А ще він добра, чуйна, привітна людина і кожна дитина відчула батьківську ласку від нього, тому й подяк Василеві не було меж від дітей та дорослих. Приємно було спостерігати і за дітьми, і за самим кухарем збоку: ось старшим хлопцям та дівчатам накладають чи не втретє вже смачну страву, а Василь сидить збоку і на його обличчі така благодать, така…, якесь умиротворення чи що. До речі, ніхто не бачив як він сам їв, а запитуючи його про це, чув у відповідь – та я вже накуштувався під час приготування, або – та я потім якось…

Слід відмітити і особливо підкреслити ще такі особливості пластунів, як дружелюбність, взаємовиручка, тактовність, ввічливість у всьому, повага до молодших та дорослих. Не раз автору цих рядків доводилося спостерігати як старші хлопці та дівчата дбають про молодших своїх товаришів – ведуть з ними бесіди про все на світі, тлумачать, як чинити  в тому чи іншому випадку, практично показують вправи тощо, а бувало так, що юнаки навіть носили малечу на плечах чи просто так, чи задля того, щоб тим було краще видно різні дійства. В Пласт приймають далеко не кожного і пізніше деякі йдуть через різні причини, залишаються  стійкі, витривалі й національно свідомі. Проте трапляються діти, які обділені з різних причин батьківською і материнською турботою, родинним теплом, тому вони це знаходять посеред своїх нових названих братів, сестер, батьків(виховників), вони між собою й звертаються не інакше, як «друже». До речі, націоналізм – це провідна ідея Пласту і без нього немає й кроку в цій організації.

Фото автора

Фото автора

Фото автора

Події в таборі по днях

День І.  Цього дня учасники прибували, облаштовувалися, обідали, а потім відбулося відкриття табору біля повстанської каплички, де є й мурована сцена та дерев’яні лавки амфітеатром. Комендант табору Олена Ходюк у вступному слові привітала всіх та сказала: «Наш табір буде проходити чотири дні на місці, де колись таборувались героїчні повстанці. Ви бачите, що нині тут дещо відтворено з того, як було колись – це штаб повстанців, їх цвинтар,  капличка, господарські будівлі – пекарня, конюшня та інше. Також створений навчальний клас під відкритим небом. Пам’ятайте, що ви ходитимете тими ж стежками, що і повстанці, по тій землі, в яку вони пролили свою кров. Ці горби вічно нестимуть у собі дух воїнів, бо герої віддали найдорожче за волю України, що має кожна людина – свої життя. Слава Україні!»

Віра Косік зачитала наказ по табору, а потім надали слово запрошеному голові Шумської райради Тарасу Корцю, який також привітав учасників табору і зокрема сказав: «Так, ви знаходитеся у святому місці й вам, діти, належно його шанувати своїми звитягами. Ростіть мужніми, патріотами своєї країни, піклуйтесь про героїчну славу своїх предків, а ми, чим зможемо, і надалі будемо вам допомагати».

Далі відбувся поділ пластунів на чоти, ставились завдання, визначались гасла, псевдо, зв’язкові в кожній чоті. Коли ж спала трішки спека, всі чоти(їх було шість) на чолі із своїми чотовими та виховниками вирушили в мандрівку до с. М. Іловиця в тамтешній монастир. Шлях мандрівникам стелився звивистою стежинкою через значний по висоті горб, порослий високими деревами, крони яких зливались у височіні та привітно шуміли вітром, пластуни здолали перешкоду впевнено з повстанськими піснями на вустах та прапороносцями попереду.

Довідка. Святий Амфілофій - провидець, який передбачив, що в цьому місці буде монастир; житель села, лікував людей з усіх усюд і також повстанців та навертав невіруючих до Бога, за що переслідувала його радянська влада, навіть був спроваджений до психлікарні в с. Буданів Теребовлянського району. Звідти його «визволила» особлива «пацієнтка» - дочка Сталіна Алілуєва, яка хотіла забрати цілителя до Москви. Все ж дивом Амфілофій залишився в своєму селі. Нині тут мешкає монах Митрофан родом із Бучача і також зцілює людей та мріє про розбудову монастиря. У майбутньому на в тім місці має бути споруджений Тернопільською Єпархією КП цілий монастирський комплекс Преподобного Амфілофія Почаївського.

От саме монах Митрофан радісно прийняв наших мандрівників та пригостив чаєм, кавою, тістечками, благословив кожного, розповів про Святого Амфілохія, роздав дітям книжки про нього, а люди з села приязно поприносили пластунам повні відра яблук, Теплі гостини у монаха досить затягнулися і мандрівникам прийшлося зворотній шлях долати в темноті, що ще більше розпалювало цікавість дітей та возвеличувало у власних очах за такий вчинок. Тому вечірньої ватри цього дня не було, лише повечеряли, помолилися та міцно поснули.

  Цього дня Люба Лівар усім учасникам табору, дорослим та дітям, запропонувала цікаву гру «Таємний друг»(таємний янгол). Сенс її полягав у тому, що учасники витягують навмання папірці з прізвищем та йменням невідомого друга, якого шукають протягом таборування, готують йому власноруч подарунки, та потім інкогніто вручають через посередників. На останній же ватрі ці таємні й незнайомі друзі зустрічаються, наочно знайомляться, обіймаються та висловлюють один одному подяку.

День ІІ. День розпочався за звичним розпорядком для табору – руханка, вмивання, молитва, сніданок. А далі проводилися різноманітні локації(навчання). На першій з них, «Піонірці», Тарас Радченко вчив пластунів в’язати різні вузли, на другій - Єва Кочергіна навчала майструвати з газет шапки-мазепинки, на третій - Любов Лівар показувала, як можна з різнобарвних клаптиків тканини зробити ляльки-мотанки, які здавна в українців вважаються оберегами. Особливу цікавість дітей викликала медична локація. Та й не дивно, адже їх проводили бойовий медпрацівник із 44 окремої артилерійської бригади Марія Бойко з позивним «Марго» та бувалий боєць війни з москалями, нині демобілізований Андрій Мельничук з позивним «Петрович». Окрім теоретичних знань з практичними показами на собі та добровольцями-пластунами по наданню першої долікарської допомоги під час різних поранень, втрати свідомості, дихання, контузій, інших хвороб пані Марія розповіла про своє псевдо. Виявилося, що вона його отримала разом з бронежилетом, який їй дістався від загиблого бійця. На «бронеку» був написаний позивний того героя – «Марго», отак те перейшло і до Марії. А Петрович розповідав дітям про тяжкі будні війни й ті слухали про те з відкритими ротами та щемом у молодих серцях. Про лікарські рослини дітям розповідала кандидат біологічних наук з Кременця Ольга Дух, а волонтер Тетяна Кочергіна(мама 17-річної пластунки Єви), також з Кременця, навчала дітей плетінню маскувальної сітки. Так вийшло, що у цьому процесі згодом взяли участь більшість таборовиків і на закінчення табору вийшла готова маскувальна сітка розміром 4м на 12м, яку згодом  відправлять на Схід і нею можна буде замаскувати бліндаж чи одиницю  військової техніки.

Знову виникає необхідність вжити слова «особлива цікавість» до наступного змагу – пейнтболу. Його проводив головний суддя з помічниками із Шумська, це Іван Панчук, начальник районного відділу освіти, молоді та спорту. Пейнтбольну зброю, маркери у вигляді автоматів і желатинові кульки до них, амуніцію забезпечив Тернопільський пейнтбольний клуб «Арсенал». А консультантом, практичним помічником виступив вчитель біології з с. Людвищі Іван Павлюк, який неодноразово брав у цій ролі участь у багатьох подібних змаганнях. Іван Панчук розповів: «Ми з моїми помічниками вже приймали неодноразово як безпосередню участь у змаганнях різних рівнів, так були й суддями на них. Цього разу гра проходитиме у стилі стінка на стінку. Ми визначили 12 команд по 4 чоловіка у кожній. Всі команда граютьодна з одною і найкращі виходять до фіналу. Як ви бачили, гра дуже захопила дітей, вони викладалися повністю. Були і дуелі, це коли набої закінчилися у всіх і не було змоги визначити переможця. А також показала небувалу відвагу дівчинка з Бучача Анастасія Чабаник, яка, залишившись сама, побігла на зближення з переважаючим числом супротивника і перемогла. Перше місце виборола команда «Листочки».

Ввечері відбулася таборова ватра, вогонь палав аж здається до самого звіздатого неба! За звичаєм пластунів на першій ватрі діти знайомляться, розповідають про себе, свої вподобання, мрії та надії на майбутнє. Також жодна ватра у пластунів не проходить без запальних танців, жартівливих імпрезок та ігор. Все це було й діти пішли спочивати з добрими враженнями.

День ІІІ. Після сніданку для пластунів розпочався квест, де  вони показували свої знання та вміння, навички.

Точка 1 квесту - артистична. Тут пластуни мали показати свої артистичні здібності, проявити кмітливість та винахідливість. Виховник Ольга Карпінська з Шумська імітувала енкаведистський пропускний блокпост, а пластуни, ніби замасковані повстанці, мали пройти крізь цю перепону. Найкращі були імпрезки із пораненим червоноармійцем, коли всі повстанці-пластуни говорили російською і таки переконали постового. Інша група імітувала стару бабцю, яка загубила корову, «коліжанки» також переодягнені в старих жінок їй підігрували. Хто був із глядачів, то падали зі сміху, дивлячись як трясеться стара та примовляє про свою корівку – моя мила годувальниця і т.п. Відповідальним за точку 2  був виховник з Вараша Серж Коваленас, тут діти мали дати відповіді на запитання про ОУН - УПА та намалювати повстанську листівку. Квест проходив у приміщенні повстанського штабу. А біля реконструйованої повстанської криївки інструктор Тарас Пелешок проводив вправляння по стрільбі із пневматичної зброї – пістолета та автомата. Учасникам давалось по три патрони і вони мали якомога більше разів попасти по банках на відстані 8-10м. Інші точки квесту цього дня - медичний(відповідальний «Петрович»), маскування(виховник Єва Кочергіна з Кременця), відшукування схованого ґрипса(виховник Наталія Крупа з Бучача). Виконуючи вправно дані завдання, діти отримували повстанські паперові гроші – бофони, за які могли собі купити в таборі солодощі.

Перед обідом цього дня була проведена одна цікава майстерка, а саме ліплення вареників із сиром. Дітям  виготовляти  тісто за повстанським рецептом допомагали дорослі, а от ліпили вже самі діти, вони під час обіду й куштували свої вироби із сметаною та шкварками, а потім ще прихвалювали, що то ніби  найсмачніша була страва з усіх.

Третього дня пластуни приймали цікаву гостю з Тернополя – «Ластівку», ця 20-річна дівчина з НВР «Правий сектор», Ірина Драгущак,  провела з пластунами дві гутірки, перша на історичну тему, а другу під назвою «Бог, Україна, Свобода».

  Тернівкою за легендою(терновою грою) керували Віра Косік та Олена Ходюк. Два загони пластунів-повстанців мали відшукати стяг в гущі гірського лісу. Їм окремо давались вказівки та ознаки схованих підказок у ґрипсах і одна з груп дітей таки знайшла стяг, і їхній радості не було меж. Вони йшли з прапором і співали повстанських пісень.

В сутінках біля штабу повстанців старшопластун Віктор Смоляк продемонстрував проектором всім бажаючим цікавий, повчальний документальний фільм «Волинянин», у якому згадувалися давні події на Шумщині, звірства та провокації енкаведистів. Ну, а потім знову палала пластунська ватра, лунали сміх, пісні та велася дружба поміж пластунів.

День ІV. Ця доба розпочалася для пластунів о першій годині ночі алярмом, який звався «Повстанська ніч» і якого ніхто вже й не чекав. А ще бунчужний скерував всім одягтися в однострої. Вишикувавши цілість, бунчужний за проводом, який освітлював дорогу смолоскипами, повів усіх до сцени, тут подив дітей ще більше зріс, адже вся вона світилася свічками, а їх виховники та комендант стали зі  смолоскипами по боках. Крім того, трьох новачок із станиці «Шумськ» переводили урочисто в улад юнаків та юначок, їх покликали на саму сцену і там урочисто їх виховниця Олена Ходюк пов’язала на шиї вишневі хустинки. А потім лунала повстанська присяга, яку всі пластуни за другом Сірком та подругою Ластівкою. На завершення нічної урочистості Христина Гук декламувала вірш своєї прабабусі-повстанки «До молоді», всі привітали юначок пластовим гаслом «СКОБ»(Сильно, Красно, Обережно, Бистро) та пішли відпочивати.

В останній день зранку в таборі проходила підготовка до закриття і розтаборування. В 10.00 прибув священик о. Андрій Любунь та на повстанському кладовищі провів панахиду за загиблими повстанцями, окропивши їх могили святою водою. Про його проповідь та слова молитви, які повторювали всі пластуни, не скажеш інакше, як словами початку іншої повстанської молитви: «На мові чудовій, моїй українській, молитва до Бога звучить…».

Провід пластового табору «Антонівці. Нескорені – 2018», присвяченому 76-й річниці утворені УПА та 27-й річниці Незалежності України, дякує усім виховникам та інструкторам, які працювали на таборі. Людям, що надали спонсорську допомогу:  Сергій Петрук, Володимир Слюсарев, Василь Попик та фінансову підтримку: Шумська РДА, Шумська міська рада та Тернопільська ОДА. А також щиро вдячні  Олександру Макаревичу, який допоміг з довозом продуктів, голові Шумської райради Тарасу Корцю, що виступив з вітальним словом на відкриті табору, Івану Панчуку та Любові Дмитрук за організацію підвозу учасників табору, Людмилі Павленко за допомогу в організації кухні, керівництву військової частини 3215 за сприяння у прибутті на табір санінструктора Марії Бойко, Анатолію Соболевському за моральну підтримку.  І особлива подяка батькам за довіру та хороших дітей, які разом з дорослими творили цей табір.

Віктор Аверкієв

Більще фото ТУТ.