Коли відходять у засвіти найдорожчі нам люди, життя стає нестерпним від пекучого болю самоти і ще чогось такого невловимого, чого неможливо пояснити звичними людськими словами. Тоді просто болить душа і плаче серце. Нам здається, що тільки ми одні єдині так страждаємо. Ми не допускаємо навіть думки про те, що тієї самої миті на іншому кінці планети так само нестерпно боляче якійсь іншій людині. Та що там одній, тисячам. Тисячі людей на планеті одночасно приходять у цей світ і так само  – відходять. Тисячі талановитих, залюблених, покинутих, самотніх, щасливих… Усіх їх об’єднує одне: жагуча любов до життя. У земних поетів вона особлива. Про кого я? Про Василя Ярмуша, поета з Тернопілля, він назавжди залишається для всіх, хто його любив і знав – 38-річним.

На такі несподівані розмисли спонукали мене ліричні рядки поета з Острова, які стали епіграфом до його творчого вечора у рідному селі, у приміщенні сільського Будинку культури: «Знову небо фіалково-синє, знову мрій безкінечні ключі. Я до тебе, немов до Богині, щиро молюся уночі». 30 вересня тут презентували  книгу споминів про Василя Ярмуша, яку упорядкував професор Тернопільського Національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Олег Смоляк. У святковій імпрезі взяли участь автори споминів, учні та вчителі Острівської загальноосвітньої школи, художні колективи острівського сільського будинку культури, представники сільської ради. Програма заходу була настільки мудро продумана, що почасти нагадувала зібрання великої родини. Часом так буває у житті: збираються близькі й далекі родичі і за щирим спілкуванням не помічають як швидко злітає час, та так, що й не хочеться розходитись. Усі, хто завітав того дня на свято теплих споминів, мали що згадати про Василя, адже особистість цього чоловіка, справді, була шляхетною і особливою. Проживши коротке, мов спалах зорі, життя, залишив по собі добрі враження. Ними й ділились: редактор газети «Божий сіяч» Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ о.Орест Глубіш, голова Тернопільської районної ради Андрій Галайко, сестра Василя – Ярослава Підгрушна, племінниця Оксана Кренична, двоюрідна сестра Галина Ничай-Харчук, вчитель історії Казимир Ярема, заслужений журналіст України Михайло Ониськів, Богдан Піщатін – голова сільської ради. Поміж споминами лунали пісні, звучала поезія. Серед них відомі вже твори – «Пісня про Острів», «Незабудки», «Острів’яночка» (музика Юрія Брикайла на слова Василя Ярмуша, керівник та акомпаніатор Наталя Кошильовська). Виконав їх ансамбль хлопчиків місцевої ЗОШ. А поет-пісняр Ігор Вовчак заспівав «Сорочку» на слова Ярмуша, музику до якої написав сам. Поетичні твори декламували десятикласниці Анжела Гладь, Наталія Дюк, дев’ятикласник Назар Коляса. Присвята Василеві Ярмушу тернопільського поета Арсена Вікарука прозвучала у виконанні Марії Смоляк. Доктор мистецтвознавства Олег Смоляк піднесено й натхненно прочитав низку віршів острівського поета, а вже присвяту самого Олега Смоляка декламувала студентка ТНПУ Аліна Жаловага.   

Кілька слів про саму книгу. Напрочуд тепле і світле видання. У ній спогади родичів, доньки, друзів, колег, знайомих, однокласників, односельців, письменників. Вони допомагають краще зрозуміти і розкрити життєвий і творчий шлях поета непересічного таланту, українського поета, громадського діяча Василя Ярмуша. Є там окремі епізоди про становлення його не лише як поета, а й як батька, організатора мистецького об’єднання «Розмай». Зазвичай, книги, як і діти, народжуються і продовжують жити окремим життям від автора. А у випадку з Ярмушем – багато своїх нових поетичних збірок він не побачив, вони з’явились вже після його смерті, у часи Незалежної України: «Допоки я живу» (упорядник С. І. Головко), «Україно моя барвінкова», «Зійшла в полях озимина» (Казимир Ярема), «Правди святе зерно» (Ярослав Гевко), «Література рідного краю. Василь Ярмуш» (Оксана Кожушко, Віра Крамар, Марія Крупа), «Кіт Мацько» (Мирослава Ярмуш). Завдяки ентузіастам, які залюблені у слово (Ярослав Гевко, Казимир Ярема, Олег Смоляк, віднедавна – донька поета Мирослава Ярмуш) все частіше  проводяться ювілейні вечори поета, «Ярмушівські читання» в загальноосвітніх школах та середніх і вищих навчальних закладах. Василь Ярмуш поет- шестидесятник, який був під пильним наглядом КДБ. На думку упорядника, професора ТНПУ Олега Смоляка, поетичні рядки з вірша «Колоніальним народам» сміливо можуть бути епіграфом до всієї творчості Василя Ярмуша:

Чого ви схилились раби,

Чом вниз опускаєте очі?

Покиньте копати гроби,

В яких закопати вас хочуть…

Фото: Галина Юрса