Чи є українці нацією? Як гадаєте? Так, коли ми стояли на Майданах під час революції Помаранчевої та революції Гідності, нами захоплювався світ, скажете ви. Який ми сильний, патріотичний, високого духу й культури народ. «Мій народе! Моя націє!» – яким було в нас, українців, потрясіння, зворушення до сліз, коли звернувся на майдані Незалежності в Києві до нас, громадян України, Президент Віктор Ющенко. Ні у кого з нас, патріотично налаштованих українців, не виникало сумніву, що ми є сильною, високодуховною нацією.

Які ми були тоді горді, як пишалися тим, що нами захоплюється весь світ. Люди з Європи й Американського континенту кинулися нас підтримувати й нам допомагати. Це був для нас фантастичний шанс. І дуже прикро, що ми його втратили.

Не було сумніву в тому, що українці є великою нацією, коли нас розстрілювали на другому Майдані під час революції Гідності, а ми стояли. Ми, вся країна, хто був на Майдані й хто не був, ридаючи над тілами загиблих, водночас із заупокійними молитвами під «Плине кача», мовчки стискували п’ястуки: «Не здамося. Не відступимо». Нема напевно жодної родини, принаймні серед жителів Західної України, хто б не допомагав Майдану, не передавав туди харчі чи не клав у скриньку пожертву на підтримку Майдану. Весь народ мобілізувався.

А пригадаймо як мобілізували нас 2014-2015 роки, перші роки путінської агресії, цієї страшної, досі неоголошеної офіційно війни. Абсолютно не підготовлену до війни армію втримав на своїх плечах народ. Народилося й стало масовим волонтерство. Пішли прямо з Майдану захищати свою Вітчизну добровольці. Скільки їх поклали своє молоде життя…Чи був тоді в кого сумнів, що ми є нацією? Не було.

А що сьогодні? Ця війна тягнеться вже п’ятий рік. Все відчутнішою стає втома від неї. Ми звикли до втрат. Нам хочеться затулити очі й вуха, щоб не чути й не бачити ні цієї війни, ні новин щодо того, що там діється. І більшість так і роблять. Вдають, що у нас нічого не відбувається. Одні своїх дітей опускають у домовинах в землю, а другі своїм дітям справляють пишні весілля, купують елітну нерухомість та дорогі авто.

Юнаки (та їхні родини) з областей, які вважалися під час Майдану найпатріотичнішими – це Рівненська, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Львівська – сьогодні йдуть на неймовірні вигадки, щоб знайти причину, яка дозволить не піти до війська (йдуть у євангельсько-християнську віру, приймають водне хрещення; платять хабарі лікарям за написані в діагнозі важкі хвороби або важкі групи матерям; переховуються по родичах, щоб не взяти повістки до рук; утікають за кордон і навіть прикидаються божевільними; дурно виглядають і їхні родини, бо мусять брехати, що не знають, не чули, не бачили. де подівся). Військкомати з великими труднощами шляхом подворних обходів та пошуків за піччю набирають потрібне число юнаків і це (зізнаймося) головно ті хлопці, батьки котрих бідні, або ж середнього достатку. Натомість українські магнати, в котрих є маєтки й бізнеси та ще й «усе схоплено» – своїх синів до війська не віддають.

Україна роз’їжджається. Проведене опитування молоді жахає. Адже понад 70 відсотків молоді не бачать свого майбутнього в Україні й намагаються будь-яким чином виїхати на навчання чи працю, або й на ПМЖ.

На тижні, що минув у Рівному проходить міжнародний кінофестиваль, на якому з-поміж ряду іноземних фільмів показували своє мистецтво й наші вітчизняні кіномитці. У документальній кінострічці «Безлюдна країна» столичний режисер Корній Грицюк продемонстрував у Рівному висловлювання українців на тему «Чому я хочу виїхати з України?». Фільм завершується висновком, що у 2020-му році в Україні залишиться хіба що 8 відсотків українців. Рівняни вийшли з кінозалу обурені щодо цього фільму.

Але що каже статистика? Україна ж бо і справді роз’їжджається. За даними МЗС у період з 2008 до 2017-го року карту поляка отримали 101 тисяч 937 громадян України. Україну зсередини пожирає величезний, розгалужений на всіх рівнях згори до низу спрут корупції. Він нищить не тільки економіку й робить народ бідним. Він нищить віру. Віру в своїх керманичів, у те, що комусь взагалі ще можна вірити. Народ впадає в депресію. І це нищить нас страшніше від ворожих градів.

В усі історичні періоди, коли Україна втрачала свою силу й ставала слабкою, розрізненою, здезорганізованою, змученою війною, бідністю, внутрішніми роздорами, незлагодою серед високо посадовців і керманичів нагорі – з цього користали наші сусіди. Явно чи приховано, але вони снували свої плани на українські території й їх згодом захоплювали. Снують і тепер. І карта поляка, угорські й румунські й паспорти – то тільки ягідки. Але є тут дві сторони. Чи давали б, якби не брали? А раз є попит, стоять черги, то чого ж?

Чи буде війна? Скільки ще триватиме? Питання, які у всіх на устах, бо дуже вже змучений наш народ. Все залежить від кожного з нас. Як станемо всі лавою, то зупинимо. А якщо ні, то нас роздеруть, розшматують наші сусіди.

Навіщо завойовувати народ, який сам роз’їжджається, сам без жодного пострілу здає свої території (маю на увазі Крим). Навіщо завойовувати, якщо можна змінити його свідомість шляхом інформаційних вкидів (як це робить Путін) і вони самі вийдуть на вулиці й жадатимуть приходу Росії (як це відбулося на українському сході в 2014-му).

 Навіщо завойовувати території, якщо можна вкинути в країну з сотню прихованих диверсантів, яких у спеціальних шпигунських школах вчать мило усміхатися й говорити нам начебто приємні речі, а з-поміж нас робити ті інформаційні диверсії, провокації, вкиди, які потім зроблять свою чорну справу. Ось читаємо в новинах, що зловили шпигуна, яких хотів підірвати Рівненську АЕС. Де, гадаєте, взявся той шпигун? Місцевий. Працював на російське ФСБ вже не один рік.

Чи ми нація? На Сході в обороні нашої Вітчизни стоять кращі її представники. Вже понад 10 тисяч кращих із кращих ми похоронили. Ще більше повернулися покаліченими.

Сучасний світ є світом націй. Виживають сильні, згуртовані й самодостатні, з міцним внутрішнім стрижнем, які спроможні розумно збудувати міцну державу. Слабких, розрізнених завжди поглинають сильніші. Забирають і приєднують території, асимілюють народи.

Україна стільки сторіч трималася. Її не асимілювали, не поглинули чужі держави. Зберегла свою внутрішню сутність і наповненість.  Невже ми тепер допустимо, щоб на карті світу не стало України?