Таїсія Кіндратівна Бура – дівоче прізвище Чухрій – уродженка села Княгинин Млинівського району, яке на початку шістдесятих років минулого сторіччя перейменували у Зоряне. Зустріч із нею на початку червня цього року у Вишкові біля Луцька – незабутній епізод моєї долі. 

Жінка вразила своєю освіченістю, тактовністю, а також знаннями з історії, краєзнавства, психології. Втім, коли дізнався, що співрозмовниця не має вищої освіти, то втямив: просто ця чарівна жінка упродовж всього життя навчалася самостійно, а знання черпала з книг та інших друкованих видань. І майже в дев’яносто років у її кімнаті – низка книжок: у вільну хвилину її душа горнеться до цього багатства.

З іншого боку,  її власне життя – справжній університет, який мало кому із сучасників вдавалося «закінчити». Зрештою, і слава Богу, бо після «сталінської академії» дипломів не вручали, а підтвердженням цієї високої, цінної і страдницької освіти стали, хіба що, рубці на серці, сивина в косах, а ще – змарнована молодість у таборах, які не пригнітили вродженої усмішки й проникливого ласкавого погляду від самого серця. В очах пані Таїсії – глибина і обшир усіх сторінок, виписаних її життєписом…

Таїсія Бура з племінницею Людмилою Чухрій. Фото Віталія Тарасюка

«Не  будь таким дурнем, як його дядько»

За панської Польщі батьки Таїсії -  Кіндрат Степанович і мама Параска Лук’янівна виокремлювалися серед односельців допитливістю, освіченістю і тягою до нового. Якось татусь потрапив у поле зору двох братів – симпатиків комуністичної ідеї, але на спокусу та агітацію не піддався. До речі, в Надчицях діяла підпільна комуністична організація «Червона Москва». Ще підлітком Таїсія  запам’ятала, як у село прибігла дівчина-надчичанка з червоним прапором, щоб заховатися в односельчанки, яка вийшла в Княгинин заміж. А як прийшли совєти, то компартспілчани відзначилася тим, що розграбували церкву.

 Після приходу на терени ріднокраю«перших совітів», один із братів-комуністів залишився в селі, а другий подався шукати щастя в матушку Рассєю, щоб на власні очі угледіти комуністичний рай.

Минули роки. У брата, що залишився в селі, народився син, якого батько нарік іменем блудного брата. Одержавши лист з України, «російський» родич був зворушений такою шаною. У листі-відповіді подякував брату і висловив побажання, аби новонароджений племінник «не був таким дурним, як його дядько».

А ще подружжя Чухріїв були активними учасниками місцевої «Просвіти». Може, участь в ній, громадянська свідомість і патріотична проукраїнська позиція й стали перепоною і захистом від чужинських впливів. До речі, просвітяни влаштовували концерти у навколишніх селах, а за виручені кошти купляли книги для просвітянської бібліотеки. Мабуть, від просвітян 30-40-х років минулого сторіччя має брати приклад нинішнє покоління освіченої молоді, адже наші дідусі і прабабусі заклали міцний патріотичний фундамент, на якому згодом вибрунькувалася Організація українських націоналістів, ціла плеяда героїв визвольного руху, які стояли біля витоків незалежної Української держави.

Про високу освіченість просвітян, тодішньої Інтелігенції, священиків красномовно свідчить такий факт. У господарці Кіндрата Чухрія був віз із комфортним сидінням, отож княгининського фірмана неодноразово залучали для перевезення місцевих начальників. Одного разу пан Кіндрат віз начальника з Острожця на прізвище Полютін. Проїжджаючи біля хати церковного дяка Максима Молочая, росіянин, не приховуючи власних думок, випалив: «Здєсь жівйот дяк – грамотная бєстія!»

«Нє била і нє будєш матєрью…»

Звісно, в патріотично-націоналістичному дусі подружжя Чухріїв виховали і донечку Таїсію. Змалку любила читати і книги стали її життєвим дороговказом, моральною опорою і підтримкою. Після закінчення Млинівської середньої школи в 1949 році вступила до Луцького вчительського інституту. Але не судилося чарівній княгиняночці засівати освітню стезю добрим і вічним. В інституті склала лише першу сесію, а там затримали її енкаведисти за антирадянські погляди.

Таїсія Бура (Чухрій). Фото з родинного архіву

Хоча визначення про антирадянські погляди слідчі сформулювали вже після багатогодинних допитів студентки. До речі, дівчина ніколи не належала до націоналістичної організації, не брала участі в підпільному русі і навіть сьогодні цього не приховує. Підставою для затримання і арешту стали листи, в яких дівчина з Дубно - знайома його однокласника з Ужинця, - ніжно називала Таїсію «мамою», а та у відповіді неодмінно віддячувала знайомій «донцею». Пильним і вигадливим чекістам вистачило «оперативної» фантазії запідозрити, що «Мати» - підпільне псевдо Таїсії Чухрій і від того почали «танцювати».

Зрозуміло, що масла у вогонь підозри у зв’язках із націоналістичним підпіллям долили відверті відповіді дівчини на запитання слідчих Герасимова і Дєгунова. Герасимов, наштовхнувшись на обурення арештованої про абсурдність  псевда «Мати» злобно випалив:

– Ти нє била і нікогда нє будєш матєрью!

Зважаючи на те, що їх «підопічну» згодом засудили на 25 років виправно-трудових таборів, Таїсія Чухрій не мала шансів зазнати насолоди материнства. На щастя, не все в цьому світі визначали слідчі навіть такої грізної контори як НКВС.

Молодший роками Дєгунов любив багато розмовляти з підслідною. Хтозна: може, крім службового обов’язку в його душі жевріли вогники бодай натяків на людяність. Якось під напливом доброго настрою запитав у дівчини, чи вийшла б вона заміж за росіянина. На що одержав відповідь:

– Це стосується слідчої справи?

– Нєт! Просто любопитство.

– Любопитсво – нє порок…

– Можєтє нє продолжать, я знаю, – була відповідь товаріща Дєгунова.

А старший Герасимов тиснув на дівчину психологічно. Мовляв, як із почуттями. Світ гарний і милий…

Відповідь була адекватною:

– На зміну почуттям любові приходять почуття ненависті.

– Ми смєйомся над вашей нєнавістью.

– До пори, – як відрубала арештована.

А ще під час слідства княгинянка звинувачувала енкаведистів у марнотратстві: коли дізналася, що за нею стежили в Луцьку, то дорікнула:

– І на такого політичного дурня, як я, держава витрачає кошти?

 Майстри маніпуляцій із «контори» імені залізного Фелікса

Зрозуміло, саме відверті відповіді арештованої на провокаційні запитання стали підставою для серйозного обвинувачення. А ще Таїсію звинуватили у зв’язках із підпільниками, а підстави для цього оперативники НКВС «відкопали в її листі до сестри, в якому, зокрема, писала, що «заходив Борис і жалів, що так сталося». Знову ж таки, майстрам фабрикувань із «контори» імені залізного Фелікса вистачило натхнення «прив’язати» псевдо «Борис» до справи Таїсії Чухрій. Кому можна було скаржитися в цьому безвихідному пекельному колі на свавілля і видумки слідчих, які «підганяли» до справи будь-яку зачіпку, що давала підстави звинувачувати арештовану у злочині?

Урешті 1950 року Таїсію Кіндратівну Чухрій засудили на 25 років виправно-трудових таборів. Через кілька років переглянули справу і скоротили термін покарання на 15 років. Відбувала покарання біля Джезказгана в Казахстані. Після Кінгірського повстання в 1954 році, учасницею якого була разом із  сотнями і тисячами українців, литовців, латишів, естонців, частину непокірних відправили у Сибір – у місто Тайшет. Звідти в 1956 році вийшла на волю.

До речі, про Кінгірське повстання. У підручниках історії СРСР про нього навіть не натякали. Лише із часом в Олександра Солженіцина знайшлося місце у романі та воля і мужність у серці, аби поінформувати світ про безчинства, які творилися в так званому ГУЛАГу. Під час повстання загинуло близько 600 в’язнів. А спровокували спалах спротиву негідна поведінка в’язнів, засуджених за кримінальними статтями, а також  «утихомирення» протесту невільників з допомогою танків.

Ознайомившись із архівними матеріалами своєї справи і чоловіка Олександра Бури, пані Таїсія із запізненням майже на сім десятиріч, висловила ще один докір чекістам п’ятдесятих років минулого сторіччя. Річ у тім, що в архівних матеріалах виявлене листування енкаведистів, де вони констатують, що «Бура Олександр Семенович, 1927 року народження, уродженець села Мала Городниця перебуває на нелегальному становищі», хоча в той час він служив у Збройних силах СРСР.

Олександр Бура. Фото з родинного архіву

Утім, згодом і до нього добралися: один балакучий і безсовісний земляк наговорив-набалакав сім бочок арештантів. Відтак свій строк покарання за зв’язки з націоналістичним підпіллям Олександр Бурий відбув. Заради справедливості слід сказати: він і справді був членом ОУН, а ось його майбутня дружина Таїсія Чухрій – жодного стосунку до підпілля чи повстанського руху не мала, однак жорстока і безжалісна каральна машина «тюрми народів» нахабно змолола і її молодість…

Таїсія Бура (крайня праворуч) у колі подруг на засланні. Фото з родинного архіву

Порожнім звуком виявилися слова слідчого Герасимова про дітей. У шлюбі з Олександром Бурим, із яким побралися в травні 1957 року, благословили на світ двох синочків, які потішили батьків чарівними внуками. На жаль, чоловік уже за межею вічності. Передчасна смерть забрала з життя і одного з синів. Але не впала духом колишня каторжанка: на біль у неї виробився імунітет, якого не розгледіли і не витравили нащадки пріснопам’ятного Дзержинського ні в слідчому ізоляторі, ні в застінках ГУЛАГУ…

Нещодавно на життєвий поріг нашої землячки завітав ювілейний – дев’яностий день народження. Земляки Таїсії Кіндратівни щиро привітали її та побажали, аби на життєвих дорогах щирої патріотки рясним щастям і благополуччям зацвів ще не один ювілей. Здоров’я Вам, мужня Лицарко, сил та енергії добротворення в ім’я української справи.

Таїсія Бура у колі рідних і близьких. Фото Віталія Тарасюка