Книга капелана отця Ореста (Романа Сала) «Прагнення Волі», яку він нещодавно презентував у Борщеві, дає відповіді на безліч запитань, що турбують нас сьогодні: яка роль духівника на фронті, чи потрібне там Слово Боже і як саме воно допомагає бійцям долати будні війни?

Книга «виросла» із звичайного фронтового щоденника, куди молодий капелан записував свої враження від пережитих днів.

Отець Орест прослужив капеланом разом із бійцями АТО більше року і став для них духовним наставником.  Спілкувався з ними, жив їхніми проблемами і знаходив для кожного добре слово, єднав молитвою.

У книзі, написаній ним на фронті, головною є думка про війну, що стала формою життя без любові. У ній він щиро і без прикрас розповів те, що пережив сам, що побачив. А що можна побачити на війні? Біль, втрати, відчай, - ось із чим щодня стикаються на передовій.   Щоденник капелана переповнений  невигаданими історіями про свою нелегку службу на фронті, роздумами про місію духівника у житті бійця.

А ця місія і справді дуже важлива. Інститут капеланства, з початку російської агресії на сході України, помалу відроджується і в нас. Це важлива потреба часу. У арміях різних країни капеланам відведена дуже важлива роль. Солдат на фронті має не забувати, що він, найперше, людина.

Пройти випробування війною під силу не всім. Тому духівники потрібні там, де є люди, і особливо – на війні. І не тому, що війна, а тому, що є військо, а в ньому — людина.

Під час року служби на фронті отцеві Оресту вдалося збудувати каплицю, пам'ятну стелу загиблим воїнам, а ще він доставляв місцевим мешканцям продукти харчування. Жоден день у батальйоні не проходив без молитви.

У книзі багато фото, автором яких теж є отець Орест. Свою книгу автор присвятив Героям, які боролися і борються за вільну Україну, хто буде щасливо жити у державі Україна. Він звертається до українців із проханням ніколи не забути, якою ціною те щастя здобували для нас.

На презентацію книги військового капелана зібралось чимало гостей.  Літературна подорож книги «Прагнення Волі» пройшла вже п'яти містами.  Організатори подолали 870 кілометрів і розповіли про історію написання книги у Бродах, Тернополі, Теребовлі, Кам’янці-Подільському і на завершення – у  Борщеві.

У кожному місті ми знайомились з українцями, для яких небайдужа доля нашої країни. Кожна презентація особлива і неповторна. Кожна зустріч вражаюча і незабутня. Кожна розмова щира та відверта. Кожна думка висловлена та почута. Кожна мрія сповнена віри у щасливе майбутнє нашої країни! Правдивими є слова: хто слухає той чує! - сказав о. Орест.

Модератором зустрічі був Заслужений журналіст України Петро Довгошия.

Презентована книжка - одне зі свідчень боротьби українців проти московитів, боротьби незвичайної, позаяк у ній не маємо права на поразку. Екзистенційна війна проти нас спрямована ворогом на цілковите наше знищення, убивство нашого духу, нашої мови, нашої віри... Саме про опір такій війні і йдеться у книзі, - сказав він у своєму вступному слові.

Враженнями від зустрічі поділилася і громадська діячка, голова районного осередку «Союзу Українок» Марта Кузьмич:

Тригодинна розмова перебігла, як кілька хвилин...Не передати словами всіх емоцій. Людина, яка не втратила світла в душі, перейшовши через пекло болю і жорстокості. На війні важко всім. Але священику? Як то серед злоби і ненависті обрати любов, приглушити бажання помсти і вчити допомагати тим, хто нас ненавидить, відрізнити правду від фальші, подарувати надію, зберегти у собі і нвчити інших не втратити високого звання - Людина, що її Всевишній створив за своїм Образом і Подобою. Хай Господь допомагає отцеві Оресту у всіх починаннях, кріпить сили підтримує у найважчі хвилини, - сказала пані Марта.

Особливо зрадів візиту капелана до Борщева заступник голови районної ради Андрій Русенко, адже отець Орест – його бойовий побратим, з яким довелось розділити чимало труднощів на фронті.

Сьогоднішній день приніс мені неймовірно велику хвилю радості і хвилювань. Сьогодні до Борщева завітав мій бойовий побратим отець Орест, з яким на російсько-українській війні на сході України ділили служіння Україні. Він - із Словом Божим, як капелан, я - зі зброєю в руках, як офіцер стрілецької роти, - сказав А. Русенко. - Спогади про ці події він привіз із собою. Мені, зізнаюсь, дуже і дуже непросто переживати знову ті події. Знову пробудилися спогади про наші рейди по "зеленці" під Щастям, про погранзаставу Городище, про спалену «Побєду» і Лисичанськ, про Луганський аеропорт і Вергунський роз'їзд, про тих, хто загинув на війні, і після неї - від ран і хвороб. Знаю, що сьогодні знову не вдасться спокійно заснути, бо з війни приходять але не повертаються. Та попри все, маємо знати, що наші хлопці на сході України не тільки воювали з ворогом. Що не менш (а можливо й більш!) важливо вони несли місію нашої ментальності, місію духовного зцілення нашим братам-українцям на сході.

Тригодинна розмова про книжку та події, змальовані в ній, минула непомітно. Діти читали вірші, дорослі емоційно ділилися власними спостереженнями та думками. Спасибі автору за Пам'ять і Любов…

Фото Петра Довгошиї