Відома тернополянка, очільниця Тернопільського музичного коледжу ім. Соломії Крушельницької, голова правління Благодійного фонду «Соломія», депутат Тернопільської обласної ради Лариса Римар поділилася з TeNews своїми думками щодо ситуації в культурному та політичному середовищі України, а також розповіла про плани на життя.

- Навчальний заклад, який Ви очолюєте відтепер юридично перейменовано на коледж. Це проста зміна назви чи щось більше, і чого очікуєте у зв’язку із перейменуванням?

- Ми рухалися до зміни назви навчального закладу послідовно. З колективом ми вирішили, що у травні цього року ми урочисто відзначимо 60-літній ювілей училища (до слова, рішення про святкування були ухваленні Тернопільською обласною радою, а план заходів затверджений розпорядженням голови Тернопільської ОДА). Це символічно! Адже, упродовж довгих 60 років наша alma mater була училищем. Свідомі з колегами того, що треба жити в правовому полі (відповідно до Закону «Про вищу освіту» таких навчальних закладів як училища в системі вищої освіти немає), ми ініціювали перед Тернопільською обласною радою питання перейменування та затвердження Статуту в новій редакції. Для мене особисто це не просто зміна назви. Працюючи на посаді керівника навчального закладу, я завжди акцентую увагу на тому, що ми – заклад вищої освіти, де формується і виховується майбутня еліта України. Констатую, що сьогодні педагогічний колектив працює на європейському рівні, і творчі здобутки наших студентів цьому є підтвердження. Наші студенти стають переможцями найпрестижніших міжнародних та всеукраїнських конкурсів, виступають на найвищих сценах світу. Відтепер, я вважаю, що в нас змінюється філософія, підходи та ставлення до роботи: ми маємо іти в ногу з часом, запроваджувати інноваційні методики навчання з урахуванням технічних особливостей ХХІ століття.

На фото: Разом з кращими випускниками під час відзначення 60-річчя училища, травень 2018 року

- Ви завжди публічно заявляєте про підтримку мистецтва та культури, незважаючи на те, що зараз для України в соціально-економічному плані є питання значно важливіші?

- Днями я читала, як виховують членів британської королівської родини. Внуки королеви Англії вчаться у спеціальній шкоди де вивчають музику, співи, танці, іноземні мови, а потім усі інші науки. Завжди вважала, що музика – це навіть більш, аніж іноземна мова, це свого роду особливий код спілкування, який розуміли і розуміють люди у всі віки, і на всіх континентах. Більше того: мова музики – це мова міжнародної дипломатії! Враховуючи те, який глибокий культурний пласт  ми маємо, можемо претендувати на звання титульної європейської нації. Варто нагадати, як донька Ярослава Мудрого Анна ще у ХІ столітті вчила європейців грамоті і письму. Тому – спочатку треба поставити на відповідний рівень  нашу духовність!

- Які пріоритети у Вашій роботі, як  голови правління Благодійного фонду «Соломія»?

Щодо Благодійного фонду «Соломія», то я пишаюся, що маю честь очолювати цю організацію. Треба нагадати, що з ініціативи Марти Подкович, колишньої голови фонду, у Тернополі постав єдиний у повний ріст пам’ятник Соломії Крушельницької. Я також намагаюся продовжувати справу прославлення імені Соломії Крушельницької та підтримки талановитої молоді. Пишаюсь, що ми в цьому році започаткували І Відкритий конкурсу вокалістів та хорових колективів імені Соломії Крушельницької. Ця подія викликала дуже потужний резонанс у мистецькому житті України. У лютому цього року ми організували конкурс піаністів імені нашого видатного земляка Василя Барвінського. Вважаю своїм обов’язком прославляти ім’я цих двох непересічних постатей, які зробили багато для популяризації українського мистецтва та культури. Фонд підтримує талановитих музикантів, зокрема, підтримує конкурси трубачів та валторністів ім. М.Старовецького та конкурсу скрипалів імені Братів Теленків.

На фото: Переможці Конкурсу скрипалів імені Братів Теленків (молодша вікова група), грудень 2018 року

На фото: Під час І Відкритого конкурсу піаністів «На батьківщині Василя Барвінського», лютий 2018 року

На фото: Журі І Відкритого конкурсу вокалістів та хорових колективів імені Соломії Крушельницької, листопад 2018 року

- Моя донька навчається в музичному коледжі. Розповідає, що Ви дуже турботливо, по-материнськи, відноситеся до кожного студента, не оминаєте увагою і викладачів.

- Жартома кажу, що до призначення на посаду директора у мене було двоє дітей, а тепер разом – триста сім. Направду, вболіваю за кожного, бо відповідаю за них перед державою та перед їхніми батьками. Наші студенти – творчі, талановиті, емоційні. Коледж – для них має бути домівкою, адже тут вони проводять дуже важливий етап свого життя: з дитячого віку вони стають юнаками та юнками, з дитинства переходять у доросле життя. Ми – педагоги – маємо їм допомогти пройти цей рубіж, щоб вони зросли сильними духом і були готовими до самостійного життя.

Щодо викладачів, то я намагаюсь створити належні умови для педагогічної творчості кожного. Загалом, моя задача як керівника забезпечити якісний виховний та навчальний процес, тобто створити належні умови для надання студентам якісної освітньої послуги, яка фінансується за кошти платників податків.

На фото: Зі студентами відділу «Хорове диригування»ото з мережі Інтернет

- Трохи поговоримо про Вашу депутатську діяльність. В наших, медійних, колах Вас називають найконструктивнішим  депутатом. Ваші пропозиції завжди доречні та по суті справи. Звідки такий досвід?

- Все наше життя – це наш досвід! Я в політиці давно. Стала членом Народного руху України у 1997 році. Символами тодішньої проукраїнської політики були моральні авторитети - Чорновіл, Драч, Павличко, Герета: люди, які любили України до глибини душі.

Більше п’ятнадцяти років у громадській роботі. Працювала в різних проектах, сотні тренінгів та семінарів…Звідти й досвід! Перший проект у далекому 2001 був відразу у успішним, його підтримав Національний демократичний інститут. Потім були інші громадські ініціативи. Головне, що взяла від громадської роботи – завжди треба працювати на конкретний результат за встановленими правилами. Демократія – це процедура!

Ще з дитинства пам’ятаю, як моя мама була депутатом сільської ради. Завжди хотілось рівнятися на неї. Жартома кажу, що Україну врятує політичний матріархат, а, якщо  серйозно, вважаю, що чим більше жінок при владі, тим вище рівень соціально-економічного розвитку має країна.

- Що Вас турбує в українських реаліях, що хотіли б змінити?

Ми всі разом з нашої державою переживаємо важкий період. На жаль, ми є найбіднішою європейською державою, яка перебуває у стані неоголошеної війни. Мені від цього дуже боляче. Адже, маючи таких працьовитих людей, такі ресурси, такі можливості, ми стоїмо перед світом з протягнутою рукою в образі жертви. Причин такого стану багато. Серед інших, впевнена, брак політичної волі та політичної культури. Коли дивлюся трансляції засідань Верховної Ради,  стає досить часто дуже соромно за наш законодавчий орган. А це все через брак внутрішньої культури наших обранців. Я б, якби можна було б, при реєстрації кандидатів в депутати вимагала наявність музичної освіти (Сміється). Впевнена, тоді б у парламенті, як великому багатоголосному оркестрі, панував порядок та гармонія. 

На фото: Депутатська фракції «Громадська позиція»: Олег Шуляр, Лариса Римар, Володимир Тимчишин, Петро Васько.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тернополянка Лариса Римар – мама, яка знає все про сонячних діток

- Чим займаєтесь у вільний час?

- Увесь вільний час відводжу читанню та сімейним подорожам, які згуртовують сім’ю. 

Мандрівки допомагають самовдосконалюватися та пізнавати світ. Пишаюся, що відвідала найважливіше для справжнього українця місце – могилу Тараса Шевченка.

Колись в юності захоплювалась рукоділлям. В’язала такі речі без жодного шву, що зараз просто дивуюся сама собі! 

Читаю вдень, вночі… Не важливо! Вважаю, що читання стимулює розумову діяльність. Та й хочеться бути у курсі усього, що відбувається. Люблю аналітику. Її, правда, в українському медіапросторі дуже мало, хіба що «Дзеркало тижня». З художної літератури зараз читаю «Прислугу» Кетрін Стокетт. Це роман про долю чорношкірих американських служниць із загостреним відчуттям справедливості. Читаючи, відразу згадую долю наших жінок, які, покинувши свої дітей та батьків, змушені працювати по світах.

На фото: Біля пам’ятника Королеві Анні Ярославні Київській, місто Санліс, Франція

На фото: Біля пам’ятника Тарасу Шевченку, м.Канів

- Що найбільше цінуєте в людях і що хочете побажати читачам TeNews?

- В людях, найбільше ціную щирість. Її завжди легко розпізнати, лише варто зазирнути у вічі співрозмовнику. Бажаю усім Вашим читачам гарного настрою та оптимізму, любові та поваги до ближнього, сильної віри у світле майбутнє України!

Розмовляв Тарас Савчук