Тут колись жив чоловік, який проводив своє життя у постійній молитві й пості, за що й був удостоєний від Бога дару провидіння. Звідусіль їхали люди до нього за порадою, за його молитвами, які допомагали у всіляких життєвих негараздах. Свого часу ним навіть зацікавились працівники міліції та КДБ. Його звинувачували у підриві радянського ладу, головним чином за те, що він розповсюджував релігійні листи. Його затримували, в оселі часто проводили обшуки...

Після смерті цього незвичайного чоловіка люди його не забули. І хоч з дня його кончини цьогоріч минуло уже понад 40 років, віряни звідусіль їдуть у Сапожин, що у Корецькому районі, аби вшанувати пам’ять улюбленого проповідника слова Божого та помолитися на його могилі. Двічі на рік – в день півріччя та роковин у місцевій Свято-Миколаївській церкві звершується панахида. 

«Темний Миколай»

Микола Фурманюк народився в 15 травня 1930 року в незаможній родині Петра і Ганни. Коли хлопчику минуло півтора місяця, мама померла. Батько взяв за дружину односельчанку Антоніну, котра й замінила дитині рідну матір. Від першого шлюбу в Петра була ще донька Єва, а в другому народилися Ганна і Галина.

Коли Миколці було всього кілька місяців, він уперше зустрівся з мандрівним проповідником, котрий ходив від села до села, проповідуючи слово Боже, старцем Леонтієм. Антоніна побачила, як дорогою йде старець, тож підхопила Миколку і вибігла йому назустріч, аби він благословив дітей. Старець подивився на хлопчика, посміхнувся і промовив: «Він буде духовним лікарем». Миколка ріс слухняним і дуже любив свою названу матір Антоніну. Саме завдяки їй юнак виріс глибоковіруючою людиною, адже вона сама не пропускала жодної Божої служби та завжди брала з собою дітей.

У той час православний люд часто говорив про старця Леонтія. Миколі дуже хотілося з ним познайомитися. Тож одного разу, почувши, що мандрівний проповідник прийшов до сусіднього села, хлопець кинув усе і пішов за ним. Разом із Леонтієм він побував у паломницьких походах у Почаївській та Києво-Печерській Лаврах. Спілкуючись зі старцем, Микола ловив кожне слово з його проповідей. Саме ці повчання старця й вселили в юнака тверду віру і бажання благочестивого життя. Повертаючись якось із паломництва, Микола попросив дозволу в отця Леонтія повернутися додому. Старець сказав: «Йди. Але там на тебе найде чорна хмара, і ти більше ніколи нічого не побачиш».

Коли хлопцеві виповнилося 13 років, він разом із друзями почав ходити до багатих селян заробляти на хліб: комусь города виорати, десь попросять сіно викосити чи дров нарубати. Брався за будь-яку роботу, щоб заробити невеликий мішечок борошна чи цукру. Щоправда, деколи платили й грішми. Це було великою підтримкою у воєнні роки для незаможної родини.

Якось в Чистий Четвер перед Пасхою, у 1944 році, Миколу знову покликали орати город. Ніби щось передчуваючи, дуже не хотілося йому йти. Однак усе ж пішов, узяв друзів на підмогу. Орали по черзі. Щоб плуг входив в землю глибше, один із хлопців сідав на нього зверху. Через деякий час наткнулися на снаряд. Тут же цікавість взяла гору, і хлопчаки стали розбирати його, стукати по ньому, крутити, поки він не вибухнув у руках Миколи.

Антоніна якраз до церкви збиралася, як прибігла сусідка й закричала: «Твого сина розірвало снарядом! Бери рядно, ходімо його збирати». Жінка заголосила та побігла в поле. Миколу справді принесли додому в рядні. Але він був живий. Знайшли машину та завезли в лікарню до Межиріча. Ліву руку й очі врятувати не вдалося. Тож 14-річний Микола став безруким та сліпим. Часто питав  Антоніни: «Матінко, чи побачу я ще колись світ Божий?» Мати нічого не відповідала, швидко виходила з хати й гірко плакала.

Ганна

Довелося мені познайомитися із молодшою сестрою Миколи Фурманюка Ганною Петрівною Сабанюк. В юності вона була першою порадницею та помічницею своєму братові. Оскільки той був незрячим, вона замість нього писала листи багаточисельним прихильникам та релігійні повчання. Одне з них «Гріх і Зло» у жінки й досі збереглось.

Ганна Сабанюк – сестра «Темного Миколая» з його портретом. Фото авторки

Пригадує пані Ганна, що писати іноді доводилося зранку до ночі. Трапилося так, що на пошті розкрили листа від Миколи. Там якраз були його релігійні повчання. Поштарі повідомили про це в КДБ. Відтоді почалися переслідування. І донині Ганна Петрівна не має довіри до пошти.

Відтоді, як Микола втратив очі, він весь час проводив у молитві. Ганна Петрівна пригадує: «Я йшла до школи, а брат вже стояв на молитві, приходила з науки, а він ще молився»… Тоді в будинку Фурманюків була глиняна долівка, розповідає Ганна Петрівна. Там, де Микола молився, були ямки від його колін, і скільки б їх не замазували глиною, вони не зникали.

Одного разу сусід завіз Миколу до Києво-Печерської Лаври. Тут він знову зустрівся зі старцем Леонтієм біля криниці Антонія та Феодосія. Старцеві було дуже шкода юнака. Він обійняв його, помолився і спитав: «Дитино, які ти хочеш мати очі: духовні чи тілесні?» «Духовні», – не замислюючись ні на хвильку, відповів юнак. «Тоді молись», – відказав йому старець. Через деякий час після зустрічі зі старцем почав бачити світ своїми незрячими очима. В народі його стали називати «прозорливим» або «Темним Миколаєм».

Спочатку селом його водила сестра Ганна, а згодом він і сам став мандрувати по Сапожину. Знав, де хто живе. Зупиниться часом біля котроїсь хати, назве господарів на ім’я, спитає про здоров’я і далі собі йде.

Незрячий провидець

Місцеві жителі дивувалися, як він, незрячий, може знати, хто перед ним, а то й міг сказати, що цю людину найближчим часом чекає. Одна з жительок Сапожина розповідала: «Йду якось дорогою. Бачу Миколай назустріч. Я собі подумала: «Не буду вітатися, він і не знатиме, бо ж нічого не бачить». А Миколай мені каже: «Чого ти, Лесю, мене минаєш, не вітаєшся?»

Якось сусідка, котра знала, що Миколай відає те, що іншим недосяжне, прийшла і спитала в провидця, чи не скаже він, хто в неї бочку вкрав. На що Миколай каже: «Ой ні, не знаю я, хто твою бочку взяв». А коли жінка пішла, проказав: «Так-так, скажи їй, хто бочку поцупив, то вчепляться одна одній в коси, війна буде, а потім ще й роками не розмовлятимуть». Родичка Миколи Ганна Хомазюк пригадує, як він радив людям вночі вставати до молитви і покласти хоч один поклін. Ганні ж порадив прочитати акафісти. Ось Ганна встала вночі, прочитала акафіст, та й знову лягла. Та жінці не спалося. Роки ті були дуже важкими. Врожай поганий. Їсти нема чого. Неподалік – колгоспне поле. «Дай, – думає жінка, – піду та капусти принесу». Принесла ціле рядно. На душі стало веселіше, вже є що їсти. На наступну ніч знову все повторилося. Після цього вона пішла провідати Миколая. А він, ще й не встигла жінка переступити поріг, каже: «То кого буде Бог судити: того, хто молився, чи того, хто капусту крав?» Від сказаного жінка мало не оніміла.

Зцілення за молитвами  «Темного Миколая»

Сапожинський  сільський голова Петро Кальчук розповідає, що  кілька  років тому в нього на повіці вискочила якась гулька. Вона не боліла, однак була серйозним косметичним дефектом. Чоловік звернувся до лікарів. Лікування від цієї проблеми не  було ніякого, радили  хірургічне  втручання. Петро Миколайович  вирішив  порадитися з іншими спеціалістами. В цей час якраз звершувалася панахида за Миколою, а на могилі служили літію. Тож дружина й каже Петру Миколайовичу, що варто було б піти на панахиду. А потім на могилі чоловік помазався єлеєм. Яким же було його здивування наступного дня, коли, прокинувшись, він побачив, що пухлина зникла без сліду!

Церква в Сапожині. Фото авторки

«Темний Миколай» багатьом допоміг ще за свого життя, але й заповідав приходити до нього на могилу. Ніна Кучак пригадує, що її сестра народилася з великою плямою на обличчі, яка з часом усе збільшувалася та збільшувалася. Мати поїхала порадитися з Миколаєм. А той каже: «Яка пляма? Не бачу я ніякої плями. Може, ви недобре розгледіли? Поїдьте додому та добре подивіться на дитину». Жінка приїхала, а в дитини чисте личко, ніякої плями.

Захворів якось батько Ніни. В лікарні йому сказали, що необхідна термінова операція, бо в нього була велика виразка, яка тріснула. Чоловікові вже поставили крапельницю. А Миколай сказав матері Ніни: «Терміново забирай чоловіка додому! Не погоджуйтесь на операцію, бо з операційного стола він уже не встане. У нього нема ніякої виразки, він просто сильно отруївся». Жінка послухала  прозорливця і привезла чоловіка  додому. Він сам лікував хворого, порадивши йому такий  простий рецепт від хвороби шлунка: п’ятнадцять днів підряд о сьомій ранку треба випивати одну столову ложку спирту, нічим не запиваючи. Через п’ять хвилин столову ложку обліпихової олії. Через 10 хвилин випити одне яйце. Через 15 хвилин з’їсти ложку вершкового масла і тільки через півгодини поснідати. Цей рецепт дуже допоміг батькові, тож Ніна Кучак радить його всім, хто страждає на хворобу шлунка.

Микола Фурманюк допоміг багатьом людям одужати. Проте про себе подбати часу не мав. Він перехворів на туберкульоз, страждав на цукровий діабет, турбували його й приступи через хворобу печінки. Медики нічим не могли йому зарадити. Народний проповідник спочив 29 грудня 1975 року.

Могила провидця Темного Миколая в Сапожині Фото авторки

Петрик

До слова, в Сапожині  був  ще один проповідник  – Петро Юськов. В народі  його  називали Петриком. У радянські  часи за свою проповідницьку  діяльність  його  переслідувала  міліція, неодноразово  затримували, врешті ув’язнили.  Та попри все, він  був  вірний  Богові та не припиняв  проповідувати. Через це  мав  багато послідовників, які  приїжджали з усієї  України, аби  послухати  старця. Помер старець Петро на Різдво у 2007 році. Відтоді на його могилу, як і на могилу «Темного Миколая», з’їжджаються паломники. І так само двічі на рік – на роковини та у півріччя з дня смерті  звершується  панахида.

Столітній храм

Не могли ми не відвідати й місцевий Свято-Миколаївський храм, якому вже понад 110 років. Закінчилася служба, а отець  Олександр все ще в храмі. Він  розповів, що в церкві є багато  християнських  реліквій.

Отець  Олександр  поруч  із  іконою  святої  Параскеви. Фото авторки

Є мощі святого Миколая та святої  праведної Анни, кілька  оновлених  ікон, які передали прихожани  до храму – це  ікона  Божої  Матері «Троєручиця», Бог Саваоф та ікона  святої  Параскеви, який не тільки  оновився, а й сильно мироточив. На стіні, де він  знаходився, було видно сліди  від мира, яке ніяк не вдавалося  забілити. Пізніше  власник образу Максим Морозюк передав його до храму. У храмі є ще один образ – Спасителя, він, без перебільшення, є рятівником села і безцінною реліквією для сапожинців. У часи  війни  німці  зігнали людей до старої  школи й хотіли  спалити. У школі  була  ікона Спасителя. Ув’язнені впали перед нею навколішки, плакали та молилися. І… в останню  мить  фашисти  помилували  їх…

 Свято-Миколаївський храм у Сапожині. Фото авторки