Відомі тернополяни Ірина та Юрій Зелененькі, власники Фотостудії Зелененьких, уже тривалий час одне з найвеличніших християнських свят відзначають двічі: 25 грудня разом із Юриною родиною, 7 січня – з родиною Іри. «Люди часто дивуються, запитують, чому ми святкуємо два Різдва, і пропонують нам визначитися, – сміється Ірина Зелененька. – Як вони собі це уявляють, я не знаю. Одній мамі заявити, що ми не прийдемо, чи другій? Важко збагнути, що вони мають на увазі, коли дають такі поради».

Завдяки колядкам вивчила польську мову

Іра зізнається, що коли вперше потрапила на римо-католицьке святкування Різдва до чоловікової родини, їй передусім було незвично, що Службу відправляють польською мовою.

– Пригадую, вразило тоді також те, що костел усередині повністю білий, – розповідає Ірина, – адже більшість греко-католицьких церков розписані. До речі, цей костел Божого Милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі, що на Східному, збудований у формі ковчега. Його відкрили у 2008 році на честь 100-річчя костелу у Центрі Тернополя, який зруйнувала радянська влада, тепер на його місці ЦУМ. Макет цього костелу, до слова, є у скверику навпроти ЦУМу біля пам’ятника Соломії Крушельницькій.

Сестри-монахині завжди дуже гарно прикрашають на різдвяні свята вівтар вазонами-різдвяниками, пуансетіями по-літературному. Там відкритий простір, нема Царських Врат. Коли я публікую у Facebook фотографії з урочистої Літургії, багато людей думають, що це я десь у Європі. Тому що мало хто знає, що у Тернополі є такий костел, що він має такий інтер’єр, а ще менше знають, що у костелі відбуваються Служби англійською, польською та українською мовами, а святкові Служби є міксованими, тобто відправляються цими трьома мовами.

Особливих відмінностей у традиціях святкування немає, хіба що перед Святою Вечерею діляться облатками — це дуже тонкі, як папір, шматочки білого хліба, спечені лише з борошна та води. Їх приносять з церкви і ділять між усіма, хто зібрався за столом. Не тільки з нагоди Різдва, а й на інші великі свята. Кутя і 12 страв – усе є. І колядки співаємо. У костелі дуже гарно польські колядки співають. До речі, саме з цього у мене з’явилася велика зацікавленість польською мовою. Я почала її вивчати і тепер Службу Божу польською розумію абсолютно всю, вільно читаю молитовники і навіть підспівую колєнди (колядки по-польськи).

На Різдво відвідуємо основну опівнічну Службу – Пастерку: назва від того, що саме пастирі побачили зірку, тобто першими дізналися новину про народження Христа. На цій Службі Євангеліє читають трьома мовами. Коли перебуваєш у храмі, і там поруч з тобою повно африканців та інших іноземних студентів, то зрозуміло, що відчуття трохи інші, аніж ти на наше Різдво стоїш у Катедрі чи в селі у невеличкій церкві, де всіх знаєш. Втім, у мене з першого моменту було відчуття, що я тут не чужа.

«У Юри краща шевелюра, ніж у мене. Бо не облизувала макогін!»

У кожного з нас свої асоціації, що супроводжують Різдво. Як правило, вони ще з дитинства. Запахло в повітрі айстрами – у голові наче лунає шкільний дзвоник. Почули запах ялинки та мандаринок – десь з підсвідомості виринають спогади про Новий рік. Але це загальні асоціації, а у кожного вони свої, іноді досить незвичні. Які дитячі асоціації, пов’язані з Різдвом, в Ірини Зелененької?

– Пампушки – це асоціація номер один, – усміхається Іра. – З повидлом зі слив та рожі. Перед Святим вечором строгий піст, пампушки смажать, їсти їх не можна, треба чекати… А коли вони ще теплі, їх обкачають в пудрі, то вони ж тоді найсмачніші! Ввечері того смаку вже нема. І нам завжди їх давали, бо дітям можна. І ми досі діти, коли приїжджаємо до мами…

Що ще? Кутя, звичайно. Коли мак ще терли в макітрі, а не купували готовий польський в банках, як тепер, то завжди наголошували: «Тільки не облизуй макогін, бо буде чоловік лисий!» То я ретельно пильнувала. Тож наразі в Юри краща шевелюра, ніж у мене, – сміється Ірина і продовжує: – Вертеп. Коли була мала, а мій старший брат брав участь у вертепі, то було надзвичайно цікаво, як виступлять, який кому костюм підготували.

А ще – вночі похід до церкви по снігу. Тоді сніг не був такою розкішшю, як тепер: буде чи не буде, спробуй вгадай. У дитинстві сніг був завжди.

Ще яка асоціація? Не повірите… Гоголь. Ніч перед Різдвом. Коли дивлюся на зимовий місяць, у мене завжди перша асоціація – Гоголь. Так круто місяць більше ніхто не описував, принаймні я не читала. До речі, раджу читати у цей період зимово-різдвяні книжки. Таким чином можна «догнатися» святковою атмосферою з книг. Я вже кілька років поспіль так роблю. У дорослому житті, коли купа метушні, обов’язків, клопотів, невиконаних справ, і святкової атмосфери часто не вистачає в реальності, варто бодай черпнути її з книжок. Коли готуюся до Різдва, стараюся також виконати все по роботі, щоб ніщо не мучило, щоб був чистий спокій на душі.

Подарунок від Миколая

Власне, робота подружжя Зелененьких полягає у тому, щоб допомогти людям пірнути у казкову атмосферу свята. Нині для цього у них з’явилося більше можливостей: нещодавно Фотостудія Зелененьких змінила адресу, переїхавши у більше приміщення — у колишньому ательє «Ромашка». Ірина вважає, що тут не обійшлося без… святого Миколая!

– Точно святий Миколай нам посприяв! Нам уже давно було потрібно більше місця, бо на попередньому давно стало тіснувато і працювати через те було важче. Довго шукали і ось нарешті знайшли, причому під боком, недалеко від попередньої «прописки».

На новому місці Зелененькі уже встигли розмістити кілька надзвичайно красивих локацій і навіть вже зробити перші фотосесії. Приміщення високе, світле, просторе, тож фото вдаються напрочуд чудові.

– Знаєте, який подарунок від святого Миколая був би для нас найкращим? – зізнається Ірина Зелененька. – Аби нас надихав, щоб у новому приміщенні ми гарно працювали і наша робота була потрібна людям. А ще тепер такий бентежний та динамічний світ, що іноді хочеться трішки спокою – і в душі, і в країні.