Втекти з “поля бою” перед битвою

“Найуспішніший мер” мого рідного міста, яке так люблю, вирішив перебратися до Києва. Вже після 8-го січня міський голова Львова, а нині новоспечений кандидат у президенти, переїде у столичний готель “Національний”.  Про рішення було оголошено незадовго після того, як “маленький Ісусик”  покликав Андрія Івановича на вибори і сказав йти перемагати. Про цей заклик повідомила дружина мера Львова Катерина Кіт-Садова під час висунення Садового у президенти. Очевидно саме “божественне” обґрунтування мало відкинути усю критику щодо рішення самого голови львівської мерії перебратися до столиці. Ймовірно, технологи “Самопомочі” у такий спосіб воліли привернути на свою сторону переважно побожний народ Галичини. Катерина Кіт-Садова крім того, що після своїх заяв є на сьогодні фактично “духовним наставником” чоловіка, є також його благодійником. Адже Андрій Іванович заробляє мало, а всі активи, включно з медіа-імперією, до якої входить 24-канал та Радіо Люкс, записані на дружину. 

Тож, все було зроблено у кращих традиціях політичного піару, щоб зруйнувати будь-які критичні настрої львів’ян. Спочатку епатажною заявою про “поклик Ісуса” перемкнули увагу прихильників Садового на “божественну суть” участі у виборах. А потім тихенько повідомили, що “усіма справами у Львові займуться заступники”.

Але, чим є на справді така поведінка? Це втеча від проблем. Теперішніх, господарських, таких, як сміття, каналізація, перевантаженість транспорту. Скандали минулого трохи вщухли, але проблеми не вирішено. Місто активно забудовується. Там, де планували прокласти об’їзні магістралі та комунікації, виросли багатоповерхові будівлі. Місто погано очищається від снігу. Проблеми тільки загострюються. 

На них можуть накластися інші, пов’язані з війною. Зокрема під час президентської кампанії дуже висока ймовірність терактів, інспірованих російськими спецслужбами. У Львові вже були приклади терактів. Зокрема у 2015 біля відділків поліції підірвали розтяжки. Можливі і техногенні аварії, як це сталося, наприклад, під час останнього вибуху газу у “Різдвяному містечку” Львова. Зрештою в Україну йдуть морози і статися може будь-що. Слід зважити, що протягом останніх років у Львові активно скуповували нерухомість вихідці з Донбасу. На сьогодні переселенців у Львові згідно даних рієлторів вже кількасот тисяч. Більшість цих людей, звичайно, є добрими патріотами, громадянами України, але трапляються і ті, хто відверто ненавидить Україну. Зокрема, у травні минулого року, біля пам’ятника Степану Бандері, під час святкових заходів з балончика розпилили отруйний газ серед учнів. Зробив це не хуліган, а старша жіночка, виходець з Сходу України. Їй не подобалися українські однострої учнів. 

І в цей складний час, коли активізується російська аґентура, котра хоче посилити хаос, міський голова втікає до Києва. Це подібно до того, як головнокомандувач втікає з поля бою перед вирішальною битвою. У воєнних умовах це називається прямо — зрадою.

Зрада — це типово для “Самопомочі”

Хоча, зрада громади, виборців, замаскована добрими намірами — це типово для “Самопомочі”. Достатньо згадати сакраментальне “ Ми програли війну!” з уст самого Андрія Садового у березні 2014 року, коли вся країна об’єдналася у боротьбі проти агресора. Коли тисячі добровольців пішли на фронт, а мільйони українців допомагали армії та волонтерам. В цей час сам Андрій Садовий покритикував “владу” за розвал обороноздатності. Закликав змиритися з поразкою і почати “добре господарювати”. У будь-якій країні під час війни таку поведінку назвали би зрадою.

Під час останнього голосування щодо продовження мораторію на продаж землі, головного ресурсу українців, на який давно мають апетит олігархи, частина фракції “Самопомочі” проголосувала «за», а частина “проти”, тобто підтримала продаж землі, що суперечить думці більш ніж 70% українців, котрі добре розуміють, що таке продавати землю в умовах “дикого ринку” без правил. Адже тоді ми б втратили землю, як і промисловість, котра зараз в руках олігархів. Свою позицію “Самопоміч” пояснила “демократією” в рядах партії, коли кожен голосує, як хоче. Тобто нема ані партійної позиції, ані спільної думки. Хоча така поведінка виглядає зрадою.

За зраду, представників “Самопомочі” карала сама громада. Зокрема у 2015 році, чинний народний депутат України від Тернополя, пересварившись з усім місцевим активом “Самопомочі” пішов на вибори мера. Зробив це усупереч волі громади, яка обирала його народним депутатом. Тобто хотіла, щоб він займався законодавчою діяльністю. Проте нардепа більше приваблювали потенційні переваги децентралізації і можливість керувати міським бюджетом. Тож він запропонував у Тернополі “побудувати Львів”, а його колега, голова фракції “Самопомочі” Олег Березюк, звернув увагу, що у місті над озером бракує “порєбрєків”. Громада покарала за зраду. Очільник обласної “Самопомочі” з тріском програв вибори на посаду міського голови, бо не виконав попередні обов’язки.

Місцеві осередки між двох вогнів

Найважче ж представникам місцевих осередків “Самопомочі”. Зокрема це можна сказати і про тернопільський. Це дійсно люди, які намагаються робити добрі справи. Багато їм вдається. Зокрема вони регулярно проводять акції з підтримки фронту. Беруть участь у важливих для міста громадських проектах. Тобто ведуть дійсно позитивну роботу депутата місцевої ради. Слухають людей і допомагають вирішувати конкретні проблеми. 

Сьогодні їм дедалі важче пояснювати “фінти вухами” свого центрального представництва. Особливо тепер, коли їхній лідер, Андрій Садовий, кинув “приклад успішного європейського міста” з купою невирішених проблем і з потенційно ще більшими загрозами та втік до Києва. В очах виборця — це очевидна зрада. Адже, якщо така людина стане президентом, то вона так само легко буде тікати від проблем, наприклад, за кордон. Мати у стані війни президента, який боїться проблем, це гірше за сильного ворога, бо такий глава держави розвалить все що може. Тим більше, що Садовий вже “програв війну” один раз, принаймні ментально, і був готовий здати Україну.

Тож сьогодні час думати, кого і чому ми обираємо і допомагати тим, хто випадково опинився у “команді зрадників”. Це справді добрі люди, які роблять добрі справи. Маємо чітко відділяти “Самопоміч” на місцях від тих, хто сидить у Києві і хоче покласти добру ідею жертвою президентських чи парламентських амбіцій.

Мирослав Попадюк